Лейтенант відгвинтив замок, витяг механізм. Так, його передбачення підтвердилося. Механізм спершу відімкнули ключем, а потім навмисне пошкодили.
Цей козир лейтенант поки що тримав у таємниці.
Під одним з трьох ліжок у, кімнаті стояв великий дерев'яний сундук з висячим замком. Сундук був замкнений. Лейтенант попросив власника сундука відімкнути його. Як він і сподівався, нічого цінного в сундуку не лежало. Отже, злодій чи злодії, мабуть, раніше знали про це і тому сундуком не цікавилися.
Знов і знов розмовляв лейтенант із свідками. Всі мешканці кімнати, як і їхні сусіди по коридору, заслуговували на довір'я. По кілька років працювали на одному виробництві, добре заробляли, ні в чому поганому не були замішані. Ніхто з них не мав навіть найменшого сумніву щодо чесності іншого. На всі запитання, кого можна підозрівати, люди категорично відповідали: "З наших — нікого".
Сказавши потерпілому в присутності інших, що надії відшукати злочинців і повернути крадене, на жаль, нема, лейтенант Лоза пішов.
Та й у дорозі, і потім у себе на службі лейтенант перебирав у пам'яті подробиці. Пригадував, як реагували на його запитання. Ні, серед тих, з ким він розмовляв сьогодні, злочинця не було. Тоді, може, варто познайомитися з особами, які відвідували цю кімнату?
Він вирішив з'ясувати, хто саме бував тут гостем. Переглянувши заяву потерпілого, лейтенант Лоза підкреслив олівцем рядки, де вказувалося, що акордеон, випущений на Калузькій фабриці, має вісімдесят басів, що він чорного кольору і на двох замках. На облицюванні є напис: "300 років".
"Акордеони найчастіше продають через комісійні магазини, — міркував лейтенант. — Але є й інші шляхи — через музикантів, настройщиків, майстрів по ремонту. Київ — велике місто, і треба побувати в багатьох місцях… А де гарантія, що ці мандрівки принесуть якісь наслідки?"
Була ще в його резерві коричньова "Победа". Приватна чи державна? Погано, що люди не запам'ятовують у таких випадках ні номерів, ні серії. А коричньових "Побед" у Києві тисячі. Отже, і цим "ключем" таємниці не відкриєш.
У професіонального працівника карного розшуку, — а лейтенант Лоза давно присвятив себе цій справі, — виробляється звичка думати під час розплутування якоїсь справи тільки про неї. І на роботі, і дома, навіть уже в ліжку він старанно відбирав факти, складав нові й нові варіанти, шукав шляхів, якими поведе розслідування. Пошкоджений замок не давав йому спокою. Як артист входить у чужу роль, у чуже життя, так лейтенант Лоза ставив себе в думці на місце злочинця. Ось він уже в кімнаті, до якої зайшов тихо, без шуму, без стуку. Взято найцінніше, треба спішити до машини. Але ні, треба пошкодити замок, бо інакше… Хто міг згадати в цю мить про майбутніх слідчих? Тільки професіональний злодій. Такою передбачливістю і пунктуальністю в реалізації своїх намірів відрізняються тільки досвідчені майстри темних справ. Отже, виходить, крадіжку вчинили не випадкові люди.
У злочинця був ключ, і йому не хотілося, щоб про це догадалися. А в кого міг бути ключ? У знайомого. У того, хто не раз бачив ключ і мав можливість підібрати точнісінько такий.
"Ключ. З нього й почнемо", вирішив лейтенант Лоза.
В гуртожитку, куди Лоза прийшов через два дні, всі вже потроху заспокоїлися. Навіть потерпілий махнув рукою, мовляв, нічого не поробиш. Декого здивувало, що лейтенант цікавиться ключем. При чому тут ключ, адже замок зламано?
Ключів було три. Всі вони є, і ніхто нікому не давав. От хіба прибиральниця…
Прибиральниця нічого нового не сказала. Лоза записав тільки те, що два-три місяці тому до одного з мешканців, здається до Романця, сюди приходила дівчина, з якою він дружив і яку називав своєю нареченою. Та дівчина навіть ночувала в гуртожитку, коли мешканці кімнати були на нічній зміні.
Лейтенант Лоза довго розмовляв з Романцем. Свідчення прибиральниці підтвердилися. Романець справді деякий час був у досить близьких відносинах з студенткою консерваторії Нелею. Він мав одружитися з нею, і не його вина, що цього не сталося. Неля розлюбила його? Можливо. Це трапилося тому, що він старший, за неї. Чи давно останній раз він бачив Нелю? Давненько. Він бачив її в літньому кінотеатрі з якимсь юнаком. Потім, правда, бачив не раз в універмазі і знову з тим самим юнаком. Очевидно, юнак і був причиною їхньої розлуки…
Що ж, довелося побувати і в консерваторії. Серед студентів не знайшлося дівчини з таким ім'ям. Може, Романець помилився або дівчину звали інакше, а вона сама вигадала собі "красивіше" ім'я?
Нова зустріч з Романцем примусила лейтенанта ще раз піти в консерваторію. Романець точно знав, що дівчина вчилася там і що її звали Нелею.
"Неля, Неля, — згадувала секретарка консерваторії. — Може, вона раніше вчилася у нас?"
Витягли старі списки. В одному з них під номером 27 стояло прізвище студентки першого курсу на ім'я Неля. Секретарка дістала скорозшивач з наказами по консерваторії і незабаром дала точну довідку. Ця студентка, справді, поступала в консерваторію, але її виключили за невідвідування занять.
Лейтенант записав Нелину адресу.
Вже коли він виходив, секретарка наздогнала Лозу.
— Я знайшла її атестат і інші довідки. Ваша Неля оригінальна особа. Вона навіть не поцікавилася своїми документами, залишила їх на пам'ять!
… Ось і потрібна вулиця. Старовинний будинок на два поверхи. Балкони на вулицю. Двір з квітами. Двірничка веде незнайому людину в квартиру номер три і нашвидку розповідає:
— Колись вони здавали кімнату. А тепер… Не знаю, дівчина у них на виданні, і жених, слава богу, вже є. Навряд, щоб вони вас пустили…
— Але надійна людина точно вказала мені цю адресу.
— Мабуть, кербуд? — перепитала двірничка. — О, він добре знає що і як! Якщо кербуд, то, значить, здають.
Лейтенант Лоза обережно постукав. До нього вийшла немолода жінка з хворобливим обличчям.
— Я відносно кімнати. Приїхав на курси, і от ніде жити.
— А ми не здаємо, — придивляючись до гостя, якось непевно відповіла жінка. І відразу ж запитала: — Вам надовго?
— На шість місяців.
— Держава платитиме чи ви самі?
— Частково установа, частково я. Дивлячись скільки.