Інспектор помахом руки вигнав проводиря з кімнати і сказав навздогін:
— Трьох, для малої передмови!
— Слухаю! — швидко бовкнув проводир і вислизнув за двері. А "інспектор" озирнув Ваню з ніг до голови і суворо спитав:
— Як тебе звуть?
— Іван Іваненко! — здивовано й неспокійно відповів Ваня.
— Добре. Поклади он там твій пакунок, — показав він цигаркою на столик збоку. Ваня поспішно поклав на нього книжки й нерішуче зупинився. В цю мить двері відчинились, і в кімнату ввійшло трос міліціонерів. В руках одного була довга, тонка, гнучка, немов із Гуми зроблена, паличка і якась хустка. Всі троє стали біля порогу і по-солдатському готовно випростались.
— Маленьку передмову! — кивнув їм головою на Баню "інспектор" і сів за стіл у свій фотель. Міліціонер ри струнко пішли на Ваню. Двоє з них ухопили його, один за плечі та руки, другий за ноги, а третій хусткою швидко накрив Вані рот і зав'язав її на потилиці. Ваня від ошелешення і переляку не встиг навіть пискнути.
Після того міліціонери понесли тільце хлопця на велику зелену канапу й поклали на неї лицем донизу. Один з міліціонерів сів йому на ноги, а другий наліг руками на плечі й руки. Потім третій міліціонер задер синю сорочину Вані, розгладив штанці і, сильно розмахнувшись вдарив по заду Гумовою палицею. Ноги й усе тіло Вані рвучко шарпнулись і з-під голови зачулось глухе мукання, як корови з замкненого хліва. Але міліціонери дужче надушили на тільце, і воно ледве здригалось під дальшими ударами палиці. їх було дано п'ятнадцять.
— Годі! — сказав "інспектор". І додав: — Не відпускайте.
Міліціонер перестав бити і, готовно спустивши руку з гумою здовж тіла в чеканні, став струнко1. А двое все так само тримали тільце, повернувши голови до начальника. Ваня весь час усе ж таки шарпався і з-під хустки чулось глухе мукання. "Інспектор" спокійно курив і читав. Коли шарпання і мукання трохи припинилось, начальник кивнув головою міліціонерам, і вони, зрозумівши: його без слів, звільнили тіло Вані від своїх обіймів, поставили його на ноги, повернули лицем до столу й повели його туди, не здіймаючи пов'язки з рота.
Очі Вані з жахом були розкриті на "інспектора", веснянкуваті щоки його й ніс були залиті слізьми, чубчик, зім'ятий, стирчав у другий бік. Хлопець дрібно-дрібно трусився, але вже не плакав.
"Інспектор" спокійно, уважно вдивився у Ваню й сказав до міліціонерів:
— Розв'язати рот і вийти.
Міліціонери: хапливо виконали наказ і ще хапливіше вийшли-, а Ваня лишився стояти там, де його було поставлено, і не зводив круглих, повних жаху очей з "інспектора". Той, видно, задоволений результатом "передмови", смоктнув цигарку і заговорив до Вані суворим голосом:
— А тепер слухай. Це тобі було тільки маленьке попередження. Коли не будеш виконувати те, що я тобі зараз скажу, то матимеш удесятеро більшу кару. Ти розумієш, що я тобі кажу?
Ваня не відповідав, все так само дивився і дрібно-дрібно тремтів. Начальник міліції підвівся, вийшов з-за свого величезного столу й наблизився до хлопця. Той ще з більшим жахом підвів до нього голову.
— Ти чув, що я тобі сказав? Одповідай!
— Чув... — хрипло вирвалось у Вані з горла.
— Добре. Так от, слухай далі. Батько твій є на підозрінні в уряду, що він проти нашого вождя Сталіна і радянської влади. Сталін хоче перевірити, чи так це. І доручив мені зібрать про твого батька посвідчення. Отже я тебе взяв у свідки. Ти повинен помогти мені й Сталіну. Чуєш? Ти повинен розповідати мені про все, що буде говорити чи робити твій батько. Коли він буде говорити за радянську владу, то він і ти матимете нагороду. Коли ж буде проти Сталіна і радянської влади, ти не повинен покривати його. Сталін і радянська влада вищі за все. Тільки не пробуй покривати свого батька і брехати нам. Ми будемо знати правду, і тоді ти будеш жорстоко покараний, а батька твого буде заслано в каторжні роботи й убито. Розумієш? Ти кожні два тижні повинен приходити до мене й доносити про все, що будеш чути й бачити. Нікому ти не повинен говорити, що був тут у мене в міліції. Так само і батькові. Як тільки скажеш (а я про це довідаюсь зараз же), ти матимеш втроє більшу кару, ніж сьогодні. Чуєш?. .. Чуєш, я питаю?
— Чую... — як жахно-загіпнотизований прошепотів Ваня.
— Ти як говориш зо своїм батьком, якою мовою: російською чи українською?
Ваня широко дивився вгору до "інспектора" й мовчав.
— Я тебе питаю: якою мовою?
— Російською, — прохрипів Ваня.
— Добре. Тепер бери свій пакуночок і через два тижні приходь з рапортом. Іди.
Ваня, похитуючись од болю, пішов до столика, взяв свої книжки й попрямував до дверей.
— Гляди ж: нікому ні слова, де ти був і що з тобою було. Чуєш? — грізно додав йому в спину "інспектор".— Стій: будеш пам'ятати? Нікому, і так само батькові, ні слова. Бо запорю на смерть! Чуєш? Відповідай!
Ваня зупинився, обернувся й знову з жахом хрипнув:
— Чую.
— Присягаєшся?
Ваня не знав, що сказати.
— Присягаєшся, питаю? Говори!
— Присягаюсь! — з заціпленим риданням і жахом сказав Ваня.
— Пам'ятай же! Ти, як учень школи, повинен знати, що буває тому, хто ламає присягу. Іди тепер. Витри морду.
Ваня хитнувся, швидко витер рукавом сорочки лице, повернувся і пішов із кімнати. "Інспектор" задоволено смоктнув цигарку і сів за стіл писати протокол про "допит Івана Іваненка".
А Іван Іваненко, виведений міліціонером, що ждав його в сусідній кімнаті, з міліції, тихо, як сліпий, пішов вулицею, притиснувши до грудей акуратно перев'язаний пакуночок з книжками.
Коли він прийшов додому, в свій маленький переулок, сонце вже сідало за високий п'ятиповерховий новий будинок, і тінь од будинку лягала на все подвір'я та на халабудку, в якій жили двоє Іваненків, батько і син. Колись це була халабудка двірника, яких бувало так: багато до революції при будинках. Але коли на місці старої прогнилої дерев'яної будівлі збудували п'ятиповерховий дім і в ньому зробили й "дворницьку", то професор Сергій Іваненко шляхом складних дипломатичних, протекційних і фінансових операцій добився передачі йому в користування старого приміщення двірника, що було притулене до сусіднього старого будинку.