— Цьому ніколи не бути, Мейбл, нічого доброго з цього не вийде. Кожна раса горнеться до своєї раси, а нація — до своєї нації. Інакше не жди щастя. От коли б мені зустрілася така дівчина, як ви, і якби вона згодилася стати дружиною мисливця, не погордувавши моїм неуцтвом та неотесаністю, тоді вже й справді всі злигодні мого життя здалися б мені легкими стрибками молодого оленя, а майбутнє засяяло б у райдужнім промінні сонця!
— Така дівчина, як я? Навряд, щоб дівчина моїх років, та ще така навіжена, як я, змогла стати гідною дружиною.'найсміливі-шому з розвідників і найвлу.чнішому стрільцеві на все прикордоння.
— Ох, Мейбл, боюся, що в мені вже змішався хист червоношкірого з натурою, блідо-чолого! З такими чеснотами, як ви оце назвали, я таки міг би розраховувати на дружину з індіянського села.
— Я більш ніж певна, що ви, Слідопите, не захотіли б мати за дружину таку пусту,-легковажну, пихату й недосвідчену дівчину, як я...— (У Мейбл ледве було не зірвалося' з язика "і таку молоду", але вроджене чуття' делікатності утримало її від цих слів).
— А чому б і ні, Мейбл? Якщо ви зовсім не обізнані з нашими прикордонними ділами й звичаями, то зате ви краще за всіх нас разом узятих знаєте різні дотепні історії та звичаї з міського життя. Кажете, що ви легковажні; я не розумію цього слова, проте якщо воно означає те ж саме, що й "красиві", то тим краще! Це не може бути вадою в моїх очах. А пихатою вас теж ніяк не назвеш, і свідчення цьому хоча б те, як ви охоче вислуховуєте мої пусті розповіді про пригоди в розвідці та про відшукування стежок; ну, а що стосується досвіду, то він прийде з роками. А крім того, Мейбл, чоловіки, як мені здається, менш за все турбуються про це, коли вибирають дружин... Я чомусь переконаний у цьому.
— Слідопите, ваші слова... ваш погляд... адже все це жартома?.. Тільки заради компліменту?..
— Мені завжди так приємно бути біля вас, Мейбл, і якби я смів сподіватися, що ця розмова для вас така ж приємна, як і для мене, я спав би цю щасливу ніч спокійніше, ніж увесь той тиждень.
Не скажемо, щоб для Мейбл було несподіванкою те, що вона подобається провідникові. Тонка жіноча кмітливість давно вже підказала їй це, і дівчина, можливо, й помічала вже, як до його турбот і дружнього ставлення почасти домішувалася чоловіча ніжність, яку чоловік, попри свою грубішу натуру, часто виказує жінці. Але дівчині ніколи навіть і на думку не спадало, що Слідопит справді серйозно міг важити на одруження з нею. Одначе в цю хвилину, може, не так під впливом його слів, як тону його мови, в її свідомості все раптом остаточно прояснилося. Мейбл прямо глянула в суворе й відкрите Слідопитове обличчя, і її личко стало зосередженим і задуманим; а коли вона знову заговорила, йому більше хотілося вірити її приємному голосові, ніж словам, які означали відмову.
— Нам з вами слід порозумітися, Слідопите,— щиро й відверто почала вона.— Між нами не повинно бути й тіні непорозуміння... Ви такі відверті й щирі, що мені було б гріх не відповідати вам тим самим. Скажіть, адже то правда... правда ж, усе те, що ви казали,— то тільки жарти: ви, звичайно, мали на оці природне почуття дружби, яке людина з вашим досвідом та життєвою мудрістю може мати до таких молодих дівчат, як я?
— Я не бачу в цім нічого неприродного, Мейбл: так, так, анічогісінько. Як мені розповідав сержант, він те ж саме почував спочатку до вашої матінки, і такі ж, здається, почуття я спостерігав і в молодих пар, яким іноді слугував провідником через лісові нетрі. Атож, атож... Я б сказав, усе це цілком природно,— ось чому ці почуття так легко проявляються і чому так радісно від них у мене на душі.
— Ваші слова мене лякають, Слідопите! Висловіться ясніше... або ж облишмо цю розмову... Адже ви не хотіли сказати... ви 'не маєте па увазі... ви ж не хочете сказати...— Завжди винахідлива Мейбл так розгубилася, що почала запинатися, і їй стало по-дівочому соромно від тих слів, що вона ледь не сказала з усією щирістю. Зібравшись, нарешті, з духом і вирішивши будь-що з'ясувати все до кінця, вона, якусь мить повагавшись, продовжувала:
— Адже то неправда, Слідопите, ніби ви маєте серйозний намір взяти мене за дружину?
— Саме так, то чиста правда, Мейбл, і мені, лісовикові й мисливцеві, ніколи не висловитися краще і ясніше, ніж це щойно зробили ви. Ми з сержантом так і вирішили, якщо тільки ваша згода (а він певен, що згода буде), хоч я, правду кажучи, сумніваюся, що можу сподобатися дівчині, котра гідна найкращого чоловіка на цілу Америку.
Розгубленість на обличчі Мейбл спочатку змінилася подивом, а потім, ще швидше, смуток заступив подив.
— Мій батько?! — вигукнула вона.— Так це мій батько надумав віддати мене за вас, Слідопите?
— Так, Мейбл, ваш батечко. Він навіть гадає, що ви дуже зрадієте цьому, і він майже переконав мене, що інакше й бути не може.
— Ну, а ви самі, Слідопите... вам, мабуть, байдуже, буде здійснена ця химерна сподіванка чи не буде?
— Щось я вас не второпаю...
— Я хочу сказати, що ви вели розмову про цей шлюб з батечком, скорше аби зробити йому приємність, аніж з якоюсь іншою метою, і що тут ваші почуття зовсім не зачіпаються, якою б не була моя відповідь.
Розвідник пильно глянув на гарненьке личко Мейбл, що пашіло від цих несподіваних почувань гарячим рум'янцем, і кожна риса його відкритого чола засяяла глибоким захопленням.
— Я часто вважав себе щасливим, Мейбл, коли повен сил і здоров'я повертався після вдалого полювання, вдихаючи на повні груди свіже гірське повітря, а зараз бачу, що все те було дурниці й дитячі забавки в порівнянні з тим, що я відчув би, коли б дізнався, що ви про мене кращої думки, ніж про інших.
— О, так, Слідопите!.. Я про вас і справді кращої думки, ніж про більшість інших... Я навіть певна, що нікого не шаную дужче за вас. Адже навряд чи можна здибати на білім світі ще одну таку правдиву, чесну, відверту, справедливу й відважну людину, як ви!
— Ох, Мейбл!.. Ви й не уявляєте, як підбадьорили мене ваші дорогі моєму серцю слова! Виходить, сержант і справді не помилився, і даремно я так потерпав!
— Але ж це не так, Слідопите!.. В ім'я усього святого й праведного, прошу вас, зрозумійте мене, нарешті, до кінця у цій надто важливій справі. Хоч як я вас ціную, хоч як поважаю, навіть більше того,— шаную вас, як батька рідного, але щоб я коли стала вашою дружиною... щоб я...