— Ну, як ти думаєш? Мабуть, тут саме місце для такого розбишаки, як ти. Сміттєві ящики. Тьма-тьмуща пацюків. І бездомних котів скільки хочеш, буде тобі з ким водитися. Отож катай,— мовила вона й кинула його на тротуар, а коли він не зрушив з місця,— тільки задер свою бандитську морду й запитально подивився на неї жовтим піратським оком,— тупнула на нього ногою.— Я сказала — йди геть! — Кіт потерся об її ногу.— Я сказала — геть к ...! — крикнула вона, тоді скочила в машину й, грюкнувши дверцятами, мовила до шофера: — їдьмо, їдьмо.
Я був приголомшений.
— Ну ти ж таки... Ну ти ж таки стерво!
Ми проїхали цілий квартал, доки вона обізвалася:
— Я тобі казала. Ми з ним просто зустрілись одного разу біля річки, ото й тільки. Він сам собі, я сама собі. Ми нічого одне одному не обіцяли. І ніколи...— мовила вона, та раптом голос її урвався, а обличчя сіпнулось і смертельно поблідло. Машина саме стала перед світлофором. А Холлі вже відчинила дверцята й бігла назад вулицею; і я теж побіг за нею.
Але кота не було на тому розі, де ми його залишили. Та й нікого там не було, на всій вулиці, тільки якийсь п'яниця спинився помочитись, і дві черниці-негритянки вели гурт дітлахів, що хором виспівували пісню. Потім з будинків повисипали інші дітлахи, а жінки перехилялися через підвіконня подивитись, як Холлі гасає сюди-туди вподовж кварталу, раз по раз гукаючи: "Гей, кіт! Де ти?.. Гей, кіт!" Вона бігала так доти, доки до неї підступив рябий хлопчисько, тягнучи за шкуру старезного кота.
— Міс, хочеш гарну кицю? Дай долар.
Шофер приїхав слідом за нами й чекав. Тепер уже Холлі не опиралася, коли я повів її до машини. Тільки біля дверцят загаялась: подивилася повз мене, повз хлопчиська, що й досі тицяв їй свого кота ("Півдолара. Ну, двадцять центів, гаразд? Двадцять це недорого"), а тоді здригнулась і схопилася за мою руку, щоб не впасти.
— Ой боже милий! Та ніякі ми з ними не чужі. Він же був мій.
Тоді я пообіцяв їй, що неодмінно повернусь і знайду її кота.
— І подбаю про нього. Обіцяю тобі.
Вона усміхнулась, але то була безрадісна подоба усмішки.
— А що буде зі мною? — мовила вона пошепки й знову здригнулася.— Я дуже боюся, малий. Еге ж, нарешті боюся. Бо так може тривати без кінця. Так ніколи й не знатимеш, що твоє, поки його не зречешся. Коли накочує — то пусте. Ота гладуха — теж пусте. А оце — в роті у мене так пересохло, що хоч умри не плюнути.— Вона сіла в машину й відкинулась на сидінні.— Пробачте, шофере. Їдьмо.
*
"Томатик містера Томато безслідно зник". І ще: "Припускають, що акторка, замішана в справі про наркотики, стала жертвою бандитів-спільників".
Та через деякий час газети повідомили: "Сліди акторки-втікачки ведуть до Ріо".
Американські власті, як видно, не вживали ніяких заходів, щоб повернути її, і скоро вся ця справа приглухла й стала предметом лише поодиноких згадок у світській хроніці; як тема спеціального повідомлення вона ожила ще тільки раз — на різдво, коли Саллі Томато помер у Сінг-Сінгу від серцевого нападу. Спливали місяці, минула зима, а від Холлі не було ані слова. Власник будинку спродав її покинуті речі: оздоблене білим атласом ліжко, гобелен, любі її серцю готичні крісла. Квартиру найняв новий пожилець, звали його Квейнтенс Сміт, і хоч цей молодик приймав не менше галасливих гостей, аніж свого часу Холлі, але тепер мадам Спанелла не ремствувала, а навпаки, всіляко упадала коло нього й щоразу, як у нього під оком з'являвся синець, приносила йому шматок сирого м'яса. Та ось весною надійшла листівка, нашкрябана олівцем, з помадним поцілунком замість підпису: "Бразілія — то був жах, зате Буенос-Айрес — чудо. Не Тіффані, але майже. Сплю з божественним сеньйором. Кохання? Здається, що так. Тим часом шукаю якогось кутка (сеньйор має жінку й семеро дітлахів). Адресу надішлю, коли знатиму сама. Mille tendresses". Проте адреси, якщо вона й з'явилася, я так і не одержав, і це мене смутило, бо так багато хотілось їй написати: я продав двоє оповідань; прочитав у газеті, що Тролери порушили справу про розлучення; збирався виїхати з нашого старого будинку, бо в ньому стало повно привидів минулого. А головно — я хотів розказати їй про кота. Я виконав свою обіцянку і знайшов його. Довелося довгі тижні блукати після роботи вулицями Іспанського Гарлему, і не раз мене охоплювала марна надія, коли, бувало, майне десь тигрова шубка, а потім виявляється, що то не він. Але якось узимку, холодної сонячної неділі, я таки натрапив на нього. Він сидів на вікні теплої з вигляду кімнати, між квітковими вазонами, в обрамленні чистих мереживних завісок; і я подумав собі, як же його звуть, бо був певен, що тепер він має ім'я, що він знайшов своє місце. І нехай там в африканській хатині чи будь-де, та сподіваюся, що й Холлі знайшла своє.
6
Який (франц.).
7
Зовсім божевільна (франц.).
8
Лайно (франц.).
9
На відстані (франц.).
10
Обнімаю і цілую (дослівно: тисяча ніжностей; франц.).
11
Страх (нім.).
12
"Post meridiem" — "Після полудня" (лат.) — поширена назва вечірніх газет.
13
Трохи (франц.).
14
Темношкірий (франц.).
15
Фадо, народна пісня (непр. португ.).
16
Передмістя Лос-Анджелеса, де живуть голлівудські кінозірки.
17
Криза, сварка (італ.).
18
Аеропорт у Нью-Йорку.
19
А чом би й ні? (франц.).
20
Язика на припоні (дослівно: закритий рот; франц.).
21
Медаль за поранення в бою.
22
Щасливої дороги (франц.).
23
Офіційне свято в пам'ять перших колоністів Массачусетсу; відзначається в останній четвер листопада.
24