Сміх

Страница 4 из 4

Коцюбинский Михаил

— Ти бачила? — кинувсь на жінку. — Не бачила? Піди подивися… Чом вона не страйкує? — кричав якимсь незвичайним для нього голосом.— Чом не страйкує?

Бігав по хаті, наче хто бив його пугою; йому було душно, не мав чим дихати.

Підбіг до вікна й, не пам'ятаючи, що діє, почав одкручувати гайку. Швидко й нетерпляче.

— Що робиш? — кричала на смерть перелякана жінка.

Не слухав. Пхнув щосили прогонич. Залізний бовт з брязком ударив у віконницю, аж луна пішла під високою стелею. Вікно відскочило, вдарилось половинками в лутки, і в хату віллялось жовте каламутне світло. Осінній вітер кинув досередини цілу хмару дрібного холодного пилу і якихсь невиразних хаотичних згуків.

— Чом вона не страйкує?

Ловив грудьми холодне повітря і не помічав навіть грізного клекоту вулиці.

А вулиця стогнала.

— А-а-а…— неслося десь здалеку, як од розірваної греблі.

— А-а-а…— котилось ближче щось дике, і чулись в ньому і брязкіт скла, і окремі крики, повні розпуки та жаху, і тупіт ніг великої юрми… Скакав по вулиці звощик, і гнався за ним туркіт коліс, як божевільний… Осінній вітер мчав жовті хмари й сам тікав з міста.

— А-а-а… а-а-а…

1906, Чернігів

[30] — чор­но­со­тенці — чле­ни мо­нархічних ор­ганізацій "чор­них со­тень" — озб­роєних за­гонів для бо­ротьби про­ти ре­во­люційно­го ру­ху 1905-1917 рр