Думки наринули на мене, я згадував той час, коли був такий малий, що не міг доп'ястися до прилавка, а нині простісінько дивлюсь поверх скляного ящика, де стоїть марка знаної кондитерської фірми і тепер лежать самі лишень пакуночки з меленими сухарями; і враз я ніби знову зробився маленький, відчув, що не дістаю до брудного прилавка, відчув у себе в кулаці кілька пфенігів на цукерки, побачив, як танцює Ельза Басколяйт, почув, як у дворі гукають: "Шльондра!" й "Свинство!" — аж нарешті Басколяйтів голос вернув мене до дійсності.
— Моя дочка померла.— Він сказав це машинально, сливе без чуття, стоячи край вітрини й дивлячись на вулицю.
— Так,— озвався я.
— Її вже немає на світі,— знову мовив він.
— Так,— проказав я.
Він повернувся спиною до мене, заклавши руки в кишені сірого, в плямах, халата.
— Вона любила виноград... синій... А тепер її немає на світі.
Він не питав: "Чого ви бажаєте?" або: "Чим можу стати в пригоді?" Він стояв біля вітрини, поблизу барила, з якого капав оцет, і все казав: "Моя дочка померла" або: "її вже немає на світі", не помічаючи мене.
Здавалося, я стояв так без краю довго, відречений, забутий усім світом, а повз мене шалено ринув час. Я отямився аж тоді, коли до крамниці знову зайшла якась жінка. Вона була низенька, опецькувата, кошик тримала поперед живота, і Басколяйт повернувся до неї й сказав:
— Моя дочка померла.
Жінка притакнула, почала раптом плакати й крізь плач сказала:
— Будь ласка, дайте порошку чистити посуд, розсипного, кілограм.
І Басколяйт нахилився під прилавок і став колупатися бляшаною лопаткою в цебрі. Коли я вийшов, жінка все плакала.
Чорнявий марний хлопчик, що перед тим сидів на розбитому мурі, стояв на крилі моєї машини, роздивлявся блискуче обладнання, торкав його руками, піднімав по черзі то один, то другий віничок на склі. Хлопчик здригнувся, коли я зненацька виріс позад нього, та я схопив його, заглянув у бліденьке налякане личко, дістав з ящика на машині яблуко й простяг йому. Коли я пустив його, він позирнув на мене вражено, так вражено, аж я злякався, і я схопив з машини друге яблуко, і ще, і ще одне, понатоптував ними малому кишені, понапихав за пазуху, сів на машину й подався геть звідтіля.