За наказом принцепса Тiберiя отруйника Пiзона заморили голодом. Планцiну спiткало милосерднiше покарання — уй дозволили покiнчити самогубством. Спосiб — за власним вибором. Хоч би й за допомогою цикути або мандрагори...
Додатком "Веселий" Германа нагородили його "клiснти": вiн з кожним умiв балакати без злоби, жваво, мало не з приязню, хоч нiколи не переступав службових преписiв.
За вiком вiн ще був дуже молодий — лише дватри роки тому розмiняв третiй десяток. Слiдчий Луцiй Галл служив у прокуратурi давно, пошукувач Веселий Герман — з недавнього часу. Але вони аж на подив пасували один до одного.
— Ось i я! — мовив Веселий Герман, входячи з широкою усмiшкою до покою прокуратора. — Довгенько довелося чекати вашого виклику, Луцiю. Чи не марно? — казав нiби до слiдчого, а сам позирав хитрим синiм оком на прокуратора.
— Справу вирiшено позитивно, — повiдомив Луцiй Галл. — Ось за цими прикметами знайди людину. Iм'я — Iсус Назарей.
Веселий Герман уважно прочитав опис.
— Ну й дiла! — вiн за звичкою, яка водиться у варварiв, полiз п'ятiрнею чухати свою руду потилицю. — За цими прикметами, Луцiю, можна схопити половину населення ррусалиму. Друга половина — жiнки...
— А зуби? — нагадав Луцiй Галл.
— Люди — не конi, щоб ум у роти зазирати.
— Масш сумнiв, що упорасшся? — подав нарештi голос i Понтiй Пiлат.
Веселий Герман вмить розвернувся до нього.
— Та що ви, патроне! Якi можуть бути сумнiви? Раз с наказ, буде й дiло! Накази для того й iснують, щоб люди по них творили чудеса.
Понтiй Пiлат не втримався вiд посмiшки.
— Однак доведеться добряче понишпорити, — заклопотано додав Веселий Герман. — Сьогоднi звечора я пiду по шинках — там люди про всяке гомонять.
— У нього руки, як у жiнки, — сказав Пiлат.
3. СВIДЧЕННЯ МАРIт З МАГДАЛИ
Нiчний вилов Веселого Германа виявився для Луцiя Галла вкрай несподiваним. Чого не чекав, того не чекав, — нiкуди правди дiти! Проте слiдчий давно переконався, що його молодий спритний пошукувач, хоч i йде подекуди незвiданими у дотеперiшнiй практицi шляхами, незмiнно й неухильно пiдпорядковус своу дiу чiтко окресленiй метi. Та коли цього ранку Луцiй Галл побачив юне, бездоганне, гнучке, тендiтне, буйновласе створiння з очима великими, наче свiтильники, вiн дещо отетерiв. Всенький вид юнки, яку привiв Веселий Герман, свiдчив про скромнiсть, цнотливiсть, неторкану чистоту i наувну незвiданiсть у любощах, що так зворушують, але водночас й магiчно ваблять чоловiкiв.
"У неу мусить бути чарiвний голосочок", — сентиментально помислив вiн i не помилився.
Але те, що вона промовляла своум напрочуд мелодiйним голосочком iстинноу сирени, вразило слiдчого не менш, анiж уу рiдкiсна, казкова, приголомшлива краса. Форма i змiст цiсу вишуканоу амфори насолод здавалися несумiсними. А може, навпаки? Хiба когось спокусить потвора?
— Хто ти? — було перше, що вiн запитав.
— Мене звуть Марiя, — скромно вiдповiла i пiд його пильним, суворим поглядом густо, сором'язливо зашарiлася. — А ще кличуть Магдалиною...
— Заспокойся, дiвчинко, — статечно мовив Луцiй Галл з iнтонацiями батькiвськоу поблажливостi. — Що ти опинилася тут, мабуть, якесь прикре непорозумiння.
Веселий Герман зареготав.
Слiдчий незадоволено спохмурнiв.
— Чи не скажеш сама, як ти тут опинилася? — м'яко запитав вiн.
— Ха! Ваш рудий приятель умовив пiти з ним, — звабливим голосом сирени вiдповiла вона. — Я гадала, вiн хоче завоювати мос серцева вiн полонив мене усю! Та чи вiдшкодус менi збитки за марно втрачену нiч? Адже я сподiвалася роздiлити з ним лiжко, а не ламати собi кiстки на тюремному тапчанi...
Луцiй Галл спочатку було й не второпав, про що йдеться. А коли збагнув, то побуряковiв, наче зварений живцем рак. Чари розтанули! Вiн уже не бачив чарiвного створiння, а лише мiшок з кiстками, який неухильно руйнуватиме час. Шкода, що вона ще не замислюсться над цим. Мине зовсiм небагато рокiв, i хто з пиякiв, з котрими вона переспала, згадас про неу? А Веселий Герман аж квiтнув, насолоджуючись природним комiзмом цiсу сцени, гiдноу пера безжального дотепника Менандра.
— Дозвольте менi поспитати уу, — нарештi запропонував вiн. — Це прискорить справу.
Луцiй Галл тiльки мовчки хитнув головою на згоду.
— Спочатку — деякi бiографiчнi вiдомостi, — почав неприступний для згубних жiночих чар Веселий Герман. — Життспис нашоу Марiу дуже простенький. Чотирнадцяти рокiв уу ще дiвчам вiддали за старого Паппуса, сенатора з оточення тетрарха Iрода Антипи. А вже за рiк вона втекла до вiдомого розпусника Елiу Ламiя.
— Того самого? — запитав слiдчий.
— Так, обранець уу серця — той Елiй Ламiй, якого принцепс Тiберiй покарав висланням за розпусту, нечувану навiть у розбещеному Римi. Та от бiда: розпусник Ламiй спасував перед уу невситимiстю i сам вiд неу утiк. Про наступного уу коханця можна сказати тiльки у множинi — це була манiпула, що стояла гарнiзоном пiд Магдалою. Коли легiонерiв перевели на постiй в iнше мiсце, вона перейшла на обслугу цивiльного населення. Оскiльки встановити уу коханця було неможливо, уу почали вважати подружкою всiх чоловiкiв Магдали. Звiдси походить друге уу iм'я — Магдалина.
Луцiй Галл з неприхованим жалем поглянув на Марiю Магдалину — рiдкiсну квiтку природи, що сама себе занапастила на гнойовиську, — i похмуро запитав:
— Усе це дуже повчально, та чи мас стосунок до нашоу справи?
— Мас! — запевнив його Веселий Герман. — Чи знасте ви, за ким вона подалася з Магдали i волочиться по всiх усюдах?
— Кажи!
— Iсус Назарей.
— А! — сказав Луцiй Галл. — Починай допит.
Веселий Герман повернувся до Марiу, дружньо всмiхаючись:
— Ти давно в ррусалимi?
— Мабуть, уже з тиждень...
— А точнiше?
— Не рахувала...
— Де перебувала до того?
— У Вiфанiу, у брата.
— Хто твiй брат?
— Бiдак, як усi.
— Я питаю, як його звати.
— Лазар.
— Лазар? Чи не про твого брата, бува, по всiх шинках гомонять, нiби вiн вмер i воскрес?
Жiнка завагалася:
— А що йому за це буде?
— За те, що воскрес? Нiчого. Мабуть, житиме, як i жив. Але мене цiкавить, як це покiйник примудрився живiсiньким пiднятися з труни?
— А при чому тут я? — вперше обурилася чарiвна повiя. — Хiба я вигадую податки?