— Свят, свят, свят!
Степан Петрович заспокійливо простягнув до них руки.
— Тихо, тихо, не хвилюйтесь. Нічого страшного. Ніхто йому, розуміється, не повірив і не повірить. Урядові ясно, що це акт психічно-хворої людини, або злобної дурної помсти. Я не буду вам читати його листа, це ;— довго і непотрібно. Я тільки коротко згадаю головні пункти з нього, щоб ви знали, про що саме йде в тому доносі. Найголовніше, повторюю, в тому, що ніби ми помагаємо тим ворогам, підривникам комунізму. Він їх сам називає термітами, комахами, які все згризають на своєму шляху. Вони, мовляв, гризуть радянську владу і готують загибель соціялізму. Потім ще лякає нас. І навіть тим лякає, що з того світу буде нас і дітей наших мучити й душити своєю ненавистю...
— Свят, свят, свят! — знову зашепотів отець Євген.
— Розуміється, це — маячіння божевільного. І я вам про це все кажу не для того, щоб вас лякати (ви самі смієтесь з цієї злобної нісенітниці), а щоб попередити вас. Ви знаєте, що сили старого світу у нас ще не всі знищені, вони ще потай діють у нашій державі, і партія мусить гостро пильнувати та контролювати кожного з учасників великої боротьби. Тому не диво, що вона на все, що є хоч трохи підозріле, звертає увагу. Іноді вона мусить навіть донос не відкидати, не перевіривши. Коли він не має під собою ніяких підстав, його викидають на смітник і тим справа кінчається. У великій мірі такий кінець залежить від тих, на кого той донос зроблений. Вони своїми вчинками, всім життям своїм повинні заперечити брехню доносу і вбити йоге.
— Але ж ми. .. Але ж наше життя, здається, цілком заперечує цю гидоту! — аж закричав фальцетом Сергій Петрович.
— Я знаю, я знаю. І я це кажу для того, щоб. ..
— Але я не розумію, тату, — теж аж почервоніла всім лицем Маруся, — що ж ми повинні доказувати? Ти старий член партії, ти член ЦеКа, ти член Верховної Ради СРСР, ти орденоносець, що тобі ще доказувати? Хіба це все не знищить якогось божевільного доносу? Хіба цього не досить, щоб викинути його на смітник?
Степан Петрович з задоволеним усміхом слухав і нарешті перебив Марусю:
— Це все правда, Марусинко. І те, що ти і твої дядьки та всі ми тут обурюємось на цей наклеп і плюємо на нього — теж доказ нашої чистоти і сили. Це — правда. І я знов таки не для того, щоб доказувати нашу невинність, розповів вам про цей сумний випадок, а щоб надати нам усім ще більше енергії й завзяття у виконанні наших обов'язків, щоб подвоїти, потроїти ту користь, яку ми можемо принести нашій спільній справі. І коли, дійсно, ці нещасні терміти існують і слідкують за нами, то щсб вони бачили, яку користь дають їхні доноси та інші підгризання соціялізму. Потроїти нашу діяльність! ! — стукнув по столику Степан Петрович.— Трощити немилосердно всіх термітів, які ще лишились на землі збудованого соціялізму! Показати нашому незрівняному Сталіну, що ми — гідні його довір'я, його ласки!
Тут цілком несподівано, зовсім у іншому, ніж попереду, тоні втрутився дядько Сергій. Він скочив на ноги і, комічно-врочисто випроставшись, підняв руку догори.
— Пррравильно! ! — закричав він тоненько. — Розтрощімо їх, проклятих! Покажімо нашому єдиному найгеніяльнішому з усіх геніїв на світі, що ми вірні слуги й співробітники його. Покажімо!
І знову сів на своє місце, від хвилювання і захвату закинувши голову назад і заплющивши малесенькі мишачі очі.
Степан Петрович сховав листа Марка в кишеню і, щоб показати, що з цим питанням скінчено, підвівся й весело засміявся до всіх.
— Ну, а тепер, шановні присутні, дозвольте закрити наше засідання. Я мушу пакуватися, — завтра я виїжджаю у фінансову місію. Лишайтесь здорові, спокійні, працюйте, пильнуйте, і ніякий терміт під вас не підгризеться.
Але шановних присутніх не так то легко було розпустити після такого напруженого засідання. Отець Євген, наприклад, почував себе цілком переверненим. Він зараз же підійшов до Степана і, ухопивши його за руку вище ліктя, зашепотів йому в саме лице:
— Але ж я не розумію, Стьопо, як же я можу потроїти? Що я можу зробити?
— Чекай, чекай, Євгене, не тут. Ходімо до мене в кабінет, я хочу сказати тобі кілька слів.
І вони перейшли до спокійного, поважного кабінету, де над столом висів величезний портрет Сталіна, а по стінах стояли високі шафи з товстелезними томами, яких ніколи ніхто не читав. Степан узяв за руку Євгена, посадив в один фотель, сам сів у другий так, що його коліна торкались колін брата, злегка перехилився до нього й тихо проговорив:
— А тепер слухай, Євгене, що я тобі скажу. Сергій наш найстарший брат, але своїм становищем і досвідом я — старший за вас усіх і тому несу за всіх відповідальність. Через те мушу вас попереджати й давати поради. Так от моя порада і відповідь на твоє запитання, як потроїти твою діяльність і відданість радвладі, така:
Нас узято "на мушку". Там, на зібранні, я не міг говорити одверто, а тут тобі скажу: досить тепер кому-небудь із нас схибнути, зробити якийсь підозрілий крок, щось не так сказати, не так зрозуміти розпорядження влади, як його і всіх нас буде арештовано і... ти сам знаєш, що з нами буде. І не поможуть нам ні мої ордени, ні десятки років партійної й державної діяльности...
— Боже мій, Боже мій! — з жахом зашепотів Євген. — Та за що ж, Господи милосердний? ! Чим же ми винні? Та я ж, наприклад, при кожній службі вголос молюся за "Богом посланого нам вождя, Йосипа Віссаріоновича", як колись молились за нашого "Богом посланого государя імператора Миколу Олександровича". Та я ж раз-у-раз проголошую "многі літа" Сталіну, Політбюрові, партії, урядові. Кажу щоразу проповіді, в яких...
— Я знаю, Євгене, я знаю...
Але Євген ухопив за руку Степана і, дихаючи на нього гарячим диханням, шепотів не слухаючи:
... — в яких закликаю всіх молитись за свою владу, слухатись її, любити, поклонятись, як Богові. Чого ж іще? Що ж я можу більше зробити, ради Бога ? !
— Можна, Євгене, зробити більше, можна. І можна, і треба.
— Та що ж, що? ?
— Я тобі зараз скажу. Слухай. Завтра з'явись у Міністерство Державної Безпеки до начальника секретного відділу Миколи Сидоровича Бєлуґіна (якого ти, може, вже знаєш) і скажи йому ... слухай уважно: скажи йому, що ти хочеш бути постійним секретним співробітником, і що ти хочеш ужити всю свою владу священика для служби радвладі, що ти хочеш переказувати їй усі секрети й тайни прихожан, про які ти довідаєшся на сповідях.