— Про хазяйку малий клопіт: Столяриха — перша така, що хоч і сьогодні заміж. "Так уже,— каже,— обридло тим серпом жати, що коли б де трапився хоч поганенький косар, то пішла б заміж". На хазяйку швидше розживиться, ніж на корівку. Так же шкода тієї половенької! Наче на жаль викохав її Макар! — мовила Горпина.
— Не візьме Макар Столярихи,— обізвалася сліпенька бабуся.
Чому? — запитали жіночки.
Погана дуже та ще й косорота,— відповіла сліпенька. "~~ Ого! як прийде весна, та як гляне Макар на обмазану хату сусіда, та як побачить, що по всіх городах люди косять та сіють, тільки його хата-пустка чорніє, тільки на його городі бур'ян зеленіє, то не то Столяриху — нас радо посватає! — засміялася Степанида.
— Ти вже як ляпнеш, то й пальці знать! Наче вже за мене й поганіших нема! Подивися в воду на свою вроду! образилася бабуся.
Та я пошуткувала, вони...
Ось цитьте, жіночки! — спинила Степаниду богомільна бабуся.— Слухайте: десь муха гуде... Всі замовкли відразу та стали прислухатись.
— Не чуть нічого. То вас, мабуть, кортить кануну швид ше скуштувати,— обізвалася спросонку Кузьмиха.
— Ще б і ти почула! Тричі4об стіл носом клюнула, аж луна по хаті пішла, та ще б муху встерегла! — мовила Горпина, пильно придивляючись до кутньої стінки.
— Он-но-о муха! На канун сіла! — показала Христя.
— Погукай, Степанидо, Макара знадвору: він там гомонить із чоловіками,— мовила Горпина.
Степанида грюкнула дверима, і Одарка схопилася.
— Вставай, Сидорко! Душа неньки прилетіла; вже на кануні сидить! — стала вона будити брата.
Сидорко підвівся, почухався і знову юркнув під рядно.
— Сидорко, а Сидорко! Ненька прилетіла! Сидорко, вставай! — напів із плачем сіпала Одарка брата.
— Ось не займай, дочко, дитини,— хай йому святі янголи сняться! Іди сама сюди та подивися на душу своєї матінки ріднесенької,— звернулася до Одарки богомільна бабуся.— І рада б ненька до вас, діточок своїх, припасти, і рада б чаєчка своїх чаєняток обняти, та не її воля, не її сила. Обернулася вона мухою, прилетіла на хвилиночку, та й полетить вона знову од своїх сиріточок. Ставай, дочко, .та молися богові, щоб святі янголи їй до престолу дорогу показували, а святі арханголи за її грішну душу перед угодниками божими заступилися.
Жіночки перехрестилися, а Одарка стала поруч із бабусею бить поклони.
Увійшов Макар, за ним услід два чоловіки. Всі взяли по ложці кануну Муха перелетіла на пироги, і всі взяли ми пирогу: па яку страву сідала муха, тієї страви й починали ♦ р.і іу. Вся страва була добре приправлена, до того й час був пішій, і жіночки вечеряли смачно; Макарові ж не йшло " іолони, що він проїдає теличку, і він ледве навіть пригубив чарку.
Не журися, Макаре! Не сумуй! Не тільки світу, що V віконці: ось, дасть бог, одбудемо сороковини, то й засва-і.имо тебе. Тобі з дітьми без хазяйки не можна, а в нас " недалечко підхожа жінка: чи попрати, чи помити, чи на полі робити — за дві Тетяни вправиться,— мовила Горпина
— Тетяна, царство небесне, останніми часами зовсім не способна "до роботи була,— додала Мотря.
— Два місяці ні до холодної води... Візьметься було хату тімести, та й то не подужає,— згодився Макар.
— То ж то й є! А Столяриху кат не візьме! — завважила Горпина.
— Про Столяриху нічого й казать — добрий робітник! — підхопили чоловіки.
Макарові пригадалася низенька, гладка жінка, років сорока восьми, з маленькими, навкоси прорізаними очима, топкими, міцно зціпленими губами, великим горбатим носом,— серце його боляче защеміло, і він мимоволі тяжко аітхнув.
— Не до любові, чи що? — запитала його Мотря — Минув, серце, час перебирати, бери, яку прийдеться!
— Не піде вона за мене,— відповів хмуро Макар.
— Піде! — заспокоїли в один голос жіночки..
А муха наче прогула останні слова: затріпала криль цими, піднялася під саму стелю, загула-заплакала на всю хату, припала до голівки сонного Сидорки та й зникла навіки невідомо куди...