Слово за тобою, Сталіне!

Страница 19 из 89

Винниченко Владимир

— Все це настільки страхітне, що люди просто не вірять, що воно може бути, — тихо сказала Олена й струсила попіл під столик. А Степан Петрович сердито знизав плечима.

— "Не вірять". Не хочуть вірити! Не хочуть навіть думати, малодушно ховають голову в пісок буденщини. А треба думати, треба! Кожному треба!

— Що ж він, той бідний "кожний", може придумати?

— Щонебудь, може, й придумає. От, наприклад, в Европі деякі такі "кожні" придумали один спосіб, як уникнути війни, як створити вічний мир на землі.

Олена Вікторівна швидко повернула до нього голову.

— Ви смієтесь?

— Ні трішки. Правильний він, чи не правильний, сказати тепер трудно. Але ці люди принаймні думають. Вони шукають, вони не хочуть ховати голови в пісок. І це вже багато.

— Що ж це за спосіб? Можна знати? Іваненко ще раз обгорнув її пильним поглядом.

— Добре, я вам скажу його. Ці люди французькі демократи і соціалісти. Спішу попередити: я тільки переказую їхній спосіб, а це ще не значить, що я його поділяю. Так от: вони кажуть, що світ виразно розбився на два табори, капіталістичний і комуністичний, і обидва вони скажено готуються до війни. За що ж має бути та війна? Відповідь: за той чи інший спосіб господарювання народів. Кожний табір запевняє, що тільки його спосіб добрий, корисний людству, справедливий, моральний. І кожний (так кажуть французькі соціалісти, а не я, прошу пам'ятати!), і кожний обвинувачує іншого, що той хоче силою накинути світові свій спосіб і встановити своє панування на планеті. Ми, радянські люди, знаємо, що це обвинувачування нас неправильне; ми знаємо, що такий намір має тільки американський імперіалізм, а комунізм прагне миру. Крім того: ми знаємо, що наш великий вождь на весь світ заявив (і його найближчі товариші повторюють), що комунізм не збирається силою накидати свого способу хазяйнування, що, навпаки, обидва способи можуть любенько співіснувати на землі. Але, це, звичайно, не спиняє американських капіталістів і вони не перестають готувати війну. Чи розуміють це французькі демократи, чи ні, це не має ваги. Суть у тому, що вони пропонують інший спосіб розв'язання суперечки між Америкою і Радянським Союзом, чи інакше кажучи: між Заходом і Сходом.

Вони кажуть: час уже людству розв'язувати соціяльно-економічні та інтернаціональні суперечки без тих примітивних, жорстоких і страшно дорогих засобів, як війни. І Захід і Схід, мовляв, заявляють себе приклонниками демократії. Прекрасно. Отже чи не можна розв'язати це питання демократичним шляхом? Чи не можна запропонувати цим двом суперникам шляхом мирного трудового змагання довести кращість свого способу господарювання? Конкретніше: чи не слід було б організувати, так би мовити, міжнаціональний чи, коли хочете, інтернаціональний планетарний соціяльно-економічний матч, конкурс. Розуміється, під доглядом і контролем інтернаціонального вищого органу, себго Організації Об'єднаних Націй?

Олена Вікторівна дивилась на журналіста Зінчука широкими чудесними очима грецької богині і, видно, нічого не розуміла. Степан Петрович це бачив і мимоволі посміхнувся.

— Ваші очі мене питають: як же можна організувати такий матч? Це ж не теніс, не футбол! Правильно. Це була б не легка справа. Але, кажуть французькі демократи, це було б усе ж таки легше, дешевше й корисніше, ніж трощити себе бомбами й видушувати бактеріями. Нехай би, мовляв, обидва табори прийняли у принципі цей спосіб розв'язання суперечки. Це — насамперед. А потім можна було б шукати тієї чи іншої форми реалізації його.

Заболотова поспішно поправила пасмо русявого волосся, що лоскотало їй чоло, і з якоюсь, навіть жадібною, цікавістю спитала:

— Ну, а які, які ж срорми? Ну, наприклад? Степан Петрович прикусив у середині себе посмішку: зачепило!

— Ну, от, наприклад, така форма. Вони кажуть... (знов таки: вони, а не я!) тепер, кажуть вони, світовою економікою володіє й керує або плутократія (себто капіталізм), або бюрократія (себто, кажуть вони, етатизм чи націоналізація господарства). І той, і той спосіб, мовляв, не демократичний. Коли ми — демократи, то. кажуть вони, давайте спробуємо завести і в економіці демократію, нехай, мовляв, володіє й керує господарством не приватний, індивідуальний капіталізм і не державний бюрократизм, а самі ті, які провадять реально господарство, які працюють і творять економічні цінності, себто: самі робітники, техніки, інженери, директори, одно слово — весь трудовий колектив якогось підприємства, інакше кажучи: хай буде не плутократія, і не бюрократія, а трудова колектократія — влада трудового колектива, або "ляборократія" чи, по нашому, "трудократія", влада праці.

— Себто вони пропонують наші колективні господарства, нашу колективізацію, наші колгоспи? — здивовано скрикнула Заболотова. І Степан Петрович занотував про себе нотку розчарування та немов би навіть страху, що задзвеніла в її голосі.

— Ні, Олено Вікторівно, не нашу колективізацію і все інше. Тут трохи збиває слово "колектив". Але колективи бувають різні. Тут могла б бути, за їхньою теорією, кооперативна колективізація.

— Значить, наші кооперативи?

— Ні, і не зовсім кооперативи, — з терплячим усміхом поправив Іваненко. — В кооперативах є наймана праця, є паї, в них беруть участь навіть ті люди, які самі в підприємстві не працюють, а мають гроші, щоб купувати паї. В кооперативі, кажуть вони, є до певної міри й експлуатація праці й влада не самих трудящих. А в колектократії, в трудократії, мовляв, експлуатації труду не може бути, бо не буде основи експлуатації, себто найманої праці, і володіти підприємствами будуть не пайщики, а тільки самі, повторюю, активні, трудові учасники їх. Отже такий спосіб, повторюють вони, є не плутократичний, не бюрократичний, а суто-демократичний, колектократичний, чи трудократичний. І автори його запевняють, що цей спосіб неодмінно переміг би в матчі, і ні для кого не було б сумніву, що він був би найкориснішим для людства. А коли так, то народні маси всіх націй величезною більшістю голосів висловились би в референдумі за нього. І тоді ніякий імперіяліст чи якийсь завойовник не зміг би посунути їх на війну. Вони вимагали б оцього способу господарювання і життя.