Дев'ятий обвів гарячим поглядом обличчя за столом. Вони мовчки чи то насторожено, чи напружено уважно дивились на нього. Ніхто навіть вигуків не кинув йому.
Він посміхнувся і голосніше почав знову:
— Який же може бути вихід з цього, дійсно, трагічного становища, товариші? На Заході багато людей бачать це страхіття, яке насуває на всіх нас, і щиро шукають виходу, так само, як, зрештою, і у нас. Але, повторяю, крім засобу сили, ніхто з керівних політиків ні у них, ні у нас нічого іншого не пропонує й не пропагує. Сила, сила, сила і більше нічого.
Правда, є ще всякого роду малочисленні пацифісти, які, так само щиро жахаючись, запевняють, що людство може врятуватись од загибелі тільки установленням світової федерації та единого планетарного уряду. Дуже справедливо. Тільки, на жаль, вони пропонують те, що має настати після знищення війни. Але як же знищити війну, яка є головною перешкодою до тієї світової федерації? Оцього, єдино важливого, вони, навіть наймудріїш їхні політики, журналісти, вчені, поети, жодні їхні Айнштайни цього нам не кажуть.
— А ти скажеш? — раптом кинув Сталін. На деяких обличчях промиготів усміх. Дев'ятий задушив недокурок у попільничці й твердо підвів голову.
— Скажу, Иосифе Віссаріоновичу! Людство може врятуватися тоді, коли його вожді зрозуміють і виразно усвідомлять собі, що досягти миру на землі тими засобами, які досі пропонувалися, — неможливо; що всі ці засоби неминуче, раніше чи пізніше, приведуть до війни і, значить.до загибелі людства.
Потім, товариші, на мою думку, вождям людства треба точно і ясно усвідомити собі: через що і за що мала б бути війна. Не треба говорити давно відомих усім фраз про те, що ми, мовляв, хороші, а противник поганий; що ми хочемо добра людству, а противник панування над ним. Треба серйозно, по-діловому поставити перед тим людством і перед самими собою питання: за що має бути війна? І дати на неї чесну, одверту, сміливу відповідь.
Так от, товариші, на мою думку, відповідь повинна бути така: війна має бути за ту чи іншу систему людського господарства: капіталістичну чи СОЦІАЛІСТИЧНУ. Капіталісти кажуть, що їхня система приватної власно-сти, вільної кункуренції, особистої творчої ішціятиви є найкращий спосіб зробити людей багатими, здоровими, щасливими. Добре.
Ми, комуністи, кажемо, що наша система, система націоналізованої власности, дирижизму, планування є Та система, яка найкраще може забезпечити людям багатство і щастя. Прекрасно.
Одначе знаходяться, як вам відомо, на Заході люди, які нам, комуністам, закидають, що в нас теж капіталізм, тільки не приватний, а державний, що й у нас є експлуатація трудящих, що є робітнича надвартість, соціяльна нерівність і т. д., а тому і в нас є таке саме зло, як і в приватному капіталізмі. Більшість таких критиків нашого ладу на цій критиці зупиняються І не роблять ніяких висновків з неї. Стукнулись, мовляв, дві форми капіталізму і мають силою зброї вирішити, яка переможе й запанує над світом, себто тою самою війною або самогубством людства. Особливо такого погляду тримаються люди, які звуть себе соціялістами. Вони ніяких пропозицій не роблять, ніякого шукання не виявляють, вони ждуть, хто переможе, щоб з тим переможцем будувати свій соціялізм.
Але є ще інша течія серед наших критиків, яка шукає і яка пропонує результат свого шукання, свою соціяльно-політичну концепцію і свої розв'язання світового конфлікту. Вона ставить питання інакше, ніж інші течії соціялізму. Вона запитує: в чому власне зло капіталізму, чи то приватного, чи державного? Через що СОЦІАЛІСТИ всіх часів прагнули і прагнуть знищити цю систему людського господарства? Очевидно, через зло соціальної нерівности, панування кляси над клясою, людини над людиною, експлуатації, насильства. А через що ж це панування? Через інститут приватної власности. Все зло в інституті приватної власно-сти. Треба знищити приватну власність, і зло зникне. Так кажуть вони.
— А ти як? — вистрибнув голос збоку. Дехто засміявся.
— Я покищо не про себе говорю, а про наших критиків. Так от, ця інша течія цих критиків запитує: а чи правда, що зло полягає якраз у приватній власності?
— О-о?? — зачулось зразу кілька вигуків. — Отако вже? Браво! Ти швидко ступаєш!
Дев'ятий все так само посміхнувся і заспокійливо підняв перед собою долоню.
— Почекайте, товариші, не спішіть. Як я ступаю, про це я скажу далі, а тепер дозвольте мені викласти, що кажуть інші. Отже ті інші, запитуючи так, замість відповіді запитують далі: а хіба при знищенні приватної власности на засоби продукції нема експлуатації, не-рівности, поневолення одних людей іншими, насильства, гніту? І наводять досить кричущі приклади. А хіба ради власности, кажуть вони далі, робились і робляться війни між людьми? А не ради тієї експлуатації одних груп людей іншими групами, цілих народів іншими народами? За пустелі не воюють. За Арктику, хоч вона й має багатства, ще не зачинають війни.
— Почекай, хутко почнуть!
— Так, але тільки тоді, коли туди напхають робочої сили, яка могла б витягати своїми руками з надр її багатства і давати їх переможцям. Без робочої сили ніяка власність, хоч би й найбагатша, нічого не варта. Колонії європейців у Африці чи Азії, тільки тим і цінні, що там є робоча сила, яка використовує для них продукти країни. А яка ж то робоча сила? Вільна? Незалежна? Добровільна? Ні — це залежна, невільна, вимушена сила. Отут, каже ця течія шукачів, основна причина зла сучасного людства. Не в інституті власности, а в примусовій, невільній праці одних людей на користь інших. Знищте примусову працю і сама собою зникне приватна чи державна власність. А яка є така праця на землі? Така є, кажуть вони, наймана праця. Тут є, кажуть вони, корінь панування людини над людиною і народів над народами, тут є корінь і капіталізму, і колоніялізму, і імперіялізму, а ним самим і війни. Коли ви хочете знищити війну, кажуть вони, знищте інститут найманої праці. Це єдиний спосіб розв'язати світовий конфлікт.
Отак, товариші, кажуть так звані трудові колектократи. Це зовсім нова соціяльно-політична доктрина. На Заході деякі політики, яким вона є шкідлива, замовчують її навмисне: деякі через неознайомлення з нею, не згадують про неї. Зветься ця доктрина трудовою колектократією. Вона в нас не обговорювалась, але дехто з товаришів, я знаю, вже чули про неї. Я хочу, з вашого дозволу, коротко викласти перед вами її основні тези.