Смутно колишуться сосни

Страница 2 из 2

Кобылянская Ольга

Інші кажуть знов так:

Прокинувся цар одної ночі в давню свою стать і пішов рівним кроком до безворушного озера свого.

Ждав там і хилився над мертвою поверхнею, та арфа не обзивалася.

Тоді кинув і корону свою в глибінь,— одначе вона й тоді ще не обзивалася...

— Ти навіки заніміла? — крикнув із жалем.

Відповіді ніякої.

— Навіки?

Мовчання...

— Навіки?..

Вмісто арфи зашуміли здавленим шумом сосни, а коли він із напруженням вслухався в шум смерек, щоб дослухатися прецінь раз звуків чудової арфи, розібрав лиш жальний шум сосен... що переповідали:

— Чудотворні арфи лиш раз програвають,— і тобі вже вона не заграє вдруге. Покинь нас на все!!

. . . . . . . . . . .

Царська корона лежала на замуленім дні біля розбитої золотої арфи... цар опустив ліси...

Зашуміло вслід за ним.

Місяць виринув з-за гір, глянув у воду і — мов спинився в улискуючійся поверхні.

Вокруги хвилював жалібний шум.

Тут і там... золотіли в зелені берега світлом крапельки, мов золоті сльози... а лісом колисався шум вічно засумованих сосен, і так колишеться він аж по нинішній день, де б і не виростали сосни й смереки...

. . . . . . . . . . . .

Кімполунг, в серпні 1901

[1] По звидженню маленького, так званого "морського ока" в горах около гуцульського села Арджель недалеко Рус-Молдавиці (Кімполунзького повіту) на Буковині. (Приміт. О. Кобилянської).