Наприкінці п'ятнадцятого століття велетенська шибениця, поставлена в 1328 році, була вже напівзруйнована. Бруси підточив шашіль, ланцюги вкрила іржа, стовпи запліснявіли. Кладка з обтесаного каміння розійшлася по швах, і площадка, по якій не ступала нога людини, поросла травою. Моторошним силуетом вимальовувалася на тлі неба ця споруда, особливо вночі, коли на білих черепах мерехтіли місячні відблиски і нічний вітер, торкаючись ланцюгів і скелетів, ворушив їх у пітьмі. Ця споруда кидала зловісну тінь на всю околицю.
Кам'яна брила, що правила за фундамент цієї огидної споруди, була порожнистою. У ній влаштували просторий, загороджений старими залізними, уже погнутими ґратами льох, до якого звалювали не тільки всі трупи, що падали з ланцюгів Монфокона, але й тіла всіх нещасних, страчених на інших постійних шибеницях Парижа. У цьому глибокому льосі, в якому стільки людських останків, а з ними й стільки злочинів зотліло разом, склав кістки не один з великих світу цього і не один з невинних, починаючи від Ангерана де Маріньї, що обновив Монфокон і був праведником, та кінчаючи адміралом Коліньї [287], який замкнув коло Монфокона і теж був праведником.
А ось усе, що нам пощастило дізнатися про таємниче зникнення Квазімодо.
Приблизно через півтора або два роки після подій, що завершили цю історію, коли до склепу Монфокона прийшли люди по труп повішеного за два дні перед тим Олів'є ле Дена, якого Карл VIII ласкаво дозволив поховати у Сен-Лорані, в більш гідному товаристві, знайшли серед жахливих трупів два скелети, з яких один стискав другий в обіймах. Один скелет був жіночий. На ньому збереглося ще кілька клаптиків тканини, колись білої, та намисто навколо шиї із зерняток лавра, з невеличкою шовковою ладанкою, прикрашеною зеленими намистинками, відкритою і порожньою. Ці предмети, очевидно, мали таку незначну цінність, що навіть кат ними погребував. Другий скелет, який міцно обнімав перший, був скелет мужчини. Помітили, що спинний хребет його був скривлений, голова глибоко сиділа між лопаток і одна нога була коротша за другу. Однак його шийні хребці не були пошкоджені, і це свідчило про те, що він не був повішений. Отже, чоловік цей прийшов сюди сам і тут помер. Коли цей скелет хотіли відділити від того, який він обнімав, він розсипався на порох.
1831
Примітки
1
'ANAГKH — фатум, доля (грец.)
2
Невеличкий острівець на р. Сені, найстаріша частина Парижа, де містяться Собор Паризької богоматері та Палац правосуддя
3
Маргарита Фландрська (1482–1530) — дочка імператора Максиміліана Австрійського. З дитинства виховувалася при французькому дворі, бо призначалася в дружини дофінові (майбутньому Карлу VIII).
4
Середньовічний театральний твір повчального змісту, написаний в алегоричній формі
5
Середньовічна сатирична п'єса
6
Жан де Труа — секретар паризького суду в XV ст. Йому приписувалось авторство хроніки часів Людовіка XI, використаної Гюго при написанні "Собору Паризької бого-матері".
7
Представник королівської влади в місті, він же головний суддя
8
Саваль Анрі — паризький адвокат, автор цінної за багатством фактичного матеріалу роботи "Старий і новий Париж" (1654).
9
Слово "готичний" у тому розумінні, як його широко вживають, зовсім не відповідне, але загальноприйняте. Отже, ми його приймаємо так само, як і всі, щоб визначити архітектуру другої половини середньовіччя, в основі якої є стрілчасте склепіння, що змінило архітектуру попереднього періоду, першоосновою якої є півкругле склепіння. (Прим. авт.)
10
Фарамонд — вождь одного з франкських племен (V ст.).
11
Равальяк — єзуїт-фанатик, який 1610 року вбив французького короля Генріха IV. Підпал Палацу правосуддя приписували спільникам Равальяка.
12
…чотиривірш Теофіля. — Теофіль Віо — французький поет-вільнодумець, який у XVII столітті продовжував традиції гуманізму доби Відродження; оспівував радість земного життя та особисту свободу.
13
Гра слів: epices — давньою французькою мовою — і "присмаки", і "винагорода", "хабар"
14
Так само французьке раiаіs — і "піднебіння", і "палац"
15
Філіпп Красивий — французький король, що правив з 1285 по 1314 р.
16
Роберт Благочестивий — король Франції, що правив з 996 по 1031 р. — Ельгаль-дус — радник короля, історик.
17
Людовік Святий "завершив свій шлюбний акт"… — Людовік IX, король Франції з 1226 по 1270 р., був канонізований католицькою церквою за участь у хрестовому поході. У 1234 р. одружився з дочкою графа Прованського Маргаритою, але з огляду на неповноліття нареченої юридичне оформлення цього шлюбу було завершене лише багатьма роками пізніше.
18
…разом з Жуенвілем… вершив суд. — Людовік IX реформував французьке феодальне судочинство: заснував загальний для всієї країни верховний суд короля, зробив центральним судовим органом Паризьку суддівську раду. За переказом, король сам щоденно вислуховував скарги підданих. — Жуенвіль Жан — близька до Людовика IX особа, супроводжував його в хрестовому поході та брав участь у його реформах.
19
…Марсель… зарізав Робера Клермонського і маршала Шампанського… — Етьєн Марсель— купецький старшина (прево) Парижа — у 1356–1358 рр. очолив повстання паризьких купців і ремісників, що було спробою буржуазії, яка народжувалася, обмежити владу короля. Під час повстання були вбиті найближчі радники дофіна Карла, що їх згадує Гюго.
20
…пошматовано булли антипапи Бенедикта… — Під час розколу католицької церкви супротивники папи римського обирали свого папу (антипапу), резиденція якого була у м. Авіньйоні. Обидва папи постійно силкувалися втягти в свої інтриги європейські держави, у тому числі Францію. Антипапа Бенедикт XIII був при владі з 1394 по 1417 р. Бросс Жак де — французький архітектор, що спорудив Люксембурзький палац і портал церкви Сен-Жерве у Парижі; після пожежі 1618 р. перебудував один з головних залів Палацу правосуддя.
21
…у базіканні усяких Патрю… — Патрю Олів'є — паризький юрист, вважався першим адвокатом свого часу і славився ораторським мистецтвом, за що був обраний до Академії. Особистий приятель теоретика класицизму Буало. Патрю уособлював для Гюго придворний літературний стиль XVII ст., чим і пояснюється ворожий відзив про нього.