Тепер картинка на екрані була нечіткою і було важко щось вирізнити, послаблена шарами породи між ними. Не можливо було роздивитись подробиць, однак було очевидно, що це щось незвичне.
— Ніколи раніше не бачив ... нічого подібного, — сказав мовець. — На вигляд як якісь великі рослини, щонайменше десятиметрові, однак вони рухаються. Ці гілки, щупальця чи що воно таке, постійно вказує на нас і в моїй голові з'являються найтемніші відчуття...
— Підстрель одне, побачимо, що станеться, — сказав Керк.
Пістолет вистрілив і в ту ж мить посилена психічна хвиля ненависті накотилась на чоловіків, збиваючи їх на землю. Вони каталися від болю, непритомніли і не були в змозі думати чи битися з підземними тварюками, що звивались над ними для нової атаки.
В кораблі, набагато вище, Джейсон відчув удар по свідомості і здивувався, як люди внизу змогли б пережити його. Решту в диспетчерській він теж вразив. Керк гупав по рамі екрану і кричав до людей внизу, що не чули його.
— Відступайте, відходьте...
Було надто пізно. Люди тільки злегка ворушились поки звитяжні пирійські тварини накривали їх, роздряпуючи з'єднання їх броні. Лиш один чоловік заворушився, встаючи і відбиваючись від істот голими руками. Він затинаючись пройшов кілька кроків і схилився над купою, що судомно корчилась під ним. Ривком плеча він потягнув иншу людину вгору. Людина була мертва, та його наплічник досі був на його спині. Скривавлені пальці намацали наплічник і обидвох чоловіків змило смертельною хвилею.
— Це була бомба! — кричав Меті Керк. — Якщо він не змінив налаштування, то вона досі на десяти секундному мінімумі. Забираймося звідси!
* * * * *
В Джейсона тільки й було часу, щоб відкинутись на дивані прискорення, перш ніж ракети зірвались. Тиск навалився на нього і продовжував зростати. В очах потемніло, проте він не знепритомнів. Повітря вищало об корпус, відтак звук стих коли вони покинули атмосферу.
Щойно Мета вимкнула живлення зблиск білого світла вирвався з екранів. Вони миттєво почорніли разом зі згорянням об'єктивів на корпусі. Вона ввімкнула відповідні фільтри, натисла кнопку, що замінило об'єктиви на нові.
Далеко внизу, в киплячому морі, зростаюча грибо-подібна хмара полум'я позначала місце, де кілька секунд тому був острів. Всі троє дивились на це мовчки й нерухомо. Керк оговтався першим.
— Летимо додому, Мето і зв'яжи мене з командним пунктом. Двадцять п'ять чоловік загинули, однак вони зробили справу. Вони вбили тварюк... чим би вони не були... і скінчили війну. Не можу придумати кращого способу померти чоловіку.
Мета встановила курс, а тоді з'єднала з командним пунктом.
— Маю труднощі зі зв'язком, — сказала вона. — Робот відповідає згодою на запит, та ніхто не відповідає на виклик.
В порожньому екрані з'явився чоловік. Він був змережаний краплинами поту і мав спустошений погляд в очах. — Керк, — сказав він, — це ти? Мерщій летіть сюди. Нам потрібна ваша вогнева міць на обводі. Хвилину тому вони пішли у загальний наступ з усіх боків, гіршого я ще не бачив.
— Що ти маєш на увазі? — не вірячи й затинаючись белькотів Керк. — Війна скінчилася, ми їх підірвали, повністю знищили їх штаб-квартиру.
— Війна триває як ще ніколи досі, — огризнувся инший. — Не знаю, що ви зробили, але це розворушило тут ціле пекло. Тепер годі теревенити, веди сюди корабель!
Керк повільно повернувся до Джейсона, його обличчя випромінювало чисту тваринну дикість.
— Ти...! Це ти зробив! Я мав тебе убити одразу як тебе побачив вперше. А я хотів, тепер я знаю, що слід було. Відтоді як ти прилетів сюди, ти як чума сієш смерть навсібіч. Я знав, що ти неправий, та дозволив твоїм заплутаним словам переконати себе. І подивись, що сталося. Спочатку ти вбив Вельфа. Тоді ти вбив тих людей в печері. Зараз ця атака на обвід... всіх, хто там згине, вбив ти!
Керк посунув на Джейсона, повільно крок за кроком, з обличчям скривленим ненавистю. Джейсон позадкував доки міг відступати далі, плечі вперлись у скриньку з мапами. Керк накинувся на нього та не навкулачки, а зі всього замаху дав йому ляпаса. Хоча Джейсон відхилився ляпас збив його з ніг і він простягнувся на на підлозі. Його рука була на шафці з мапами, а пальці на захисних трубах, де були матриці міжзоряних курсів.
Джейсон схопив обома руками одну з важких труб і потягнув її. Він щосили замахнувся нею в обличчя Керка. Він пробив шкіру вилиці і лоба, з розрізів заюшила кров. Однак це зовсім не сповільнило й не зупинило масивного чоловіка. В його усмішці не було й краплі милосердя, коли він нахилився й поставив Джейсона на ноги.
— Опирайся, — сказав він, — матиму набагато більше задоволення вбиваючи тебе. — Він замахнувся гранітним кулаком, що зніс би голову Джейсона з пліч.
— Давай, — сказав Джейсон і перестав опиратись. — Вбий мене. Тобі ж це легко зробити. Тільки не називай це справедливістю. Вельф помер, щоб мене врятувати. Однак люди на острові згинули через твою дурість. Я хотів миру, ви хотіли війни. Тепер маєте. Убий мене, щоб заспокоїти совість, бо правда в тому, що ти не можеш глянути правді у вічі.
З гнівним ревом Керк направив кулак донизу.
Мета схопила його руку обома руками і повисла на ній відтягуючи його в бік, перш ніж удар досяг цілі. Всі троє впали разом, мало не придушивши Джейсона.
— Не роби цього, — закричала вона. — Джейсон не хотів, щоб ті люди туди спускались. Це була твоя ідея. Ти не можеш його за це вбити!
Керк, шаленіючи з люті, нічого не чув. Він перевів увагу на Мету, відриваючи її від себе. Вона була жінкою і її гнучка сила була мізерною в порівнянні з його великими м'язами. Однак вона була пирійською жінкою і зробила те чого не міг зробити жоден не пирієць. Вона сповільнила його на мить зупиняючи лють його нападу, поки він не зміг вивільнитись з її рук і відкинути її геть. Для нього це не потребувало багато часу, але цього було якраз достатньо щоб Джейсон дістався дверей.
* * * * *
Джейсон прошкутильгав далі й замкнув за собою замок шлюзу. Мить по тому як він замкнув люк вся вага Керка налетіла на двері. Метал скрипів і гнувся, поступаючись. Одна завіса обірвалась, а инша висіла на клапті металу. Наступний удар виносив двері.