То була не справджена надія. Кількох звірів, що перейшли їм шлях завжди першим помічав хлопчина. Через годину такого, Джейсон був настільки роздратований, що підстрелив рослину загрозливого вигляду. Він сподівався Ґриф не приглядатиметься надто прискіпливо. Проте звісно ж хлопець помітив.
— Ця рослина була далеко. Нерозумно витрачати добрі боєприпаси на рослини, — сказав Ґриф.
Протягом дня не було жодної нестеменної проблеми. Врешті Джейсон знудився, хоча змок наче хлющ під частими зливами. Якщо Ґриф і був спроможний на розмови, він вперто цього не виказував. Всі Джейсонові спроби зазнавали невдач. Наступний день минув в тому ж дусі. Третього дня прийшов Бруко і ретельно оглянув Джейсона з голови до п'ят.
— Прикро про це казати проте думаю, підготуватись краще ніж зараз в тебе вже не вийде. Щодня міняй носовий вірусний фільтр. Завжди перевіряй чоботи на розриви і латай їх металевими латками. Медаптечка оновлюється щотижня.
— А ще витирати ніс і носити калоші. Ще щось? — запитав Джейсон.
Бруко хотів щось казати, однак передумав. "Нічого чого ти і так вже маєш добре знати. Пильнуй. І ... удачі". Він продовжив слова з дробильним рукостисканням, що було повністю несподіваним. Щойно минуло оніміння лівої руки Джейсона, вони з Ґрифом вийшли крізь великий вхідний шлюз.
IX.
Якими б реальними не були навчальні камери вони не підготували до поверхні Пиру. Звичайно ж елементарна схожість була. Відчуття отруйної трави під ногами і безладний політ жалокрила, доки Ґриф в останній мент не засмалив його. Проте це лише ледь вловлювалось у гуркоті елементів довкола нього.
Злива радше скидалась на пласти води ніж на окремі краплі. Пориви вітру рвали їх кидаючи потоками в обличчя. Джейсон ретельно витер очі щоб ледь вихопити з обрію конічні форми двох вулканів разом з блювотною хмарою диму й полум'я. Відображенням цього пекла було гнітюче зчервоніння хмар, що мчали насипами вгорі.
Щось бряцнуло йому об каску і відскочило брязкаючи на землю. Він нахилився і підняв градину товщиною з великий палець. Раптовий шквал граду болісно застукотів його спиною й шиєю, тож він спішно випростався.
Гроза скінчилася так само швидко як пустилась. Загорілось сонце топлячи град і спрямовуючи клуби пари над змоклою вулицею. Джейсон спітнів під своєю броньованою одежею. Однак перш ніж вони минули блок знов задощило і тепер він нахапав дрижаків.
Ґриф стійко плентався далі, не зважаючи ні на негоду, ні на вулкани, що гуркотіли на обрії й трясли під ногами землю. Джейсон намагався нехтувати труднощами і тримати темп хлопця.
Прогулянка була з гнітючих. Важкі, приземкуваті будівлі нечітко й сіро вимальовувались крізь дощ, більшість з них зруйновані. Вони йшли хідником серединою вулиці. Випадкові броньовані вантажівки їхали обабіч. Хідник по середині вулиці спантеличив Джейсона, аж поки Гриф не підірвав щось, що мчало від зруйнованого будинку в їхньому напрямку. Розташування в центрі давало якусь можливість побачити, що нападає. Раптом Джейсон дуже втомився.
— Ґрифе, це ваше місто точно не на висоті. Сподіваюся инші в кращій формі.
— Я не знаю про яку висоту ти маєш на гадці. Але инших міст немає. Деякі гірничодобувні табори, які не можливо розташувати в межах обводу. Проте ніяких инших міст.
Джейсона це здивувало. Він завжди собі уявляв планету з більше ніж одного міста. Раптом він усвідомив, що існує багато не відомих йому речей про Пир. Всі його зусилля з дня посадки були зосереджені на науці виживання. У нього був перелік питань, відповідь на які він хотів дізнатись. Проте випитати їх у когось иншого, не в його восьмирічного охоронця буркотуна. Був один чоловік, що найкраще згодиться повісти йому речі, що його цікавили.
— Ти знаєш Керка? — запитав він хлопчака. — Судячи з усього, він ваш посол в багатьох місцях, однак його прізвища...
— Звичайно, всі знають, Керка. Однак він зайнятий, ти не можеш його бачити.
Джейсон тицьнув в нього пальцем.
— Може ти й оборонець мого тіла. Проте не оборонець моєї душі. Те що ти говориш я називаю відстрілюванням, давай ти будеш стріляти монстрів? Гаразд?
* * * * *
Вони сховалиь від наглого граду розміром як кулак. Потім, з невдоволеним видом, Ґриф повів до однієї з більших будівель в центрі. Тут було більше людей і якісь навіть розглядали Джейсона протягом хвилі перш ніж вернутись до своїх справ. Джейсон змусив себе піднятись два сходових просвіти поки вони досягли дверей з написом КООРДИНАЦІЯ ТА ПОСТАЧАННЯ.
— Керк тут? — спитав Джейсон.
— Звичайно, — сказав йому хлопець. — Він головний.
— Добре. Тепер замов собі якогось доброго холодного напою, чи сходи на обід, абощо і зустрінемось тут за пару годин. Гадаю Керк зможе попіклуватись про мене не гірше за тебе.
Хлопець, у сумніві, постояв кілька секунд, а тоді розвернувся. Джейсон трохи витер піт і проліз крізь двері.
За дверима в офісі була жменька людей. Жоден і не глянув в бік Джейсона чи запитав про його наміри. На Пирі все має якусь причину. Якщо він сюди прийшов — мабуть на це була поважна причина. Нікому й не спадало на думку запитати чого він хоче. Джейсон, звиклий до дріб'язкового бюрократизму тисяч світів, вичікував кілька секунд перш ніж зрозумів це. До всього там були єдині двері крім вхідних. Тож він прочовгав підлогою й відчинив їх.
Керк глянув з-за столу встеленого паперами й книгами обліку.
— А я гадаю, коли вже ти з'явишся, — сказав він.
— Прийшов би набагато раніше, якби не твої настанови й перешкоди, — сказав йому Джейсон стомлено падаючи в крісло. — Врешті мені спало на гадку, що я проведу решту життя у вашому кровожерливому дитсадку якщо нічого не зроблю щоб це змінити. Тож ось, я тут.
— Готовий повернутися до цивілізованих світів, тепер, коли вже достатньо надивився Пиру?
— Не готовий, — сказав Джейсон. — І вже дуже втомився від того, що всі мені рекомендують забиратись. Я починаю думати, що ти, та й решта пирійців, намагаєтесь щось приховати.
Керк посміхнувся на такий здогад. "Що ж нам тут приховати? Сумніваюся, що існує якась планета з простішим і єдиноспрямованішим животінням ніж наша."
— Якщо це правда, то ти звичайно ж не проти відповісти на кілька прямих запитань про Пир?