Коли у Варшаві стало відомо, що Крушельницька до своєї слави додала ще матеріальну поміч українським газетам і журналам, польські шовіністи почали систематично цькувати співачку.
Через якихось п'ять років, коли Соломія, як людина передових поглядів, розчарується в діяльності української радикальної партії, що погрузне в міщансько-націоналістичному болоті, вона напише в листі до Павлика (3 липня 1904 року): "Ви, певне, зажартували собі з мене, кажучи вчора, що найліпша газета — то "Громадський голос". Я констатую з жалем (не гнівайтеся, що відверто Вам кажу), що такого ординарного і дитячо-наївного письма не здибувала. Нехай би воно собі екзистувало, але чи ж може чоловік, що поважно ставиться до громадських справ, брати всерйоз такого роду газету... І що є справді сором так, щоб таким духом і стилем живитися. Що то за ціль? Що в тім доброго?"
Але як би там не було пізніше, участь Соломії Крушельницької у громадських справах свого народу незабаром дасться їй взнаки. Варшавський оперний театр стане ареною об'явленої їй війни.
Відлуння цієї війни вона зразу відчує у Петербурзі. Справа в тому, що за існуючим звичаєм тих часів, Соломія по приїзді до Петербурга мала скласти візити провідним музичним критикам та в редакції газет. В інтерв'ю, опублікованому газетою "Кгар, що виходила польською мовою, співачка припустилася певної необережності. Вона назвала себе італійською співачкою за школою та уподобаннями. Соломії і в голову не прийшло, скільки трагічних ситуацій потягне за собою і як дорого коштуватиме їй ця маленька "необережність".
...Три сезони підряд виступала Крушельницька в Петербурзі. Співала більш як у тринадцяти операх. Газети одностайно стверджували, що нова примадонна безперечно по-справжньому обдарована артистка. Вони, до речі, порівнюють її з Беллінчіоні, вважають, що Крушельницька особливу увагу звертає на сценічний бік ролі, на жест, костюм і не пропускає нічого такого, що може надати ролі правдивості і життєвості. В обдарованості співачки вони знаходять багато щирості і запевняють, що вона здобула "небувалий успіх", "це артистка розумна...".
До речі, у тій же статті газета дорікає Карузо за одноманітність і неохайність костюма.
Особливим успіхом користувалася опера "Мефістофель" Бойто. Публіка визнала роль Маргарити і Єлени одними із кращих досягнень Крушельницької. "Це хіба одна з кращих ролей з числа тих, в яких вона у нас виступала досі... багато теплоти і велика правдивість не тільки в сцені божевілля, але і в сцені у саду, де так важко знайти вірний тон... Вірність основного для Маргарити тону не можна не відмітити у виконанні пані Крушельницької. Взагалі її виконання задовольняють в усіх відношеннях строгі вимоги: задум правильний і подробиці витримані. Якщо додати ще й прекрасну зовнішність, що на сцені ніколи не зайве...
І в партії Єлени пані Крушельницька підкреслила належним способом багато звукової красивості і зовнішньої пластичності, виразно пройшло оповідання про загибель Трої. Успіх співачки великий і заслужений".
Соломія Крушельницька співала з багатьма видатними співаками свого часу, а з багатьма була добре знайома. Небагато свідчень про її стосунки з Шаляпіним, але Дарія Банфі-Малагуцці, яка брала інтерв'ю у Соломії Крушельницької десь у 1931 році, стверджувала, що коли "розмова точиться про Шаляпіна, їй подобається згадувати про нього, вона жвавішає".
Є афіша за 1900 рік, в якій зазначається: "Федор Шаляпин в зале Дворянского собрания 23 января (вечер) участвует в концерте в пользу Петергофского Общества вспомоществования бедным для ремесленного отдела детского приюта. Среди исполнителей: М. Фигнер, Н. Фигнер, Михайлова, Крушельницкая, Яковлев, Ауэр. В программе "Пророк" Римского-Корсакова и трио "Ночевала тучка золотая" Даргомыжского (с четой Фигнер поет Шаляпин)". У 1899 році Соломія співає з Карузо і Баттістіні, і тоді ж Шаляпін знайомиться з Карузо. Це знайомство і дружба між двома видатними співаками продовжується аж до самої смерті Енріко Карузо. Через багато років Шаляпін, перебуваючи в убиральні великого італійця в "Метрополітен опера", зробить на стіні такий напис:
Сегодня с трепетной душой В твою актерскую обитель Вошел я — друг "далекий" мой!
Но ты, певец страны полденной, Холодной смертью пораженный, Лежишь в земле — тебя здесь нет! И плачу я! И мне в ответ В воспоминаньях о Карузо Тихонько плачет твоя муза!
Шаляпін спеціально поїде в Неаполь, щоб побувати у склепі свого друга. Тоді ще труна з набальзамованим тілом великого співака була відкрита. Приїжджала до свого товариша і Соломія... вона була там і через тринадцять літ, дізнавшися, що труну закривають навіки.
Розділ III
ДВОЛИКИЙ ЯНУС. Перебуваючи взимку 1900 року на гастролях у Петербурзі, Соломія раптом отримує стурбованого листа від режисера Варшавського театру Юзефа Ходаковського.
"Варшава, 14.2.1900
Ласкава пані!
П'ять днів тому я розпорядився вислати Вам ноти "Гальки", та через помилку вони не були своєчасно відправлені пані; сподіваюсь, що вони вже у Ваших руках.
У ці дні у Варшаві тільки й розмов, що про бесіду пані з співробітником "Кгар", яку було передруковано у "Ки-гіегге Сосігіеппут" з ДОСИТЬ неприхильними для пані коментарями; все це скидається на кампанію, спрямовану проти пані.
Про це я тільки що мав розмову з генералом*, і він, як і я, вбачає в цій справі жіночу руку.
Найгіршим є те, що, за твердженням "Кга^", пані начебто висловилась, що усіма своїми теперішніми успіхами завдячує лише італійцям і аж ніяк не Варшаві.
* П. Іванов — шеф варшавських театрів.
З цієї причини панує велике обурення і хвилювання, і ми радили б пані написати листа для "Кга^" із спростуванням, а ми могли б той лист тут передрукувати. Нехай пані прочитає "Сигіега СосЫеппе^о" від 11 лютого цього року і повідомить нас про наміри своїх друзів.
Даруйте мені, що втручаюсь без дозволу у Ваші справи, але маю таку непрактичну вдачу — обурююсь кожною несправедливістю і прагну в міру можливостей послабити і викрити такі підступні й злосливі дії.
Шлю побажання всього найкращого пані і сестричці. Залишаюсь прихильний до Вас. Ходаковський".