— Боюся, що я надто молодий і недосвідчений, щоб судити про такі речі,— скромно відповів Джаспер.
— Але щось ви. та відчуваєте? — тієї ж миті звернулася до нього Мейбл.— Ви ж не. можете — та й ніхто не може, перебуваючи* в таких місцинах, не уповати на ласку божу!
— Не буду брехати: іноді,— правда, дуже рідко,— такі чуття з'являються й у мене, але боюсь, що це буває рідше і не такою мірою, як треба.
— Чого ти присікалася до хлопця, Мейбл? — втрутився Кеп.— Я не докоряю тобі, юначе, за таку необізнаність у цих^ справах, бо, природно, на цих озерах чогось путнього не навчишся. От якщо ти зі мною перетнеш хоч разів два Атлантичний океан, то це тобі зробить добру послугу на весь твій вік, і вже тоді і Мейбл, і взагалі всі молоді жінки в кожному порту були б про тебе найкращої думки, навіть якби ти дожив до віку найстарішого дерева цього лісу.
— Ні, ні, це вже ви даремно,— заперечив Кепові простодушний і справедливий провідник.— Можу вас запевнити, що Джасперові й тепер друзів не бракує, і хоча, звичайно, побачити світа йому, як і кожному, не завадило б, та повага наша до нього аж ніяк не зменшиться, якщо він навіть усе життя безвиїзно пробуде тільки з нами. Прісна Вода — хоробрий і надійний хлопець, і коли він на вахті, я завжди сплю спокійно, навіть спокійніше, коли хочете, ніж при будь-кому, бо довіряю йому, як самому собі. Гадаю, сер-жантова донька навряд чи погодиться з тим, ніби хлопцеві, аби заслужити повагу інших і стати людиною, обов'язково треба побувати на морі.
Мейбл нічого не відповіла на це непряме питання до неї і навіть відвернула голову до протилежного берега, хоча довколишня темрява і так надійно приховувала вираз її обличчя. Але Джаспер відчував, що йому треба щось сказати; чоловіча гордість юнака не могла примиритися з тим, ніби він не заслуговує шани товаришів а чи усмішок своїх ровесниць. Проте він нічим не хотів образити дядька дівчини, і це його вміння володіти собою робило хлопцеві більше честі, можливо, ніж його скромність і мужність.
— Я не хвалюся тим, чого не маю,— промовив, нарешті, Джаспер,— і не заперечуватиму, що мені бракує знань і про океан, і про
Судноплавство. Ми тут, на озерах, плаваємо за зорями та за компасом і орієнтуємося по берегових мисах, а що у нас нема особливої потреби в цифрах та підрахунках, то ми ними й не користуємося. Проте і в нас є як свої переваги, так і свої труднощі, про які я не раз чув від людей, котрі багато років провели на океані. По-перше, в нас завжди берег на видноті й переважно з підвітряного боку, а це, як вважається, загартовує моряка. Шторми ж у нас завжди раптові й такі страшні, що доводиться ховатись у портах за будь-якого часу доби.
1 Д і п-л о т — лот для вимірювання морських глибин із грузилом 20—30 кг вагою.
— Але ж у вас на те є лоти,— перепинив його Ken.
— Є, але вони мало що допомагають, і ми їх рідко коли кидаємо.
— А діп-лоти...1
— Чув, що є такі, але якщо відверто признатися, то я їх на власні очі ще не бачив.
— Отакої! Торгове судно і без діп-лота?! Ні-і, хлопче, ти не маєш ніякого права називати себе моряком! Де це в дідька видано, щоб на судні та не було діп-лота!
— Я ж не претендую на ніяку особливу вправність, добродію Кепе...
— Крім уміння долати пороги й водоспади, Джаспере; крім уміння долати пороги й водоспади,— поспішив на допомогу Слідопит.— У цій справі,— гадаю, і ви погодитеся, добродію Кепе,— Джаспер дещо таки тямить. На мою думку, так можна гудити або хвалити, судячи за здібностями, кожну людину: скажімо, якщо від добродія Кепа' нема ніякої користі при переправі через Освезький водоспад, то я намагаюсь не забути, що він корисний тоді, коли на виднокрузі немає землі; а якщо від Джаспера нема ніякої користі, коли за виднокругом зникає земля, то я не забуваю, що в нього пильне око й тверда рука, коли доводиться перепливати через водоспад.
— Не повірю, ніби від Джаспера не буде... не було б ніякої користі, коли б за виднокругом зникла земля! — гарячково й так рішуче сказала Мейбл, що її дзвінкий і ніжний голос аж здригнувся в урочій і зловісній тиші глибокої ночі.— Себто я хочу сказати, що той, хто здатний принести стільки користі тут, не може не бути корисний і там, хоча я цілком погоджуюся, що йому далеко ще в знаннях з мореплавства до дядька.
— Підтакуйте, підтакуйте одне одному в своєму невігластві!— глузливо буркнув Кеп.— Нашого брата моряка так мало завжди на березі, що до нас взагалі рідко коли прислухаються, зате коли вас треба захищати від ворогів а чи привезти заморських товарів, тоді всі раптом стрімголов біжать до моряків!
— Але ж, дядечку, не жителі суходолу нападають на наші береги, а моряки, тож моряки воюють з моряками.
— Верзеш ти казна-що, небого! Де ж тоді всі ці вороги, всі ці французи та англійці, що
висадилися тут,— де вони, дозволь тебе запи-
тати? '
— А таки й справді — де вони? — і собі-вигукнув Слідопит.— Ніхто, мабуть, цього краще не знає, добродію Кепе, ніж ми, мешканці лісу. Я часто простежував шляхи, якими вони сунули сюди, по вибілених дощами кістках, а відшукував їхні сліди по гробках багато й багато років після того, як про них та їхню бундючність уже й пам'ять стерлася. Генерали й рядові вояки — всі вони лежать тепер у розкиданих по нашій землі могилах,— яскравих свідках того, що стає з людьми, які женуться за великою славою, палаючи бажанням стати чимось вищим за собі подібних.
— Мушу сказати, добродію Слідопите, ви іноді висловлюєте погляди, які просто дивно чути від такої людини, як ви: адже ви добуваєте собі хліб рушницею, тільки й дихаєте пороховим димом і знімаєтеся з якоря лише для того, щоб нищити ворогів.
— Якщо ви гадаєте, ніби я весь час тільки те й роблю, що воюю собі подібних,— ви нічого не знаєте ні про мене, ні про моє життя. Звісно, людині, котра проводить своє життя в лісі та ще й на кордоні, часто-густо доводиться йти на вчинки, зумовлені обставинами. Проте ;я за них відповідальним бути не можу: адже я тільки простий мисливець, розвідник і провідник, що не має ніякої влади над іншими. Моє основне заняття — полювати звіра для війська під час війни та в мирні дні, хоча я більше перебуваю в розпорядженні одного офіцера, який зараз у поселеннях, де я його ніколи не супроводжую. Ні, ні, справжнє моє покликання — не війна та кровопролиття, а милосердя й мир. Проте мені доводиться стрічатися віч-на-віч з ворогами, як і кому іншому, а щодо мінгів, то я дивлюся на них, як людина дивиться на гадюку: цих істот треба безжально чавити підбором при кожній нагоді!