Сон літньої ночі

Страница 8 из 17

Уильям Шекспир

Оберон

Ще краще вийшло, ніж я сам хотів.
Але чи ти й афінцеві скропив,
Як я велів, любовним соком очі?

Пак

Так, сонного знайшов я серед ночі,
Й лежала поряд дівчина з Афін.
Прокинувшись, її побачить він.

Входять Деметрій і Гермія.

Оберон

Сховайся. Це та сама пара, так?

Пак

Та сама діва, та не той юнак.

Деметрій

Люблю тебе, а ти мене хулиш.
Докори ці для ворога залиш.

Гермія

Мої докори — це ще не хула.
Гляди, щоб я тебе не прокляла!
Якщо Лізандра справді ти убив
І по коліна в кров уже забрів,
Забродь ще глибше і мене убий!
Як сонце дню, мені він вірний був,
То щоб отут мене саму забув?
Утік від сонної? Повірить годі!
Скоріш повірю, що до антиподів
Крізь землю можна продовбать віконце *
І місяць прошмигне туди — до сонця.
Ні, ти його зарізав, далебі!
Що ти убивця — видно по тобі.

Деметрій

Ні, я убитий — ти мене убила!
Твоя жорстокість серце простромила.
Та ти, убивце, чиста й осяйна,
Немов зоря Венерина ясна.

Гермія

Де ж мій Лізандр? Чи він живий, чи ні?
Прошу тебе, верни його мені!

Деметрій

Волів би труп його віддати псам.

Гермія

Геть! Геть з очей! Скажений пес ти сам!
То справді ти його замордував?
О, щоб тебе ніхто вже не назвав
Людиною! Признайся: ти не смів
Йому і в очі глянути? Убив
Його ти сонним? Ох, який-бо подвиг!
Достойний гадів, плазунів холодних!
Та ні — такого, як твоє, жала
Таїть гадюка жодна б не змогла.

Деметрій

Не в той бік лють спрямована твоя:
В Лізандра смерті неповинний я,
І він живий, наскільки можу знати.

Гермія

То, може, скажеш, де його шукати?

Деметрій

А нагороду матиму велику?

Гермія

Так: більш не бачити мене довіку.
Однаково, живий Лізандр чи ні.
Самий твій вид ненависний мені.
(Виходить)

Деметрій

Не варто бігти за такою злою,
Побуду тут на самоті з собою.
Печалі нашій додають ваги
Банкрута-сну несплачені борги.
Ану ж, підстережу я боржника,
Хоча давно від мене сон тіка.
(Лягає й засинає)

Оберон

Що ти накоїв! Схибив ненароком
І не тому помазав очі соком.
Ти відданих коханців посварив,
Зате порізнених не помирив.

Пак

Такий у долі владної закон:
На вірного — зрадливих є мільйон.

Оберон

Прудкіше вітру облети весь гай,
Афінянку Гелену розшукай.
Вона бліда від марного кохання:
Спивають кров зі щік гіркі зітхання.*
Йому пущу я в очі сік, а ти
Її на той час мусиш привести.

Пак

Лечу, лечу! Й татарина стріла *
Прудкіше полетіти б не змогла.
(Зникає)

Оберон

Ти, мій квіте, став багряним,
Бо Ерот тебе поранив.
Сік пролий на ці зіниці.
(Вичавлює сік із квітки Деметрієві на повіки)
Хай-но вгледить білолицю,
І вона йому засяє,
Ніби зірка з небокраю.
Від недуги від своєї
Хай благає ліку в неї.

Входить Пак.

Пак

Мій владарю, я привів
Діву ту, як ти велів.
А за нею ув'язався
Той, що в неї закохався.
Подивімося на них,
На людей оцих дурних.

Оберон

Зараз гамір тут почнеться,
І Деметрій враз проснеться.

Пак

І тоді вже будуть двоє
Упадати за одною.
Від такої ось мороки
Справді можна рвати боки.

Входять Лізандр і Гелена.

Лізандр

Яка ж у цьому насмішка? Не знаю,
Чи глум коли родився у сльозах!
Ти ж бачиш — слізно я тебе благаю,
Брехні немає у моїх словах.
Як можна насмішку в тому вбачать,
Що носить правди чистої печать?

Гелена

Дияволе, ти мною так не бався.
Щоб правда правду вбила? І не жди!
Ти ж Гермії у вірності поклявся:
Обидві клятви на вагу клади —
Не перетягне, певно, жодна шалька,
Бо й там, і там — пуста, брехлива байка.

Лізандр

Я клявся їй, бо розуму позбувся!

Гелена

Він і тепер до тебе не вернувся.

Лізандр

Деметрій не тебе — її кохає.

Деметрій

(прокинувшись)
Гелено, німфо, осяйна богине!
З очей твоїх небесне світло плине!
Що проти них кришталь? А губи пишні
Червоні та звабливі, наче вишні!
А білі руки! В горах Тавра * сніг,
Неначе сажа, чорний проти них!
О, дай же, дай поцілувати руку,
Цю квітку білу, щастя запоруку!

Гелена

О лихо! О ганьба! Чи вам не гріх
Так піднімати дівчину на сміх?
Якби пристойність ви хоч трохи знали,
Ніколи б так мене не ображали!
Чи вам не досить мною гидувати,
Що треба ще мене на кпини брати?
Якби не тільки з вигляду були
Чоловіками, ви б не завдали
Такої кривди жінці: не впадали
Й не присягались би, не заклинали,
Красу мою не вихваляли дружно,
Бо знаю: я обом вам осоружна!
За Гермію змагаєтесь шалено,
Та разом ви кепкуєте з Гелени.
Оце геройство, нічого й казати:
У сльози бідну дівчину ввігнати
Жорстоким глумом. Юнаки путящі
Не стали б так поводитись нізащо
Для забавки, немов якесь ледащо.

Лізандр

Деметрію, негарно! Сам же знаєш:
Відомо, як ти Гермію кохаєш,
То самохіть, із щирою душею
Тепер тобі я поступаюсь нею,
Щоб ти мені Гелену відступив,
Бо я її навіки полюбив.

Гелена

Не чула зроду я пустіших слів.

Деметрій

Навіщо Гермія мені твоя?
її вже зовсім не кохаю я.
То серце тільки гостювало в неї,
Та до Гелени любої моєї
Вернулося.

Лізандр

Неправда це, Гелено!

Деметрій

Хіба ти знаєш, що на серці в мене?
Пильнуй свого, а то перепаде!
Дивись — он Гермія твоя іде.

Входить Гермія.

Гермія

Хоч темна ніч зір в ока відбирає,
Та слухом нас гострішим наділяє.
Вона туман пускає нам у вічі,
Та вухо наше чує краще вдвічі.
Й тебе, Лізандре, я знайшла не оком —
Почула голос в мороці глибокім.
Чого покинув ти мене так нагло?

Лізандр

Не влежить той, кого жага потягне.

Гермія

Яка жага тягла тебе від мене?

Лізандр

Моя любов до красної Гелени,
Тієї, що мені ясніше сяє,
Ніж всі оті зірки на небокраї.
Мене шукаєш? Ще не зрозуміла,
Що ти мені навік онавісніла?