На той час вона вже чимало знала про жіночий рух. Дитинство Соломії припало на роки, що стали часовим епіцентром цього руху, та коли їй довелося шукати свого місця в житті, дещо у світі вже змінилося.
У 1882 році жінки були допущені в норвезький універси тет. У літературі боротьба почалася від славнозвісної Жорж Занд, яка вимагала тих самих прав для жінки, якими користувалися чоловіки. "Скривджують їх, дорі кають їм глупотою, в яку самі їх занурюють, соромляться їх необізнаності — висміюють їх знання. В коханні трактують її як куртизанку, в подружжі як служницю". Так пояснювала ставлення чоловіків до жінок мудра пані з Ноана, і майже всі перші емансипантки виростали на грунті захоплення творами Жорж Занд.
Книжка норвезької письменниці Каміли Колет "В таборі німих" з 1877 року закликала до революції звичаїв і вже не була голосом волаючого в пустелі. Тоді ж з'явилися п'єси Ібсена, роботи англійського філософа Стюарта Міля. Трохи пізніше Кембрідж і Оксфорд почали приймати на навчання, щоправда, в обмеженій кількості, представниць "слабкої статі".
Соломія знала ім'я Софії Ковалевської, мужньої росіянки, до якої мала підсвідому симпатію і повагу. Навіть у затхлій атмосфері міщанської Галичини, яку передові люди з відтінком відрази називали іронічно "Галілея", були свої приклади. Вже відома Соломії Софія Окуневська, Наталія Кобринська... І тому іронія, що прозвучала в голосі Окуневського, не сподобалася їй.
— Мені б дуже хотілося зазнайомитись із цією світлою душею.
— Я б навіть радив вам це зробити,— щиро сказав Окуневський,— може, навіть письмово, як дістанетеся до Італії,— з сумом закінчив він. Помовчавши, додав: — Хоч не дуже хотів би мати за дружину емансипантку. Зрештою, для тієї кар'єри, на яку я себе готую... жодна публічна діяльність моєї дружини мені... для мене унеможливлює її.
— А що то за велике призначення, на яке готує себе пан Теофіл, можливо, то смертельна таємниця? — розсміялася Соломія.
— Не варто говорити про такі поважні діла в такий спосіб,— відповів Окуневський, але, побачивши, що Соломія вже не сміється, додав:— Я хочу балотуватися до сейму...
Соломія знов засміялася. Окуневський зупинився, запитально глянув на Соломію.
— Не розумію, що так насмішило пані Соломію?
— Мене? Ха-ха-ха! — не вгавала Соломія. — Вибачте, мені смішно... А може бути людині смішно без причини?
— Може! — ображено кинув Окуневський.
Соломія скористалася відповіддю Павлика на свій перший коротенький лист, в якому вона просила його вислати їй "Читальні", і написала йому таке:
"Мілан, 30/ХІ. 1893. Вповажаний пане!
За "Читальні" сердечно дякую! Вам може бути дивно, що я, будучи у Львові та в ріднім краю, не зверталася до Вас з подібним проханням, аж раптом з Мілана пише біда! Знайшовся, бачте, добрий чоловік, котрий мені сказав, що до Вашої особи можна звернутися в такий простий спосіб".
Вона мала на увазі Окуневського, пораду якого не забула. З цього листа і почалося тривале листування між Соломією Крушельницькою і Михайлом Павликом та їх стосунки, які мали свої злети і падіння, але завжди були корисними для молодої співачки. Завдяки цим листам можна стверджувати, що вже у ті роки Соломія Крушель-ницька була цілком певна свого шляху і тієї ролі, яку вона об'єктивно мусила відіграти в суспільному житті і куль турі свого народу.
"Ви дуже ґречні до мене і тому в своїх порівняннях зайшли аж до солов'я і т. д. Де ж я, господи, заслужила на таке, таких вершин я й не марю осягнути. Хочеться мені тільки вказати дорогу нашим руським дівчатам на полі цієї штуки і по можливості сил допомогти розвитку нашої музики. На кінець рада б також заробити собі та й другим, через мене покривдженим, на кавалок хліба.
Що світ не батько, а доля не ненька, це щира правда, але той батько має незрівнянний дар навчати, а ненька так само виконує свій обов'язок, утримуючи від гордості.
Наді мною, по правді говорячи, час ще не мав коли збиткуватися, а також вже таке пережила, що лише я знаю та господь трошки! Оставайтеся здорові, і хай наші вороги журяться! Маю надію ту згадану Вами "картину галицької некультурності" побачити друкованою.
Соломія Крушельницька"
Така відповідь видалася Павликові і розумною, і щирою Він гаряче взявся виховувати молоду неофітку. Лист біжить за листом, і до кожного — посилка з книжками і характеристика авторів, самих творів і часу.
"Коломия, 7.XII.93. Всп. Добродійко!
Осібно посилаю Вам пакетик — там знайдете: перший том творів Мопассана, вибране Толстого, Золя "Доктор Паскаль", Драгоманова "Чудацькі думки", Шевченка — женевське видання і словник польсько-російський і російсько-польський. Словар я Вам дарую, бо й так маю інший, Павловського, а Вам він буде потрібний, оскільки твори Мопассана і Золі посилаю Вам теж по-російськи. Російський переклад Золі плохий, а все-таки сама річ цікава (боротьба науки з вірою і предрасудками, а також з родовими унаслідуваннями). Самі стосунки д. Паскаля з Клотильдою, під кінець, на наш погляд, недозволені, а все ж таки роман має колосальне значення для світлості, живучості обох головних осіб — Паскаля і Клотильди. Певно, що в оригіналі те враження було би ще більше бо в художніх творах стиль грає велику роль. Ви, мабуть, знаєте по-французьки та зможете де добути оригінальний текст. Зате російський переклад Мопассана прекрасний, та самі ті твори знамениті — це дійсна суть теперішнього життя, та ще й показана так талановито і так ярко, що, раз прочитавши їх, не забудеш ані одної особи. Для мене ті твори стали немовби "откровенієм", хоча, правда, дуже болючим, а все-таки очищаючим. Нехай вас не разять деякі
(...місця і сюжети, вони написані з найблагороднішою тенденцією: розкрити людям їх власне гірке життя)..."
Даючи широкі і ґрунтовні характеристики літературним творам і літературним героям, Павлик навчав Соломію сприймати художню правду як правду щоденного людського існування. Глибинні порухи вчинків та бажань героїв, що відкривалися їй, робили для неї зрозумілими трагедію і велич земного життя людини. І ці відкриття, які допоможе зробити Павлик, обумовлять з часом її дивовижно проникливе трактування та інтерпретацію оперних образів.