Сонячний промінь

Страница 45 из 46

Гринченко Борис

... Сонячний промінь... Ти так завсігди любила сонце, що тобі сподобається се порівняння — я знаю. Чи не в цьому ж і мета людського життя — бути людям сонячним променем і робити їх щасливими?..

... Але на се треба мати таке налите коханням серце, яке мала ти, таку чисту душу, яку мала ти. Не всяке їх має, і я перший ні. Але ж усе, що я зможу зробити,— я зроблю. Не забуваю ніколи твого останнього заповіту: віддати моє життя рідному краєві...

Він устав і припав устами до холодного надгробку.

— Спи моя доле, моє сонце! Спи спокійно: я не забув іще одного твого заповіту — вірити в те, що ми зустрінемося на іншому світі. Ти й цьому навчила мене вірити, і я вірю, хочу вірити, що прийду до тебе, як тільки зроблю все, що зможу зробити на цім світі. Спи!

І ще раз його уста припадають до могилки і сльози капають на холодний камінь.

Такі гарячі, що здається, пройдуть аж туди, де лежить вона... Марко випростався. Останній сонячний промінь блиснув на хресті і погас.

Сонце сховалось за обрій.

Тихо вийшов Марко з штахеток, замкнув їх і пішов додому. Був уже вечір, і велике рухливе місто починало де-не-де перерізуватися блискучими низками ліхтарів. Гугіт та гомін чути було здалека. Марко не любив того гуготу та гомону, але він ішов тепер туди, відкіля його було чути, бо там була та робота, що на неї він призначив своє життя. Там були щирі товариші, що робили з їм укупі коло одного діла. Марко йшов туди виконувати той заповіт, що почув він з уст коханої — віддавати себе праці задля високої ідеї: щастя, відродження рідного народу.

1890. с. Олексіївка.

1 "І день іде, і ніч іде..." — одна з останніх — 1860 р.— поезій Т. Шевченка.

2 "Губернские ведомости" — офіційні газети, що видавалися у 1837-1917 рр. в губерніях і областях Російської імперії.

3 "Московские ведомости" — одна з найстаріших російських газет, що виходила з 1756 по 1917 рр.

4 Мова про закрнті навчальні заклади у дореволюційній Росії для дочок дворян (від 6 до 18 років), що мали назву інститути шляхетних дівиць.

5 "Нана" — роман Е. Золя з серії "Ругон-Макарри. Природна і соціальна історія однієї сім'ї в епоху Другої імперії", що вийшов 1880 р. і того ж року був перекладений російською мовою.

6 Дарвін Чарльз Роберт (1809-1882) — англійський природознавець

7 "Що мені Гекуба і що я Гекубі?" — дещо перефразовані слова Гамлета з однойменної трагедії Шекспіра. Гекуба — дружина Пріама, царя Трої.

8 "Нива" — щотижневий літературно-художній і науково-популярний журнал, що видавався в 1870-1918 рр. у Петербурзі.

9 "Епархиальные ведомости" — офіційні єпархіальні періодичні видання, що виходили в ряді губернських центрів царської Росії, починаючи з 1860 р. На Україні видавалися в Херсоні, Киеві, Одесі, Чернігові, Полтаві, Кременці, Харкові.

10 Діккенс Чарльз (1812-1870) — англійський письменник.

11 Гюго Віктор Марі (1802-1885) — французький письменник.

12 Названо французькою мовою твори В. Гюго — "Знедолені", "Відплата".

13 Катехізис — релігійна книга; виклад християнського віровчення у формі питань і відповідей.

14 Габоріо Еміль (1832-1873) — французький письменник, один з зачинателів детективного жанру.

15 Шіллер Йоганн Фрідріх (1759-1805) — німецький поет, драматург, один з основоположників німецької класичної літератури.

16 Перший твір нової українськоі літератури, що вийшов у 1798 р.

17 Кулішівка — правопис української мови, утверджений письменником і громадським діячем П. О. Кулішем.

18 Правопис, що грунтується на написанні слів за традицією (наприклад, вживання йотованих літер в українській мові). Був поширений в українському письменстві в першій половині ХІХ ст. Найповніше теоретичне обгрунтування йому дав український вченнй Михайло Олександрович Максимович (1804-1873).

19 "Хвабийола" — одне з лубочних видань, що поширювалися у дореволюційний час як просвітницькі книжечки для народу. Фабіола — знатна римлянка (пом. у 399 р. н. е.), що побудувала перший на Заході госпіталь для калік і хворих. Про її благодіяння існувала чимала церковна і світська література.

20 ...про Бову Королевича читав…— Мається на увазі поширений у дореволюційній "народній" літературі лубочний варіант рицарського твору (проник у нашу літературу ще з XVI ст.) про хоробрі вчинки доброго рицаря Бови Королевича.

21 Часословець — від "Часослов" — православна богослужебна книга, що містить молитви і церковні пісні добового циклу богослyжіння (за годинами).

22 Псалтир — книга псалмів, одна з частин "Біблії".

23 Євангеліє — назва ранньохристиянських творів, що оповідають про земне життя Ісуса Христа.

24 Перша друкована повість (1868) І. Нечуя Левицького.

25 Кантоністи — у Росії в 1805-1856 рр. так називали синів військових поселенців, які з дня народження числилися за військовим відомством і навчались у спеціальних школах.

26 Будда — ім'я, дане засновнику буддизму Сіддхартке Гаутаме (623-544 рр. до н. е.).

27 Юлій Цезар — римський полководець (102 або 100-44 рр. до н. е.).

28 "Маруся" — повість Г. Квітки-Основ'яненка, що вперше з'явилася друком у 1834 р.

29 "Тарас Бульба" в українському перекладі... — на час публікації "Сонячного променя" Б. Грінченка повість М. Гоголя була видана в перекладі українською мовою.

30 Процитовано уривок з 12-го розділу поеми "Німеччина. Зимова казка" німецького поета Генріха Гейне (1797-1856 ).

Я не вівця, не собака я,

не гофрад, повинй жовчі,

я вовк, як був, і серце моє,

і зуби у мене вовчі.

Я вовком вовк, і моє життя

на ваше вельми схоже —

допомагайте самі собі,

то й Бог вам допоможе!

(Пер. Л. Первомайського).

31 Мова про діячів українського середньовіччя, що здійснювали антинародну політику. Барабаш Іван (р. н. невідомий — 1648) — осаул реєстрового козацького війська, прибічник польської шляхти. Був страчений козаками. Адамович Семен — гіротопоп з м. Ніжина, агент російського уряду в час т. зв. "Руїни" на Україні у 60-70-х роках XVII ст. Діяв за гетьманів Д. Многогрішного та І. Самойловича. Брюховецький Іван Мартинович (р. н. невідомий — 1668) — гетьман Лівобережної України в 1663-1668 рр.

32 Словар Закревського — мається на увазі видання: Старосвітський бандуриста. Кн. 3. Словарь малоросійських ідіомів (М., 1861) українського історика і фольклориста Закревського Миколи Васильовича (1805-1871).