Музична критика звертає увагу читача на відчуття міри артистки. Вона завжди вміє стримати себе, щоб не допустити надмірної чутливості чи надмірного драматизму. А справжня велич співачки полягає у бездоганному вокальному виконанні, в ідеальному поєднанні звука і слова.
Галька у виконанні Крушельницької настільки вразила варшавського глядача, що не було більш-менш помітного музичного критика, який би не писав про неї. Антоні Сигетинський і Міхал Бернацький найбільш приблизилися до істинної оцінки мистецького досягнення артистки. Міхал Бернацький був досить відомим композитором, педагогом і музичним рецензентом. Він зауважив, як старанно співачка опрацьовує сценічні рухи і як з першої пісні, що звучить ще за сценою, створює атмосферу, відповідну тональності драми. Його спостережливість свідчить про ту пильність, з якою придивлялися критики до нової примадонни. Заслужити подібних похвал при такому прискіпливому оці, певно ж, було нелегко.
Антоні Сигетинський — видатний польський письменник і музичний критик, що найбільше писав про Крушель-ницьку, був людиною високої музичної кваліфікації і культури. Він закінчив Музичний інститут у Варшаві, вчився у консерваторії в Лейпцігу, а естетику вивчав у Парижі.
У Крушельницькій він відчув виняткову артистичність, натуру обдарованої співачки. "Великий тріумф Крушельницької в ролі Гальки можна пояснити акторським талантом співачки, але тільки частково.
Вона вміє прикувати до себе увагу глядачів тим, що зосереджує вираз почуттів на якомусь одному штриху, жесті або погляді, то радісному, то гнівному, то божевільному, або на якомусь одному русі тіла, то зухвалому, то знесиленому, то гордому, то покірному.
А якщо говорити про гру, про цілеспрямовану узгодженість рухів і жестів з виразом обличчя, то тепер на варшавській сцені нема актриси, яка б зуміла грати так, як грає Крушельницька в "Гальці".
Кожне слово в устах Крушельницької — це вираз небувалої на нашій сцені майстерності, це коштовний камінь, у майстерну обробку якого вкладено всю щирість і правдивість почуттів".
На свій бенефіс 13 березня 1899 року Соломія обирає саме цю оперу Монюшка, а коли наприкінці 1900 року у Варшаві відбудеться п'ятисота вистава опери, головні ролі доручать Крушельницькій, Флоріанському і Хода-ковському.
Якось випадково Соломія дізналася, що у Варшаві в притулку для перестарілих живе перша виконавиця ролі Гальки — Валерія Ростковська. Свого часу великий композитор сам обрав співачку для участі у прем'єрі. Соломія не могла заспокоїтись.
Десь тут, зовсім близько, живе людина, яка розучувала цю партію разом із великим композитором, яка, може, знає особливі тонкощі виконання цієї ролі; і взагалі — цікавість до людини з таким минулим так перейняла Соломію, що на другий день вона опинилася перед брамою притулку святого Францішека.
Чутка про відому співачку, котра прийшла відвідати Валерію Ростковську, враз розлетілася по всій кам'яниці і викликала справжній переполох. З усіх дверей висипали цікаві, в коридорі зробився тлум.
Валерія Ростковська — згорблена бабуся зі сріблястою головою і шляхетним обличчям, із ласкавими і спокійними очима люб'язно привітала молоду артистку.
— Дякую вам за пам'ять і за те, що навідалися до мене в це убоге місце, бо і я убога.
Вона перепросила Соломію — не має де її прийняти. Вся її власність — ліжко і старенький фотелик. Так і розмістилися: Соломія — в тому фотелику, а Ростковська — на ліжкові. Певно, тут любили стареньку, бо зразу ж усі вийшли з кімнати, даючи їм можливість поговорити.
Соломія розмовляла, дивилася і думала. Скільки-то має людина пройти, передумати, пережити, щоб на порозі небуття мати такий спокій в очах і таке ясне, випогоджене обличчя. Мандрівне життя, безконечні втрати, чоловік, родина... А скільки спокус, скільки можливостей заздрити — спалити себе на цьому вогні і підпалювати життя інших... Адже завжди знайдеться хтось ліпший.
А вона сидить перед нею, тихо всміхається отій смішній філософії старості і меланхолії. Вона ніби забула все кепське, гірке і згадує тільки краще, що в неї було. Ніби вказує Соломії дорогу — тримайся кращого, не зосереджуйся на злі, не отруюй душу щоденним спогляданням. Але вмій себе захистити... Потім забудь, роби свою справу.
її слова — тихі, спокійні, її спогади — дитинно чисті, її серце,— що любить Монюшка...
На виставу "Гальки" Соломія запрошує стареньку і замовляє для неї ложу. Зала була переповненою, і, на здивування меломанів, уже перед першою дією не було жодного, хто б запізнився. Крушельницька так правдиво інтерпретувала образ нещасливої дівчини, що в кінці першого акту на сцену з балконів, лож, ніби дощ, посипалися фіалки; зал здригався від оплесків.
В останньому акті співпереживання охопило зал. А перед очима Соломії літав білий скалічений птах зі своїм протяжним "діт-и-и-и, ді-то-чки-и-и!". Гандзюня наче воскресла і освячувала мистецькою правдою своє загублене життя.
Збудження в публіці досягло апогею, коли, мало не закидана квітами, співачка передала величезний букет у ложу, де сиділа старенька артистка. Вітали двох Гальок: молоду — Крушельницьку і стареньку — Ростковську.
Зал ошалів від збудження. Це вже була історія. Перша Галька стала свідком тріумфу Соломії Крушельницької. І, крізь сльози усміхаючися, вона наче благословляла цю велику артистку з добрим серцем і визнанням, якого вона сама, можливо, ніколи не зазнала. Хто зна, що діялося в душі старенької, але її сльози свідчили, що нічого злого... І тому заплакала Соломія, і публіка втирала сльози з облич...
Крушельницька своїм вчинком увінчала життя, віддане сцені, і привернула увагу громадськості до злиднів, у яких жила та, що була колись їхнім кумиром.
Соломія не забула Ростковської і після вистави організувала їй матеріальну допомогу.
Якщо говорити про успіх Соломії Крушельницької в "Гальці", не можна не згадати і про ту спробу соціального забарвлення образу своєї героїні, яку зробила в цій ролі співачка.
Владислав Богуславський, автор критичних нарисів про тогочасних варшавських артистів, першим підкреслив значення такої спроби. Зупиняючись на тому, що різні співачки інтерпретували цей образ по-різному, він зауважує: "Інший характер має трагізм панни Крушельницької, загострили його сучасні фактори — нерви і соціальні антагонізми. І щез із співу спокій, його роздирає пристрасть; до краю дійшло терпіння, роз'ятрився біль, а змістом драми стала більше суспільна кривда, ніж особисте нещастя... Я аж ніяк не стверджую, що у артистки були такі наміри в інтерпретації Гальки — вони можуть проникнути в творчість панни Крушельницької як перші наслідки, присвоєні несвідомо в атмосфері нинішньої доби... Нам залишається лиш відмітити, що в сфері такої психології Гальки талант панни Крушельницької піднявся до вершин великого мистецтва і надав урочистості ювілейній виставі, до пишності якої спричинилися і всі інші артисти на чолі з дирекцією, що піклувалася про зовнішню красу спектаклю..."