Самотні прогулянки Соломії вздовж узбережжя часто розділяла і Елеонора. Вона так само любила піші спацери, і її широкий рішучий крок та тіло, не здавлене корсетом, як по тодішній моді, вповні надавалися до них.
Якось зайшла мова про Айседору Дункан, яку спіткало нещастя всіх нещасть — загибель її маленьких діток: дочки, яка мала років шість, і чотирирічного синка. Вони їхали авто з нянею, біля річки водій зупинив машину і вийшов; недбало закріплені гальма не втримали машину, і вона впала в річку. Няня загинула разом з дітьми.
— Це прекрасна жінка... розумна, добра... Дуже добра... мені хотілось би допомогти їй...
Ніхто не знає, де вона є... В газетах я читала, що вона наперекір церкві не поховала своїх дітей, а спалила...
— Спалила...— луною відізвалася Елеонора,— спалила... Десь тут, на узбережжі, спалив Байрон тіло Шеллі... Треба розшукати Айседору...
Дузе і справді розшукала Дункан, яка була на грані божевілля, тиняючися світом. Одного дня вона отримала телеграму. "Ізадоро, знаю, що ти мандруєш Італією. Благаю, приїдь до мене. Зроблю все, що в моїх силах, аби втішити тебе.
Елеонора Дузе"
Набагато пізніше Айседора в своїх спогадах напише, що вона так ніколи і не довідалася, в який спосіб Елеонора відкрила її місцеперебування. Але коли прочитала рядки телеграми, зрозуміла: це була єдина людина, яку хотілося бачити. Негайно вона вислала відповідь з подякою і повідомила, що виїжджає у Віареджо.
Коли вони зустрілися, Айседора в постаті подруги побачила уособлення добра. Перший раз по смерті дітей не відчувала себе самотньою. "Взяла мене в обійми, її чудові очі дивилися на мене з такою любов'ю, що я зрозуміла відчуття Данте, коли він зустрів Беатріче".
— Де твої коси, Айседора?
— Там... Я кинула їх в море...
Стояли вони одного разу над морем. Був розпал частих у Віареджо вересневих бур. Елеонора не дивилася на море, тільки, на гори.
— Подивись,— мовила вона до Айседори,— подивись на оті суворі апеннінські провалля, які вони понурі і бридкі порівняно з долиною. Але тільки коли вдивишся у пошарпані, гострі вершини, побачиш блиск мармуру, що чекає на свого різьбяра. Той різьбяр зробить його безсмертним. Долина тільки задовольняє людські потреби, в той час як гори живлять мрії. Таким є і життя артиста — темне, понуре, трагічне, але здатне давати те, з чого людство черпає своє натхнення.
Раптом вдарив грім і здалося, що блискавка зачепила верхівку хвилі. Елеонора простягла руку вдалину.
— Дивися, там світиться прах Шеллі, то його душа носиться над хвилями.— Глянула на Айседору глибокими зболілими очима і сказала пророчо, здавленим від хвилювання голосом:— Ізадоро, не шукай, не шукай більше щастя. Ти маєш на чолі знак, який носять найбільш нещасливі на землі. Те, що з тобою сталося, тільки пролог! Не випробовуй більше долю!
Через кілька років Айседора пригадає слова своєї найближчої подруги: "Ах, Елеоноро, коли б я послухалася твого попередження! Тільки надія дуже дивна рослина. Можна не знаю скільки обдерти, знищити її віти, але завжди вона випустить нові пагінці".
— Про яке випробування йде мова?.. Яке випробування?.. Я просто жила...
— Можливо, це і є найстрашнішим випробуванням долі! Ти хотіла...
— Я хотіла поєднати моє мистецтво і моє серце...
— Це неможливо!— різко втрутилася в розмову Соломія.
— Неможливо? Чому?
— Хіба твоє життя не дало тобі відповіді!
— Ні! Я ні в чому не винна!— Айседора впала в шал. Жінки вже шкодували, що почали таку небезпечну розмову, але зупинити Айседору їм не вдалося.
— Діти! Діти! Чудо над чудом! Діти! Ті вустонька, що ссуть моє молоко, гризуть беззубими деснами мою грудь! Яка мати могла б висловити, що вона відчуває, коли дитя кусає їй сосок, а молоко випорскує їй з грудей! Я відчувала себе богом, вищим від будь-якого митця! Ах жінки, жінки! Що там ваше навчання праву, малярству, різьбі, якщо існує таке чудо! Я знаю, яка любов вища од любові до мужчини! Боже, де тепер мої діти, де моє життя! Де було це знамените мистецтво? Моє мистецтво? Що воно значить для мене?— Вона в плачу і криках поволі опускалася на коліна, аж поки впала обличчям у пісок...
Перша імперіалістична застала Соломію у Віареджо, тут співачка й залишилася до кінця війни. Цей час у житті Соломії Крушельницької можна окреслити як найбільш важкий і найменш продуктивний. Трагедія суспільного життя співпала з особистими переживаннями співачки і викликала творчу депресію.
Через кілька років, коли прийде звістка про революцію в Росії, оживає в душі Соломії надія — повернутися на батьківщину! Вона прислухатиметься до кожної події, що відбувається там. Декрети про мир, хліб і землю — за її твердим переконанням — свідчили на користь революції. Але мріям про повернення іще не скоро судилося здійснитись.
З двадцятих років Крушельницька починає свій славетний шлях по концертних залах світу як камерна співачка. Вона дає ряд концертів у Європі. В Італії співає у Віареджо, Неаполі, Мілані, Падуї, Трієсті, Туріні, Генуї, Флоренції, Брешії та Римі. У 1925 році на запрошення італійської королеви Єлени Соломія виступає з пам'ятним концертом у Квірінальському палаці.
Розділ III
ЗА АНТЕЄВИМ ЗАКОНОМ. Тим часом коричневий туман фашизму проникає в усі суспільні пори Італії, і найперш позначається на долі Соломіїних друзів. їх уже й так залишалося все менше й менше. Помер на той час у Львові
Павлик, роком пізніше — Франко. Осиротіло зажди веселе і гостинне Toppe дель Лаго. В 1924 році Соломія присутня на церемонії захоронения труни з тілом Пуччіні в стіні його вілли. Того ж року десь в Америці помирає Елеонора Дузе. В двадцятих роках вона повернулася на сцену, була сповнена надій, та, виїхавши на гастролі до Америки, більш ніколи не побачила рідне Віареджо. Різні причини називають, коли говорять про нещасливу долю Дузе, але найкраще про це написала Айседора, яка часто зустрічалася з актрисою в останні роки. "Дузе в той час була в розквіті життєвих сил та інтелекту. Дуже часто цитувала мені грецькі трагедії або Шекспіра. Коли я слухала її інтерпретацію деяких строф Антігони, думала, який то злочин, що вона не має перед собою світу! Це неправда, ніби Дузе покинула сцену в розквіті сил тільки тому, як дехто хоче вірити, що мала нещасливе кохання, або бракувало їй здоров'я. Для того, щоб збулися її мистецькі прагнення, їй бракувало тільки фінансів! Оце і 'є та ганебна правда, якої всі так бояться.