— Обіцяєш? Згода?
— Нічого тобі не обіцяю, але не відмовляюсь спробувати. Зайди за чотири-п'ять днів. Легат тепер в Александрії, бенефіціарій Пріск також.
— Я ж тому й кажу! — мало не підплигнув з радощів, як опука, кругленький Флегон. Хапливим рухом витяг свій диптихон.
— Пшениця, олива й вовна — мої... Бодай тому Пірілампові луснула голова з досади! Дві тисячі я обіцяю виплатити тобі.
— Не гарячись! І так уже парко. Напишемо за чотири дні, коли я матиму вже відомості.
— Але... але...— захвилювався купець.— Нащо чекати? Я ж знаю: обіцянка, що її дає Хризіс, дорожча за золото!
І боячись, щоб Хризіс не роздумала, він швидко зашкрябав стилосом по воску.
— Нехай це буде прелімінарія. Підпишемо — й кінець!
І він поклав таблички перед гетерою.
Вона уважно переглянула написане.
— Тут виправ своєю рукою... бо неясно, що ти хотів написати дві тисячі п'ятсот...— зауважила Хризіс.
Флегон зітхнув і поквапливо виправив.
— А тепер дозволь тобі сказати, божеська Хризіс,— за доволено мнучи собі руки, промовив купець.— Якщо ти така невмолима й зі своїми зальотниками, як з купцями...
Хризіс підвела очі:
— Моїми зальотниками ти не маєш чого клопотатись. Але, коли хочеш знати, то я скажу тобі от що: якби я не торгувалась з вами, купцями, як останній фенікієць, то мої, як ти кажеш, зальотники інакше розмовляли б зі мною. Це залежить одно від другого. Пшениця й олива, а не зальотники, дозволяють мені розкоші, яких відмовляла собі не одна пишна й думна патриціанка.
Флегон розглянувся по таблінумі оком знавця, що з одного погляду вміє оцінити вартість речей.
— Що і казати: тебе оточує просто цезарська пишнота.
— Це дрібниці. Я не про них,— махнула рукою гетера.
— Оце— дрібниці? Що ж тоді для тебе цінне? Коли все це тільки дрібниці?
Знаючи Флегонову вдачу, й задоволена з торгу, Хризїс сперлась підборіддям на руку й припустила купця до розумної розмови. Роблено мрійно проказала:
— Не дрібниця, Флегоне, те, що я ні від кого не залежу. І не маю над собою жодного пана... навіть і такого, який би називався моїм дружиною. Не дрібниця, Флегоне, що не мене "вибирають" всі ті "зальотники", а я — їх. Розумієш? Може, знаєш, що сказала славна гетера Лаїс? "Я маю, а мене не мають". А це, поважаний меркаторе, зветься незалежністю, яка дорожча всього золота. Що тобі, Аснате? — повернула голову до невільниці-єгиптянки.
— Філософ Стробус, світла пані.
— Зачекай, хвилинку,— затримала Хризіс Флегона.— Нехай умову, хоч би й прелімінарну, прочитає Стробус, мій клієнт. Ти як добрий купець, певно радітимеш, що буде свідок
Флегон хитнув головою, витер спітніле чоло, зітхнув і дивився на гетеру з заздрістю.
— Якби ж то моя Філіс, донька й жінка купця, хоча б наполовину так тямила торговельні справи! Які б ми з нею робили діла!
Стробус перечитав умову й, підписуючи її за свідка, озвався до купця для підбадьорення:
— Не зітхай, Флегоне. Скажім для прикладу, ти не програв, запевняю тебе.
Коли Флегон вийшов, філософ оглянувся по хаті, до якої раніше гетера його не кликала.
— Ну, ну! Нема чого казати. Тепер це не Лїзієва пустиня. Цезарська палата! Не йметься віри, що все так швидко й так добре приведено до ладу.
— Таки інзула не була погана. Я справді вдячна тобі, що ти мені поміг її купити й що порадив Гелене. Вона митець, і ми порозуміємось з одного слова. Що ж нового в світах?
Від часу, коли Стробусові справді повелося дешево купити для гетери віллу, Хризіс запропонувала йому стати її клієнтом.
Це Стробусові годилось. Бо мати свою школу в Александрії він не міг: було їх там занадто багато. ї найліпша школа тогочасна не могла конкурувати з александрійським "Музеєм". Бути постійним і єдиним клієнтом Хризіс було зручніше, певніше й почесніше, ніж помагати радами при випадкових продажах чи купівлях вілл та інзул.
— Старий наш світ не може втратити цікавості, бо він щораз новий,— почав Стробус.— А минула ніч була багата на новини, як міняйло на червінці. Рахуй сама,— загнув він великий палець лівої руки.— Скажім для прикладу — раз! Нашого приятеля Лізія саме цієї ночі арештовано й "запрошено" до трибуналу.
— Що ти говориш?
— Що інзулу ми купили вчасно. Бо тепер йому буде не до того. Бо — два! — він спробував пограбувати серед вулиці відому тобі танцюристку, що я є її опікуном — Ізі. Три: він намагався зірвати з неї смарагди, що їх ти їй подарувала.
— Стробусе! Розповідаєш казки! Говори без жартів! В чому справа?
— Стривай. І будь спокійна. Чотири: коли Лізія вхопили вояки, він тяжко поранив мечем одного з них. Це справа для нього дуже кепська. Що має добрі губи, то може дути ще сильніше, як Флегон. Але ж п'ята новина... жаль мені її тобі говорити, бо вона тебе засмутить... Біля Єгипетського передмістя вчора ввечері виловили в морі човна. А в човні — отруєний бенефіціарій Третього легіону Пріск.
Гетера аж підвелась.
— Це ніяк не може бути!
— На жаль, довершений фактум. Хто отруїв? Як? Де? — повна таємниця цих святочних ночей". Ясно одно: помста.
Хризіс відгорнула з чола волосся.
— Ну, це справді досади. Прошу тебе, як той Пріск не був здатний зробити щось вчасно! Ми ж щойно підписали умову з Флегоном саме з думкою, що Пріск мені зробить все, що треба. Вперше в житті міг бути корисним і не зумів умерти пізніше. Говоритиму з легатом. Але... Але ж пригоди Лізія, що їх ти оповів, сплітаються, мов зелень з квітами у гірлянді!
— Угу! Та гірлянда не обійдеться йому дешево. Не дурно ж я йому перед кількома днями напророкував, що він, хапаючи троянду, напореться на оливковий сук. Так от, такі новини. І, хоч я й не хотів би бути оборонцем того губатого фауна, однак не припускаю, щоб тут була справа в намисті, смарагдах.
— Маєш правду. Ще дорожча за смарагди його сила. Колись ця прикраса належала до славної весталки Оцелантіс. Рятуючи — за часів Доміція — Лізієвого родича, безпідставно обвинуваченого в змові на життя Доміція, Оцелантіс подарувала врятованому ту стародавню дорогоцінність, яку вважала за дуже сильний амулет. І здавалося, що намисто приносить щастя. Принаймні для того Лізієвого родича все скінчилось несподівано добре, і він спокійно дожив до глибоких літ. Але весталка, віддавши амулет, покінчила трагічно. Правда, її не поховано на Campus celeratus, бо не була доведена її провина. А все ж їй порадили випити цикути. Скажи Ізі, хай береже свій амулет!