Це враження не полишало її і окрилювало — довести свою вартість людям, яких вона поважала і які там, далеко, думають і сподіваються на неї... на її мужність.
І, може, саме тому вона не знала втоми у шліфуванні свого таланту. Олена згадувала про ті роки: "...Завжди чомусь відчувала якесь незадоволення собою. Надзвичайно переживала, коли, на її думку, те чи інше місце у якійсь партії не вдавалося. І це тоді, коли всі навколо захоплювалися її виконанням. Була надзвичайно вимогливою до себе. "Як ми самі себе не пошануємо, то й інші нас не пошанують",— говорила. Коли вважала, що не твердо знає роль або не уявляє епоху, в якій відбувається дія, або хоч лібретто викликало деякий сумнів, вона нізащо не виступала в такій опері, доки все докладно не вивчить. Коли цього не могла зробити сама, консультувалася у знавців, бувало, що й за останні гроші їхала за кордон, працювала в бібліотеках, архівах. "Коли публіку обманеш раз, два, вона вже більше ніколи тобі не повірить",— зауважила якось Соломія з приводу непідготов-леного виступу одного талановитого артиста.
У Соломії виробляються свої професійні навики і звички. Для неї практично не мало значення, чи виконувала вона оперну партію перший чи двадцятий раз — готувалася до виступу завжди, як уперше.
Зранку, в день вистави, вона замовкала і не розмовляла ні з ким аж до виїзду в театр. Увесь день віддавала зосередженості і вживанню в образ. Незадовго до виходу з дому лягала на софку і ще раз у тиші подумки проходила всю оперну партію... Потім випивала склянку чаю, одягалася і за годину до вистави приходила чи приїздила до театру. Пізніше до цих принципів додавалися ще якісь звички, але основа їх залишалася незмінною протягом усього артистичного життя Крушельницької.
У той другий приїзд до Італії матеріальні справи Соломії ніскільки не покращали. Невеликі суми, що їх заробила під час львівського сезону, залишила родині, собі взяла дещицю. Фауста Креспі, знаючи ті скрутні обставини, пропонувала навчати її безплатно, але Соломія відмовилася. Тоді вчителька порадила своїй учениці заангажуватися на кілька спектаклів у периферійні театри Італії. На її переконання, це зміцнить сценічний досвід.
Тоді в Мілані існувало щось на зразок музичної біржі. На прослуховування заїжджалися директори оперних театрів, представники європейської опери, антрепренери, які вибирали для себе потрібні голоси в залежності від репертуару. Постійних оперних труп не існувало, і трупа, як правило, набиралася на один сезон. Це ускладнювало без того тернистий шлях оперного співака. Недарма у такого прославленого і ніби щасливого у творчому житті співака, як Енріко Карузо, колись вихопилося з самої душі: "Всім молодим людям, які прагнуть в оперу, мені хочеться гукнути: "Отямтесь! Це дуже важка професія. Навіть коли у вас пристойний голос і солідна освіта, ви мусите ще освоїти величезний репертуар ролей. Але для цього потрібні роки наполегливої праці і виняткової пам'яті. Додайте сюди сценічну майстерність, яка так само вимагає навчання і без якої в опері не обійтися. Треба вміти рухатися, фехтувати, падати, жестикулювати і т. п. і т. п. І, нарешті, при теперішньому стані опери дуже необхідно володіти іноземними мовами".
Серед тих демонів, які перелічив Карузо, ще немає кількох так само важливих і небезпечних,— жорстока конкуренція, заздрість і пекельні муки незаспокоєного честолюбства, якщо тобі не вдається вибитися на перші ролі... До того ще треба додати вічні пошуки ангажементів, навіть у артистів із світовою славою, безконечні переїзди з готелю в готель, виступи часом просто з вокзалу.
Фауста Креспі і міс Александер ходили на прослухування разом із Соломією. Завзята Креспі, де потрібно, могла попрацювати ліктями і вчила тому Соломію:
— Не чекайте, коли вас покличуть, цього може і не статися...
Усі довгі місяці у Львові Соломія не забувала тримати свою вчительку в курсі усіх своїх творчих справ. Вона чинитиме так і надалі. До Фаусти Креспі зі Львова, Кракова, Варшави, Петербурга будуть летіти аркушики, виписані тягучим, нерівним письмом Соломії. І Креспі також не забуватиме відписати своїй учениці, дати пораду чи просто підтримати у складній життєвій ситуації. "Тільки-но одержала телеграму і, признаюся, так зраділа, що не знаходжу слів, які б передали мої почуття. Тисячі поздоровлень Вам, моя дорога ученице. Ви на них цілком заслуговуєте після довгих страждань і боротьби". Вона розуміла Соломію і добре уявляла собі ситуації, в які та потрапляла. "Я добре усвідомлюю все те, чого доводиться зазнати молодій дебютантці, що стала об'єктом критики якихось дурнів, та все ж лишилася сама собою і не занепала духом". Так охарактеризувала випади проти Соломії Фауста Креспі — блискучий психолог і заклопотаний педагог, її листи — це прекрасна характеристика її самої. Так, Соломія мала щастя, натрапивши на таку вчительку. "Я зроблю Вам в Італії таку рекламу, яку тільки зможу, щоб із вами познайомилися й оцінили, і плекаю надію, що по Вашому поверненні до Італії Вас вітатимуть як зрілу артистку. А ми тим часом продовжуватимемо навчання. З нетерпінням очікую листа і газет. Сьогодні ж неодмінно повідомлю всіх про Ваш тріумф у "Фаусті". Дуже прикро, що міс Александер вирушила на кілька днів до Лаго-Маджоре, але вона повернеться на цьому тижні. Ви напишіть їй також, коли тільки зможете, адже вона Вас так любить.
Прошу Вас, заради бога, не переобтяжуйте свій голос. Вибираючи опери, звертайте увагу на те, щоб вони в усьому відповідали Вашим вокальним можливостям. Тоді Ваше майбутнє зебезпечене".
Соломія вже знала, на що сподіватися: насамперед — голос, по-друге — музикальність, яку вона не стомлювалася розвивати все життя, і по-третє — набуття не тільки сценічного досвіду, але і закулісного, щоб не дати себе відсунути на другий план. Бажаючих зробити це в артистичному світі, в якому торувала собі дорогу Соломія, було досить, аби здолати не одну нестійку натуру.
Тієї осені, намагаючись потрапити в оперу, Соломія часто бувала на імпровізованій співацькій біржі. її вже там знали і одного разу надіслали запрошення, в якому було зазначено час: шість годин п'ятнадцять хвилин. Соломія старанно готувалася, розуміючи, що на такому спеціальному прослухуванні може вирішитися її доля. Яка ж вона була здивована, коли, зайшовши до зали, почула своє ім'я і оркестр уже почав грати. Хтось стурбовано шепотів адміністратору, що Крушельницька не прийшла, а оркестр про це не знає. Соломія, не встигнувши роздягнутися і не знявши навіть рукавичок, піднялася на сцену і почала співати...