Після того як було зроблено це просте* повідомлення, сержант настільки знесилився, що йому потрібен був спокій, і Мейбл та Слідопит, виконуючи найменші бажання пораненого, деякий час не насмілювалися заговорити. Слідопит скористався цією нагодою, щоб перевірити з бійниць та з даху, що діється надворі, а також оглянути рушниці, яких стояло в приміщенні з добрий десяток, тому що солдати брали з собою в експедицію одні мушкети. Мейбл увесь цей час не відходила від батька ні на мить, а коли він почав дихати, ніби заснувши, вона схилилася на коліна й стала молитися.
З півгодини в блокгаузі панувала глибока моторошна тиша, тільки вряди-годи шарудіння Слідопитових мокасинів долітало згори та ще інколи стукав приклад об підлогу, коли розвідник перевіряв, як заряджені рушниці та в якому стані їхні запали. Окрім цих звуків у напівмороці блокгауза було чути лише тяжке дихання пораненого. Мейбл до болю хотілося ще побалакати з батьком, якого невдовзі мала втратити навіки, але вона не насмілювалася заговорити, вважаючи, що він спить. Проте Дангем зовсім не спав; він перебував у тому стані, коли білий світ раптом втрачає для людини всі свої приваби, спокуси та свою силу, а невідоме майбутнє постає перед нею в усій своїй загадковості, неосяжності, з усіма своїми одкровеннями.
Як на вояка, він був людиною високоморальною, проте мало коли задумувався над смертю, і якби в цю мить навколо нього клекотів бій, він, можливо, так і помер би в бойовому чаду. А тут, у мертвій тиші майже безлюдного блокгауза, без грому бойовиська та войовничих кличів, які штучно підтримали б високий дух, без п'янких сподівань на перемогу, все раптом постало в своєму звичайному світлі, й він тверезо зважив своє теперішнє становище. В цю мить сержант усе віддав би за душевну розраду, одначе він не знав, у кого її шукати. Він подумав був про Слідопита, проте не довіряв його обізнаності. Подумав про Мейбл, але шукати духовної підмоги в своєї рідної дитини здавалося йому протиприродним. Отоді саме він і відчув усю відповідальність батька перед своєю дитиною і збагнув, що не виконав свого обов'язку, передавши в чужі руки опікування своєю сиріткою. Доки йому в голові роїлися ці думки, Мейбл, яка тривожно ловила кожну зміну в диханні батька, раптом почула обережний стукіт у двері. Гадаючи, що то, певне, Чингачгук, вона підійшла до дверей, зняла два засуви і, тримаючись за третій, запитала, хто там. У відповідь почувся голос дядечка, який благав хутчій впустити його. Мейбл в одну мить повернула засув, і Кеп просунувся усе-сердину. Скоро він переступив поріг, як дівчина знову зачинила двері і взяла їх на засуви, бо практика вже зробила її вправним виконавцем цієї частини своїх обов'язків.
Переконавшись, що і він, і Мейбл у повній безпеці, завжди черствий і грубий моряк, довідавшись про безнадійний стан свого шуряка", тепер розчулився до сліз. Він пояснив, що йому пощастило вирватися з рук ірокезів тільки завдяки тому, що сторожа, введена в оману, повірила, ніби вони з квартирмейстером п'яні до нестями, тому що перед тим їх донесхочу напували ромом, щоб вони втратили змогу будь-що вдіяти, коли зав'яжеться бій з сержантовим загоном. М'юра він покинув, коли той спав чи прикидався, що спить, а сам, скориставшись шарварком, коли зчинилася стрілянина, втік до берега і, надибавши там Слідопитову пірогу, тільки й встиг за той час прокрастися до блокгауза з добрим наміром забрати Мейбл і рятуватися втечею по воді.
Чи ж варто казати, що, коли він побачив, у якому стані був сержант, і впевнився у надійсності стін блокгауза, він відмовився від свого плану.
— Якщо вже не буде іншого виходу, добродію Слідопите,— сказав Кеп,— доведеться опустити прапор, і це нам дасть хоч право на пощаду. Проте наша воїнська гідність вимагає від нас перше протриматися якийсь час, обов'язок же перед самими собою підказує опустити прапор саме в такий момент, який виявиться найзручнішим для того, щоб виторгувати собі вигідніші умови. Шкода, що М'юр не погодився саме так і вчинити, коли ми потрапили до цих негідників, яких ви справедливо називаєте волоцюгами, бо дійсно, мерзенніших волоцюг ще світ не бачив!..
— Ви їх цілком по заслузі чистите! — перепинив Слідопит, який залюбки підтакував, коли хто лаяв мінгів чи хвалив його друзів.— А якби ви потрапили в руки делаварам, ви відразу відчули б різницю.
— Ет, для мене всі вони на один копил мерзотники,— що з корми, що з носа! Єдиним винятком серед них завжди був і є наш приятель Змій — той просто джентльмен серед індіян. А коли ці дикуни напали на острів і перебили, мов тих зайців, Мак-Неба з його солдатами, поручник М'юр та я заховалися в печері, яких тут повно у скелястих берегах. Це справжнісінькі геологічні нори, тільки вимиті водою, як пояснив мені поручник. Там ми й сиділи, причаївшись, мов два змовники на дні трюму, аж доки похотіли жерти, як вовки. Що не кажи, а жрання — основа основ людської натури. Я хотів був, щоб квартирмейстер поставив свої умови: адже хоч яке безвихідне було наше становище, а ми мали змогу ще протриматися якусь годину-дві, проте він відхилив мою пропозицію, мотивуючи це тим, що ці негідники буцімто нізащо не дотримають свого слова, коли хоч одного з них зачепить куля, тому, мовляв, не треба ставити ніяких умов. Я погодився спустити прапор з двох причин: по-перше, тому, що ми,, можна сказати, вже й так його спустили, бо заховатися на дні трюму — це все рівно, що здати судно; а по-друге, тому, що у наших шлунках сидів лютіший ворог, і його атаки були дошкульніші за наступ ворога, котрий буэ на палубі. Голод, хай йому сто чортів,— триклята обставина, як погодиться кожен, хто прожив цілих сорок вісім годин без ріски в роті!
— Дядечку! — жалібним і благальним тоном промовила Мейбл.— Мій бідний батечко дуже, дуже тяжко поранений.
— То правда, Магнітику, то правда!.. Ось я сяду біля нього й постараюся, як можу, втішити трохи. Засуви добре закладені, дочко? За таких обставин треба, щоб душа була в спокої і безпеці.
— Певне, ми зараз у безпеці від усього, крім жорстоких ударів долі.
— Ну гаразд, Магнітику, йди на другий поверх і постарайся заспокоїтися, а Слідопит хай збігає нагору й огляне все з селін-га К Твоєму батькові, може, хочеться щось сказати мені сам на сам, отож, мабуть, краще буде, якщо ми залишимося з ним тільки вдвох. Знаєш, надзвичайна це мить, тому недосвідченим у таких справах, як оце я, незручно було б, коли б їх ще хтось чув.