— Вся ваша поведінка?
Макс нудно поводить одним плечем.
— Поведінка — як поведінка А в чому річ?
— Вам відома остання постанова найвищої Ради?
— Яка саме?
— Про завдання сонцеїстських жінок.
Максове лице неохоче кривиться усміхом.
— Я вас питаю: відома?
— Занадто добре.
— Ви — сонцеїст?
— У чому річ, Трудо?
Труда стоїть все в тій самій позі, а голос теж надзвичайний, рівний, величний.
— Ви — не сонцеїст, добродію. Ви — старий трупоїд і рабовласник. Я вам це кажу цілком переконано .І зовсім не для себе. А для того, щоб ви не шкодили спільній справі.
— О? Чим же я шкоджу, дозвольте спитати?
— Вашим виглядом, вашою поведінкою, вашими посмішками. Хто вас просигь із таким виглядом являтися до салону? Ви ще дуелі тут захочете вчиняти? Будь ласка, коли у вас не має ні крихти сили, коли ви егоїст і і... то принаймні не пере шкоджайте другим!
Макс високо здіймає брови.
— Ах, он у чому річ?! Перешкоджаю! Дуже прошу вибії чти! Я Дійсно злочинець я перешкоджаю такому охочому, дбайливому виконуванню завдання. Але прошу тоді сказати мені, з якими саме любовниками вашими я перешкоджаю, щоб я...
Труда бурно скидає з себе величність.
— Не смійте говорити таких речей! Ви — нехороший! Чуєте ви? Я ніяких любовників не маю, ніхто мені навіть руки не поцілував. Мені гидко й моторошно подумати про ц.е Але коли б треба було, я стала б любовницею всієї армії .Чуєте? І коли треба буде, завтра ж стану любовницею кожного солдата .І не соромлюсь, і нікого не боюсь. І не думайте, що перед вами буду почувати себе винною За що?! Яке ви маєте право говорити зі мною таким тоном, з такими посмішками, з такою ворожістю? Як вам не сором? Фе, ви мені неприємні. Прощайте.
І, закинувши голівку догори, швидко проходить повз Макса до дверей.
— Трудо, почекайте, Трудо!
В голосі Макса немає вже ліні й посмішечки. Щось гаряче й ніякове чується в ньому. Але якась сила несе Труду далі й не дозволяє навіть голови повернути назад.
А в грудях почування піднесення й полегкості. І яке щастя, що він так гаряче й ніяково сказав "Трудо!".
В бідної ж Елізоньки ще дужче розболілась голова. Навіть до авто сісти, видно, трудно. Так одразу, без причини. Очевидно, недокрів'я. Та, розуміється, буде недокрів'я від трупоїдства.
— Елізо! Я вам рішуче кажу, не агітую, не вмовляю, а просто кажу їжте сонячний хліб. Ви подивіться на мого батька... Ну, не буду, не буду, вибачте, я погана. Вам тепер не до дебатів. Але мені так добре тепер, Елізо, так легко, так.. ух, так гарно, що просто нестерпно бачити вас такою. Може, не так швидко їхати? Може, не балакати? Дуже болить? Вам треба, приїхавши додому, полежати спокійно. І доки ж ви будете чекати з вашим Георгом. Ну, вінчайтесь же з ним. Хіба це перешкоджає відновлювати нам порядок? Ах, простіть, Елізо, більше не буду! Кінець. Мовчу.
І цим разом Труда таки дотримує слова навіть прощаючись, не каже ні слова — мовчки, серйозно, поважно стискає руку Елізи.
А в грудях — ух, весняно, легко, співуче дзвенить гарячий ніяковий окрик "Трудо! Почекайте!"
***
Принцеса Еліза дійсно слухається поради Труди — лягає на канапу і лежить непорушне. І не встає навіть тоді, як Ганс Штор, поштиво застукавши, просить її світлість на вечерю. їх свплість вечеряти не буде.
І, коли приїжджає принц Георг із графом Адольфом, коли в присмерках увіходять до темної кімнати, принцеса Еліза так само лежить і не рухається.
А коли засвічується світло й принцеса Еліза бачить щось незвичне в обличчях гостей, коли принц Георг, майже не звернувши уваги на її біль голови, не вітається, а зараз же гарячково пошепки починає давати в кутку накази графові Адольфові, тоді тільки вона швидко підводиться, похапцем поправлячи волосся з боків і пильно вдивляється в два шепочучі лиця в кутку.
— Так зараз же зателефонуйте мені! І негайно присилайте назад авто. Можете їхати.
Граф Адольф поштиво вклоняється їхнім світлостям і швидко, нечутно вибігає з кімнати.
Принцеса Еліза мовчки жде.
Принц Георг 'підходить до неї й чудно посміхається. Щербини в роті вже немає, але лице незвичайно схвильоване, чуже, з виразно помітними жовтими затоками на блідому чолі.
— Важні події, кузино. Надзвичайно важні.
Він кидає погляд на вікна
— Ми — на гребені кризи, кузиною Прийнято серйозні постановию Питання тепер—чи вдасться ще перевести їх у життя.
Принцеса Еліза, чуючи, що ніс її стає блідий, так само мовчки жде.
Перша постанова така іти природними шляхамию Кузина мала рацію: помилку зроблено з самого початку. Не взято на увагу, що Німеччина тепер — первісна країнаю Цивілізація й культура в цілковитій руїнію Дійсно, було б справжнє чудо, коли б удалося відновити все так одразу. Отже, треба йти природним шляхомю Первісні народи переходили певні етапи в свойому господарстві й громадському житті. Спочатку зовсім дикий стан, щось наче теперішній, потім скотарство, потім хліборобство, потім виробництво дрібне, і аж закінчення всього ланцюга — цивілізації з усіма складностямию Отже, тепер треба перейти всі ці етапию Звичайно, швидким темпомю Але перейти їх треба
Таким чином увесь план кампанії міняється Німеччина лишається поділеною на округи. Але все міське населення виводиться з міст і приставляється до скотарства, хліборобства і дрібного ремесла. Коли буде забезпечене годування, тоді приступати поволі до дальшого розроблення плану. Як вивести населення з міст? Силою, терором. Спочатку прочистити одну округу від Сонячної машини, забезпечити потрібною кількістю годівельного й господарського матеріалу, тоді перегнати на цю територію продезинфіковане населення, відібравши в нього Сонячні машини.
Головне ж — негайно вивести армію з Берліна. Розклад набирає каїастрофічного характеру. Пропаганда й уживання Сонячної машини провадиться вже в самій армії, по казармах.
Наслідок тактики Сукурамі! Цю ніч буде генеральна інспекція й прочистка. Можливі ексцеси деяких відділів. Вони будуть знищені світлом в один мент. Окремі одиниці, хоч трохи запідозрені,— розстріляні. На ранок уся операція повинна бути скінчена й армія виведена в намічену округу. А тут, у Берліні, лишиться тільки невелика, але цілком певна частина для дезинфекції міста й населення. Цебто: всіх провідників, всі непевні з якого-небудь погляду елементи, помічених саботажників і так далі вивішати по всьому Берліну. Без ніякого рахунку. Хоч десять тисяч. Решті населення дається три дні, щоб позносило все скло й одержало спеціальну .посвідку. Через три дні всякого, хто не матиме такої посвідки, буде вбиватися на всякому місці. Через п'ять днів усе населення повинно вийти з міста в призначену округу. На кордоні кожного будуть обшукувати і пропускати на очищену територію. Там ставиться кожного на роботу й дається риж, зерно, м'ясо. Ніяких сонячних хлібів ні на хвилину!