— Доброго ранку тобі, шуряче Кепе,— повагом, статечно вийшовши на бастіон, промовив, по-військовому відсалютувавши, сержант.— За службою від самого ранку не було коли й потурбуватися про тебе та про Мейбл, але зараз у нашому розпорядженні години дві вільного часу, тож давайте хоч роздивимося одне на одного. Чи не гадаєш, бува, шуряче, що дівчина дуже схожа на ту, котра так передчасно покинула нас?
— Мейбл — викапана мати, це я вже давно кажу, а міцністю статури — дещо в тебе, хоча, правду кажучи, в роду Кепів теж ніколи не було хирявих та кволих.
Мейбл крадькома зиркнула на суворе непроникне обличчя батька, до якого вона завжди в думках горнулася з усією ніжністю осироченої дитини, і, помітивши, як воно все, незважаючи на машкару замкненості, пересмикується від хвилювання, готова була кинутися йому на груди й вилити душу слізьми. Проте він був зовні настільки холодніший, настільки офіційніший і неприступніший, ніж дівчина малювала його в своїй уяві, що вона не наважилася б на такий порив, навіть якби була з ним сама, віч-на-віч.
— Заради мене, щуряче, ти зробив довгу й важку мандрівку, і ми подбаємо, щоб ти відпочив і, доки будеш серед нас, почував себе якнайліпше.
— Я чув, ніби ти, сержанте, день по дню чекаєш наказу зняти свою койку і перенести її в ту частину світу, де, як розповідають, є тисяча островів?
— Слідопите, це, певне, ти пробалакався...
— Ні, ні, сержанте, нічого я не пробалакався, а просто не вважав, що треба приховувати наші наміри від близьких тобі людей.
— Військові передислокації треба тримати в таємниці,— відповів не без докору сержант, поплескуючи Слідопита по плечі. — Ти стільки бував у бувальцях з французами, що мусив би, здається, вже знати, як важливо держати язика на припоні. А втім, то нічого: про це дуже швидко так чи інакше довідаються всі. І тепер уже нема великої потреби це приховувати. Отож ми справді незабаром відряджаємо загін, щоб змінити сторожову залогу на одному з островів цього озера, хоча, власне, ще не відомо, чи ми підемо до Тисячі Островів. Не виключена можливість, що саме мені випаде супроводжувати цей загін, і тоді я маю намір взяти з собою також Мейбл, щоб вона там варила мені якусь юшку. Сподіваюся, шуряче, ти теж не погребуєш нашими солдатськими харчами і не відмовишся пожити з нами який місяць.
— А це дивлячись який буде маршрут: у мене до лісів і драговин серце не лежить.
— Ми попливемо на "Вітрогоні", тож експедиція, в котрій нам, до речі, не вперше бувати, особливо повинна припасти до душі тому, хто звик до води.
— Це так, але, якщо хочеш, тільки до солоної води, а не до озерної. Та все одно, коли, може, у вас нікому стернувать отими ночвами, чи то тендером, я не проти вести вас у плавання, хоча, відверто кажучи, вся ця витівка, як на мій погляд,— не що інше, як марна трата часу, тому що називати бабрання у якійсь сажавці морським плаванням — це, по-моєму', просто самоомана.
— Вестиме "Вітрогона" Джаспер, він тут якнайкраще справляється зі своїми обов'язками, тож і з цього погляду, шуряче, ми твоє життя не обтяжуватимемо, хоча до свого товариства приймемо тебе з радістю. Додому ж ти не зможеш повернутися без супровідного загону, а його зможуть дати хіба після того, як я повернуся з рейсу... Ну, Слідопите, відколи я тебе пам'ятаю, то це чи не вперше, що не ти очолив загін, котрий пішов вистежувати мінгів.
— Чесно признатися, сержанте,— відказав провідник, не без деякого збентеження і помітної зміни в кольорі обличчя, на якому з-під горіхової засмаглості шкіри пробився рум'янець,— я прокинувся сьогодні вранці з таким передчуттям, що мені не пощастить цього разу. По-перше, я дуже добре знаю, що вояки п'ятдесят п'ятого не такі вже моторні, щоб перейняти ірокезів у лісі, а ті негідники не чекатимуть, доки їх оточать, коли їм відомо, що Джаспер уже досяг форту. А потім, треба ж людині, яка тяжко працювала цілісіньке літо, колись і відпочити, і нічого їй за це докоряти. Крім того, з ними пішов Змій, і коли ті недолюдки взагалі є в лісі, то можете бути певними, що він, з його ненавистю та гострим зором, знайде їх: адже він їх ненавидить ще більше, ніж я, а зір у нього коли й не цілком, то майже такий гострий, як у мене. Я б навіть сказав, що мої почуття до мінгів — це не більше як живець від делаварської зненависті, прищеплений на християнському стовбурі. Ні,— подумав я собі,— хай цього разу славу, якщо такій взагалі судилося бути, забере собі юний прапорщик, котрий очолив загін, і хай він, якщо йому пощастить винести свій скальп і повернутися живим, похвалиться про цю "експедицію" в листі до своєї мами. Я ж вирішив хоч раз у житті поледарювати.
— Таки ніхто не має більшого права на відпустку, ніж ти за свою довгу та" вірну службу,— лагідно відповів сержант. — Та й Мейбл навряд чи буде про тебе гіршої думки за те, що ти вибрав її товариство замість переслідування якихось дикунів, і, насмілюся сказати, вона з радістю запросить тебе й до столу, якщо ти, звичайно, вже не проти, щоб поснідати. Не подумай тільки, дочко, ніби Слідопит будь-коли дозволить отим здобичникам, які нишпорять довкола форту, хоч раз відступити, не заробивши "гостинця" від його рушниці.
— Коли б я знав, сержанте, що Мейбл сумнівається в ньому,— даю слово, що, незважаючи на всю мою відразу до всілякої муштри, я тієї ж миті взяв би свого "олене-боя" до плеча, і не встигла б вона кліпнути своїми гарненькими очима, як і ноги моєї більше не було б у цій залозі. Ні, ні, я певен, що Мейбл непогано мене вивчила, хоча ми не так давно й знайомі: адже мінги добренько-таки розважали нас усю дорогу, доки ми сюди дісталися.
— Потрібно було б не знаю скільки доказів, Слідопите, щоб примусити мене змінити найкращу думку про вас, а тим більше — про вашу хоробрість,— гаряче промовила Мейбл, уся шаріючи: їй нізащо не хотілося, щоб у Слідопита залишився хоч найменший сумнів щодо її щирості.— Тепер, по-моєму, ми обоє — і багько, й дочка—однаковою мірою зобов'язані вам своїм життям, і повірте, що і він, і я пам'ятатимемо це, поки нашого .віку.
•— Від щирого серця яякую вам, Мейбл! Тільки було б нечесно перебільшувати загрози вашому життю й підносити мої заслуги, тому що мінги. повинен вам сказати, навіть якби були якимсь підступним чином і захопили вас у свої руки, то навряд чи хоч волосину зачепили б на вашій голові. Мій скальп, Джасперів, Зміїв, а також скальп добродія Кепа, безсумнівно, вони закоптили б собі на згадку, але щодо сержантової доньки, то, повторюю, навряд чи вони хоч волосину зачепили б на її голові.