Як вже позасипляли, приходить у корсунський курінь десятник із прибічної гвардії кошового* з десятком козаків і зараз засвітив свічку та став розглядатися по куріню. Деякі козаки прокинулися і попідносили голови з лежанок. Прокинувся і Пилип Жук.
— Де тут буде пан сотник Пилип Жук, що сьогодні вечером на Січ приїхав?
— Це я — чого тобі від мене треба?
— По приказу пана кошового і пана генерального судді, беремо пана сотника під арешт і треба з нами зараз йти...
Та зараз схопився з лежанки курінний отаман Гиря:
— Геть звідси! Я тут господар, у мойому куріні, я тут голова, і нікому не дозволю втикати носа у моє право — хоч би і самому кошовому. Як наш товариш Жук провинився проти козацтва, то на це є козацький суд, і то вдень, а не вночі. Геть мені звідси, кажу, поки у вас цілі ребра!.. Не дозволю нашого товариша арештувати.
* Кошовий справді держав при собі гвардію, зложену з молодих новиків, що прибували на Січ "розуму вчитися".
— Такий приказ, пане отамане,— ми лиш виконуємо приказ.
— А мій приказ у мойому куріні такий, щоби ви забиралися ік бісовій мамі, поки не проженемо вас палицями. Ти, Жуку, навіть не вставай. Гей, хлопці, а вас тут немає — дозволите, щоби з-поміж вас нашого гостя арештували?
Умить весь курінь був на ногах. Сердега десятник не знав, що йому робити. Не приведе арештанта, то кошовий буде гримати, а буде стояти при свойому, то його поб'ють.
— Хлопці,— гукав Гиря,— йдіть по курінях і скажіть, що тут робиться... Це нечуване. Замість такого лицаря, що за нашу землю наважив своє життя, на руках носити, то наша старшина виконує службу царської гончої собаки. Ото гарних часів ми дожили... Ти чув, що я казав? — каже Гиря до гвардійців.— Почіхаєшся добре...
Отаман узяв палицю в руки. Гвардійці пішли навтікача.
Козаки розбіглися по курінях. На Січі зчинився великий рух. По курінях заблимало світло. Виходили узброєні козаки і підходили під корсунський курінь. Перший прибіг курінь донський. То вже зробив Єгор Слабов, що завдячував Жукові своє життя.
Та не всі козаки знали, в чому річ. Говорили ріжно. Одні думали, що орда підступає, другі — що москалі із Новосіченського ретрашменту вдерлися у Січ. Та коли Гиря вийшов із куріня і розказав, що кошовий прислав свою гвардію арештувати сотника Жука, котрий за своє добре діло мусив з паланки втікати перед москалями і на Січі сховався, та що старшина хоче віддати Жука московським катам, між козацтвом настало велике роз'ярення. Один запорожець говорив:
— Калниш гадає, що й сьогодні так буде, як перед роками в корсунському куріні, коли то прикликав на нас Паніна. Геть з тою бабою, з царициним при-хвоснем! Ми йому приб'ємо цю бляшку цвяхом до лисини — так пустимо у Дніпро води напитися. Ходім, панове товариство, скличмо зараз велику раду і виберім іншу старшину...
— Не так гарячо, товариші,— говорив Гиря,— вночі не пора на раду,— підождім дня. До рана ми самі впильнуємо товариша Жука, що йому нічого не станеться.
— Нехай вийде товариш Жук, ми хочемо його бачити! — кричали козаки.
Жук вийшов на поріг куріня, його піднесли вгору. Засвітили смолоскипи. Жук кланявся на всі сторони.
— Слава сотникові Жукові! — не дамо тебе скривдити...
Жук став говорити:
— Велике вам спасибі, панове товариство, що так гарно постояли за мною, бездомним скитальцем. Я вже визнав перед моїми приятелями мій гріх, за який пан кошовий хоче мене видати москалям, визнав, через що я мусив покидати усе моє майно і шукати захисту між вами, товаришами. Коли я у чому провинився, нехай мене судять козацьким судом, нехай мене уб'ють палицями при стовпі або живого у землю закопають, але не видавайте мене московським катам на муки... Тепер послухайте усі мої сповіді, осудіть мій важкий гріх, котрим я провинився перед козацьким товариством.
Сотник переповів, як прогнав зайдів з запорозької землі та як розбив московських драгунів, що йшли його за це покарати.
— Славно, сотнику! — гукали козаки,— тебе за це треба похвалити, а не судити. Будь певний, що не видамо тебе,— і волос тобі у нас з голови не впаде.
— Тепер я вас прошу, товариші, не робіть бешкету та йдіть спати, а завтра побачимося усі на козацькій раді. Доброї вам ночі!
Він пішов до куріня, а козацтво стало розходитися, вигукуючи проти старшини...
— Калниш зробив мені прислугу, як не можна краще,— каже Жук до Гирі.
+ * *
Як десятник вернувся зі звітом, що запорожці не дали Жука арештувати та що завтра скликає товариство велику раду, Калниш чимало налякався. Може, повториться те саме, що було 26 грудня 1768 (року), коли-то він, передягнений за ченця, мусив втікати із Січі. Він післав зараз за старшиною, щоб сходилася до нього, бо зближається велика біда. Тепер покликав він не всю старшину, а лиш самих певних, як це робив не раз. Особливо не довіряв Калниш полковникові Софрону Чорному, бо підозрівав, що Чорний хоче захопити по ньому булаву. Та Чорний таки прийшов сам.
Коли вже всі посходилися і кошовий предложив їм, у чому річ, Чорний каже:
— А чи я вас не остерігав, що до такого може прийти? Не послухали, то тепер радьте собі самі, як вилізти з халепи і заворожити біду, щоби часом не піти на дно річки з піском за пазухою. Наварили пива, так і випийте самі.
Чорний вийшов...
Оставші старшини вирішили, щоби не скликати ради, і знову вирішили, щоби поки що на поміч не кликати москалів, хіба би їм загрожувала крайня небезпека. Треба краще попрохати січового архімандрита, щоби поміг уговорити та заспокоїти розбішену козацьку товпу.
Як лише вияснилося на день, настав у Січі великий рух, наче перед яким походом. Козаки виходили з курінів на майдан і ставали більшими або меншими гуртками на нараду. Обговорювали події останньої ночі. Сотник Жук був у всіх на устах.
— Знаєш, Пилипе,— каже курінний Гиря до Жука,— тебе можуть сьогодні кошовим вибрати. Твоє імення у кожного козака на язиці.
Жук налякався того дуже:
— Не доведи, Господи, а ви, братіки, ніяк не допустіть до цього. Замалий я чоловік, щоби собі дати раду з таким великим ділом. Я булави не вдержу в руках як слід в такій важній хвилі, як тепер. Я собі — не послідній сотник, і полк я поведу в потребі, а до кошового отаманства я недоріс. Ви ще подумайте, що й паланчина старшина не буде з того задоволена, бо це буде значити: неминуча війна з Москвою. Знаєте, чому Калниш так довго кошовує без вибору?.. Цариця за грозил а, що Січ зруйнує, коли би вибрали іншу старшину. Цариця громадить військо на наших границях і в один мент впадуть її полчища на нас, мов шуліки. А нам потреба бодай тих кілька місяців, щоб підготовитися. Не допускайте і думки такої, бо все вийде шкереберть — і вся вина впаде на мою голову.