Людині, проте, не властиво вступати в суперечки з прихильною долею; вона стає невдо-волена й роздратована лише тоді, коли, доля повертається до неї спиною. Майже всі на борту були тепер певні, що їх врятували від неминучої загибелі тільки Джасперові досвід та розум, тому й мало хто вже прислухався до Кепового бурчання.
Правда, ще з півгодини на судні панували непевність і зневіра, і весь цей час матроси безперестанно кидали лот, аж доки, нарешті, всіма остаточно опанувало почуття повної безпеки. Відтак змучені, але позбавлені при-вида наглої смерті, люди як стій поснули мертвим сном.
РОЗДІЛ XVIII
Зітхати й сльози лити марно.
Буть вірним і завжди до послуг ревним,
У владі буть фантазії стрімкої —
Це бути з пристрастей, з палких бажань,
З обожнювань, з боготворіння,
З терпцю, сумирності і нетерпіння,
Із цноти, з мук, з благоговіння.
Шекспір. "Дванадцята ніч, або Як вам це подобається"
Шторм почав спадати десь під полудеиц і невдовзі вщух так само зненацька, як і розпочався. Менш як за дві години, відколи влягся вітер, на розбурханому ще озері зникла блискотлива піна, а ще годин через чотири вся його поверхня вже аж нічим не нагадувала про недавню бурю. Правда, до берега все ще безперервними валами котилися пологі хвилі, але, прочісуючи підводні скелі, вони вже не злітали в повітря стовпами бризок. Усе свідчило про те, що розбурхана бурею стихія, мірою того, як стихав вітер, поступово втихомирювалася.
Оскільки тендерові не під силу було здолати досить високі хвилі навіть за легенького лобового вітру, який усе ще потягував зі сходу, то про відплиття того ж дня марно було й думати. Проте Джаспер, який потихеньку цілковито прибрав до своїх рук командування "Вітрогоном", не сидів без діла, а керував підняттям стоп-анкерів та приведенням судна до повної готовності, щоб потім, скоро настане сприятлива погода, відразу ж знятися з місця. Всі інші пасажири, не зайняті безпосередньо цими лаштуваннями, намагалися тим часом розважитися, хто як міг.
Мейбл, як це взагалі буває з людьми, незвиклими до умов корабельної тісноти, заздрісно й тужно позирала на берег, а невдовзі й насмілилася запитати, чи не можна туди попливти. Слідопит, саме стоявши в цю мить поруч, запевнив її, що це дуже просто зробити, адже у них на палубі є пірога, а на ній зовсім легко' проскочити поміж бурунами. Поборовши, як завжди за подібних обставин, деякі сумніви й вагання, було вирішено, зрештою, запитати дозволу, в сержанта; той . дав згоду, й на палубі відразу закипіли приготування, щоб виконати цю забаганку Мейбл.
На берег вирушало.троє: сержант Дангем, Мейбл та Слідопит. Мейбл, якій уже не впер-ще доводилося сідати в пірогу, сміливо зайняла місце посередині, сержант сів у носовій частині, а Слідопит, який мав стернувати, став у кормі. Проте йому майже не доводилося докладати зусиль, бо хвилі гнали пірогу з такою швидкістю, що вона іноді взагалі не підкорялася владі Слідопитового весла. Не раз, поки вони пливли до берега, Мейбл жалкувала за свою нерозважливість, а Слідопит, як тільки міг, підбадьорював її, сам виказуючи стільки самовладання й холоднокровності і з такою силою налягаючи на весло, що, дивлячись на нього, навіть слабкодуxa жінка засумнівалася б у своїх страхах. Наша ж героїня була не з боязких; перебуваючи в обіймах дикої-стихії, вона мала ще й чималу втіху від незвичайності свого становища. Правда, в ті хвилини, коли легенький, мов горіхова шкаралупа, човник злітав на пінявий гребінь валу, а потім, наче ластівка, шугав сторчма "вниз, у дівчини холонуло в душі й вона блідла на виду. Та тільки минав пінявий вал, Мейбл, ніби соромлячись за себе, вся рожевіла й усміхалася знову. Ці хвилювання, однак, тривали недовго, бо хоч відстань між тендером і берегом становила не менше чверті милі, пірога подолала її буквально.за лічені хвилини.
Ступивши на берег, сержант на радощах аж поцілував дочку, бо як людина суходільна за покликанням, він завжди почувався безпечніше на terra; firma 1, ніж на воді, а затим, узявши рушницю) заявив, що має намір походити з годину лісом' та пополювати.
— Аз тобою, дочко,— сказав він, відходячи,— побуде Слідопит, який, не сумніваюся, розповість тобі цікаві історії про цей дикий край, а також про свої пригоди змін-гами.
1 Terra firma (лат.) —— тверда земля, суходіл.
Провідник, .усміхнувшись, пообіцяв оберігати Мейбл, і за кілька хвилин сержант, видершись на стрімкий схил, зник у гущавині. Слідопит із дівчиною пішли в протилежний бік і, так само швидко подолавши крутий горб, опинилися на вершині скелястого мису, звідки перед ними, як на долоні, постав широкий і незвичний краєвид. Тут Мейбл, щоб перевести дух і трохи перепочити, присіла на величезну брилу, що відвалилася од кручі, а її жилавий супутник, що, здавалося, взагалі не знав утоми, став поруч, зіпершись з йому одному властивою граційністю на свою довгу рушницю. Запала кількахвилинна мовчанка, тому що. обоє, а особливо Мейбл, були просто зачаровані незвичайним краєвидом.
Місце, де вони зупинилися, лежало високо над озером, і з нього перед їхніми очима відкривалося на північний схід неоглядне водне плесо, що, виблискуючи проти яскравого полудневого сонця, все ще нагадувало, своєю збриженою поверхнею про недавній шторм. Земля ж обступала озеро гігантською підковою, кінці якої губилися в імлистій.далечині десь на південному сході й півночі. А довкола, скільки око сягало, всюди тягся ліс, і ліс, і ніде не видно було щонайменшої ознаки цивілізації серед одноманітної й водночас пишної величі природи. Буря загнала "Вітрогона" за пояс фортів, якими французи намагалися тоді оточити англійські володіння у Північній. Америці, будуючи. їх скрізь уздовж водних шляхів поміж Великими озерами й по берегах Ніагари. Тим часом наших шукачів пригод віднесло штормом на багато ліг західніше від цієї знаменитої річки. Віддалік, поза бурунами, погойдувався на одному якорі "Вітрогон", що нагадував якусь вигадливу, досконало зроблену іграшку, якій, здавалося, більше личило стояти під скляним ковпаком, ніж боротися з дикою стихією, котру він нещодавно так успішно подолав. Тим часом їхня пірога видавалася малесенькою цяточкою на рівні вузенької стьожки берега, об який з шумом розбивалися хвилі.