Майстер розклав руки:
— Істинно: заробляють на них добре, тільки не я, а фенікійці. Бо я продаю свої вироби їм, а вони вже продають їх скрізь по світі.
Сказане це було з деякою пихою. Але грекині ця пиха була незрозуміла.
— Речі справді гарні. Гармонійні, вартісні. Але ж чому на них зароблять фенікійці, а не ти, артисте?
Майстер впер руки в коліна і втопив довгий погляд в очі Гелене.
— І що-бо ти говориш, товаришко? — спитав він урочисто.—Хіба ми з тобою не митці? Митець уміє тільки творити. А торгуватись, набиватись, вихваляти свої вироби? Нам, артистам, це не личить. Наш брат до палаців доробитись не може. Аби був хоч свіжий "ячник".
Гелене не переконувала. Знала, що єгиптяни можуть працювати тільки на когось, працювати вперто й пильно, як ті воли з пісні, що їм "буде солома", але... не зерно.
Але майстер підморгував:
— Бачу, що гадаєш інакше. Ви, греки, такі дивні люди. Ніби ви митці та ще й неабиякі, бо відчуваєте красу, як ніхто інший. А тим часом завжди у вас на думці прибуток, заробіток, маєтки. В мене жінка грекиня. От нещастя! Тому й мою доньку, що таки є Нефру, звуть з-грецька Фаніон. І ти собі уяви, моя стара все крутить, щоб Нефру стала перекупкою: Так: пе-ре-куп-кою! Донька митця! Внучка митця! Коли ж і дівчина має нахил до мистецтва.
Гелене не промарнувала часу: від "товариша" довідалась, що не гірші фарби, а ще й дешевші, виробляє Горнефтїв учень. Тож, щойно загукав Юстус, вона не барилась. Не засиділась також Ізі: квапилась замовити слівце за подружку в школі. Та хоч приятельки й розійшлися в різні боки, думки їхні бігли одною стежкою й крутились навколо події, що спричинила Фаніонину неміч.
Попереднього вечора єгипетське передмістя, від старого до малого, було стурбоване пригодою на березі Нілу. Рибалки пригнали з моря човна, де, не знати скільки вже часу, гойдалось на хвилях мертве тіло вояка цезаревої варти, високого рангу. Золоті перстені на пальцях, дорогоцінний меч і повний кисет золота свідчили, що смерть заподіяла не рука грабіжника. А що в човні знайшовся ще й порожній келих і шматок папірусу зі словами: "Пріскові — Гарпократ", то пригода ставала дуже загадковою і хвилюючою.
В юрбі на березі була й Фаніон. Коли вартові почали відганяти настирливих цікавих, хтось так нещасливо штовхнув дівчину, що їй підгорнулася нога, й Фаніон розтягла собі жилу.
Гелене міркувала:
— За одну ніч, при перебуванні цезаря й побільшеній варті — два її відомі злочини!
Ні напад Лізія, ні вбивство бенефіціарія Пріска не видавались такими простими. Який підклад? Самим п’янством цього не пояснити. І не слухаючи Юстусової лайки на "бешкетників-єгиптюків", що чіплялась до його осла, Гелене міркувала далі:
"Добре, що цезар відвідав Александрію... але, мабуть, буде ще ліпше, як він поверне до свого Рима. Правду казав Стробус, що "вітер з Рима не приносить нічого доброго". А "цикаді" треба б мати іншу вдачу, щоб наважитись підходити так близько до цезарського оточення. Те, що іншій могло б стати нечуваним щастям, для Ізі не скінчиться добром.
Ізі також схвилювалась смертю Пріска не менше, як нападом Лізія й неміччю Фаніон. Ізі пам’ятала того рвучкого й гордого старшину-преторіанця, що був переважно з Татіаном на найславніших бенкетах.
Чи ця смерть схвилює Антіноя? Ця думка застиляла пригоду, що трапилась вночі з нею самою. Несвідомо схопилась рукою за свій амулет, як це робила раз у раз, коли й здавалось, що наближається прикрість чи небезпека. Здивувалась, що намисто лишилось у неї в руці: застібка була розіпнута, а один з золотих кружків цілком розігнутий:
— Дійсно щасливе намисто! Навіть не згубилось!
Пообіцяла Афродіті ще пару білих голубів з позолоченими ніжками. Тепер вона може дозволити собі такі офіри.
***
— Ні, Флегоне, ані на пів-обола! Коли тобі пшениця дорога, купуй послід. І скінчимо розмову.
Хризіс говорила спокійно і впевнено. Було ясно: не дасть себе умовити. Зате рухливий, кругленький Флегон не міг приховати свого схвилювання. Він щипав свою борідку, гриз собі нігті, а його сірі, мов у хижого птаха, очі блискали й метушились, наче миші в пастці.
— Подумай, що ти зі мною робиш,— стрибали й його слова.— Подумай-бо! Ти мене руйнуєш! Як я платитиму такі ціни, то в мене не лишиться й останнього обола за перевіз душі — Харонові!
Хризіс прищулила око.
— Але! Якщо матимеш того "останнього", то й з ним зробиш щасливу торговельну операцію — не на користь Харона.
Флегон роздув щоки, голосно й протяжно віддихуючись, і вдарив рукою по столі:
— Говорім поважно, Хризіс! Від пшениці мені доведеться відмовитись. Я візьму тільки з твоїх сіцілійських маєтків саму оливу.
— Так не можна,— похитала головою гетера.— Або бери все заразом, або не ставай на дорозі Пірілампові. Він-бо звик до моїх порядків.
— Пірілампові?—забігав по таблінумі купець.— Таж це найбільший какотехнус! Добре йому платити, коли він стільки вже накрав, постачаючи збіжжя військові!
— Хто ж тобі перешкоджає бути таким, як Пірілампос? І збагачувати чесних, порядних людей? А себе в першу чергу?
Флегон не звернув уваги на прихований глум і тільки потер долонею спітніле чоло та випустив повітря з надутих щік.
— Хризіс! Послухай мене, Хризіс! Як чесну людину! Дам тобі ціну, яку бажаєш. Більше: ще подякую тобі,— ну, скажім, тисячкою... чуєш? Тисячкою сестерцій! Тільки допоможи мені. Зв'яжи мене з Третім легіоном. Лише з одним Третім легіоном. Я знаю, що ти в добрих стосунках з найвищими керівниками Третього легіону.
— Тішить мене, що ти цікавишся моїми знайомствами й знаєш про мої стосунки. Але ж мусиш знати також, що Третій легіон складається з двох "крил" та десятьох когорт. З двадцяти тисяч люда. Чей же за один перший рік ти заробиш від кожного бодай одну чистеньку сестерцію? Додай до того, що ще заробиш і на транспорті. Отже, твою вдячність важко назвати дуже щедрою.
— Ну, дві! Хай буде дві тисячі! Вір слову чесного купця: більше не можу! Фу-у! — знову набрав повітря до надутих щік.— Це ж десять відсотків евентуальності!
Очі Флегонові світились, як вогники літаючих світляків.
Хризіс байдуже розглядала свої рожеві, мов з блідого коралю, нігті й гладила їх оправленим у золото стилосом.