Очевидно, Накса ніколи не думав про походження своєї здатності контролювати тварин. А якщо він не замислювався, то всі решта й поготів. У них для цього не було жодних підстав. Вони просто прийняли талант мовців як одну з життєвих істин.
Думки сповзалися докупи в його мозку немов складались шматки головоломки. Він казав Керку, що пирійська місцева природа вступила в бій проти людства, не підозрюючи чому. Що ж, він і досі не знав чому, однак він вже починав здогадуватись "як".
— Приблизно, як далеко ми від міста? — запитав Джейсон. — Знаєш скільки треба часу щоб туди дістатися доримом?
— Півдня туди, пів назад. Чому? Хцеш поїхати?
— Я не хочу у місто, не зараз. Та хотів би підійти до нього, — сказав йому Джейсон.
— Спитай, що скаже Рез, — відповів Накса.
* * * * *
Без жодних питань Рез миттєво дозволив. Вони осідлали і одразу вирушили, щоб вернутись завидна.
Вони їхали менш ніж годину перш ніж Джейсон відчув, що вони прямують у напрямку міста. З кожною хвилиною відчуття посилювалось. Накса теж його відчував, мовчки хвилюючись в сідлі. Вони мусили стримувати погладжуванням і заспокоюванням своїх коней, що ставали щораз полохливішими і невгамовнішими.
— Цього досить, — сказав Джейсон. Накса з вдячністю загальмував щоб спинитись.
Німа думка пульсувала Джейсоновим мозком сповняючи його. Він відчував її зусібіч, проте найсильніше спереду збоку невидимого міста. Накса і дорими реагували подібно, тривожно метушились, не усвідомлюючи причини.
Тепер було очевидно одне. Пирійські тварини були чутливими до парапсихічного випромінювання, ймовірно, рослин і нижчі форми життя теж. Можливо так вони спілкувалися, оскільки підпорядковувались людям, що мали сильний контроль над цим випромінюванням. А в цій ділянці було стільки парапсихічного випромінювання, скільки він зроду не відчував. Хоча його особистий талант психокінез — психічний контроль неживої матерії — він відчував більшість психічних явищ. Переглядаючи спортивні події він багато разів відчував одноголосу гармонію багатьох умів, що виражали спільну думку. Зараз він відчував щось схоже.
Лише страшенно відмінне. Натовп бурхливо радів якомусь успіху на полі чи стогнав з невдачі. Почуття пливли потоком й змінювалися з перебігом гри. Тут потік думки був нескінченний, сильний і моторошний. Його не легко було виразити словами. То була частково ненависть, частково страх... а вкупі знищення.
"ВБИТИ ВОРОГА" було найближче як Джейсон міг це висловити. Та це було більше цього. Нескінченний потік психічного насильства й смерті.
— Тепер давай повернемось, — сказав він, раптово пошарпаний і знеможений почуттями, яким він дозволив пройти крізь себе. Коли вони розпочали зворотний шлях він почав розуміти багато речей.
Його раптовий невимовний страх, коли пирійська тварина напала на нього першого ж дня на планеті. І його постійні кошмари, що ніколи повністю не припинялись, навіть з ліками. І те й инше було його реакцією на ненависть, спрямовану на місто. Хоча якимось чином досі він не відчував цієї хвилі безпосередньо на собі, її частина досягала його, спричинюючи сильну емоційну реакцію.
Рез спав, коли вони повернулися і Джейсон не зміг поговорити з ним до ранку. Незважаючи на втому від переходу, він не лягав до пізньої ночі, перебираючи в роздумах про всі денні знахідки. Чи міг він звірити Резу свої відкриття? Не зовсім. Якби він це зробив, то мав би пояснити важливість цих відкриттів і що він надумав цим скористатися. Ніщо, що допомогло б містянам, у кращому разі, не зворушило б Реза. Краще нічого йому не казати, поки він не проверне цю справу.
XVIII.
Після сніданку він сказав Резу, що хоче повернутися в місто.
— Тобто ти побачив достатньо нашого дикунського світу і бажаєш повернутися до своїх друзів. Можливо щоб допомогти їм знищити нас? — Рез сказав це з легкістю, проте з домішкою холодної злості в його словах.
— Сподіваюсь, насправді ти так не думаєш, — сказав йому Джейсон. — Навпаки, ти повинен зрозуміти правильно. Я б хотів скінчити цю міжусобну війну і твої люди отримали всі блага науки й медицини, яких вас позбавили. Я зроблю все від мене залежне, щоб домогтися цього.
— Вони ніколи не зміняться, — похмуро сказав Рез, — тому не марнуй свого часу. Проте є одна річ, яку ти маєш зробити для як свого так і нашого захисту. Не признавайся, чи навіть не натякай, що ти говорив з котримсь з корчувальників!
— Чому ні?
— Чому ні! Чи ж ти до холєри наглої такий недалекий! Вони будуть робити все, щоб ми не піднялись надто високо і воліли б усіх нас бачити мертвими. Гадаєш вони вагатимуться чи тебе вбивати, якщо хоч запідозрять що ти контактував з нами? Вони розуміють, навіть якщо ти не розумієш, що ти можеш власноруч змінити розклад сил на цій планеті. Звичайний лахмітник може й ставить нас лиш на щабель вище тварин, та не їх лідери. Вони знають, що нам потрібно і чого ми хочемо. Вони могли б принаймні здогадатись про те, що я тебе попрошу зараз.
— Допоможи нам, Джейсоне дінАльте. Повертайся до тих людських свиней і бреши. Скажи, що ніколи не говорив з нами, що ти сховався в лісі і ми на тебе напали, а тобі довелося відстрілюватись, щоб врятуватись. Ми забезпечимо тобі навіть кілька свіжих трупів, щоб зробити правдоподібнішою цю частину твоєї історії. Змусь їх тобі повірити, і навіть коли вважатимеш, що переконав їх, продовжуй грати свою ролю, бо вони будуть стежити за тобою. Тоді скажи їм, що закінчив свою роботу і готовий відлетіти. Безпечно втечи з Пиру на иншу планету і я обіцяю тобі все у Всесвіті. Що б ти не хотів, ти матимеш. Владу, гроші — все.
— Це багата планета. Лахмітники видобувають і продають метал, та ми могли б робити це набагато ефективніше. Повернись сюди на космічному кораблі і посади його будь-де на цьому континенті. У нас немає міст, проте наші люди мають господарства всюди, вони тебе знайдуть. Тоді налагодимо справу й торгівлю самі. Це те чого ми всі хочемо і заради цього будемо гарувати. Зробиш це. І все що попросиш ми дамо. Це обіцянка, а ми своїх обіцянок не порушуємо.
Напруга і скаля описаного вразили Джейсона. Він знав, що Рез казав правду і всі ресурси планети будуть його, якщо він зробить як йому кажуть. На мить він спокусився, смакуючи думки про те як би могло бути. Відтак прийшло усвідомлення, що то була б лиш половина вирішення, до того ж кепського. Якщо б ці люди були достатньо сильними, спершу вони б спробували знищити містян. В результаті була б кривава міжусобна війна, яка, ймовірно, знищила б усіх. Відповідь Реза була доброю, однак була лише напів відповіддю.