Минаємо невеликі острови, повні зелені, високих і струнких чубатих пальм, на верхах яких, як бомби висять кокосові горіхи. Де-не-де бачимо поза деревами папуаські хати на стовпах. Вода прозора, часом видно, як шугає у воді риба. Тим часом Джон пояснює, що на острові, який бачимо, розташовані різні місії. Пропливаємо острови Тіпун, Кранкен та інші. Деякі зовсім малі, всього на пів милі завдовжки. На одному острові бачимо лише плянтацію кокосових пальм. Джон розповідає, що він теж власник 100 акрів пальмового лісу, на якому живуть і доглядають плянтацію його батьки.
Далеко в тумані контури гір острова Кар-Кар, до них 75 кілометрів. Та ось під'їжджаємо до острова Сіар, про який згадував і Миклуха-Маклай. Чистий піскуватий берег, скрізь зелено від листвяних дерев та пальм і різних кущів. В травнику раз-у-раз натрапляємо на якісь нори у два інчі завширшки. Джон пояснив, що то в норах живуть слимаки. Вдень вони сидять у норах з пів метра завглибшки, а вночі вилазять і пасуться на траві.
Кілька дерев вкриті білими квітами з оригінальними пучками листя, що ростуть у формі віяла навколо квіток. Це дерево зветься френджепені.
Надворі стає все тепліше й парно. Вакуленко фотографує біля однієї хати старого папуаса, але не такого чорного як, ми їх бачили досі. Він був ясношоколядового кольору. Старий просить прислати йому його фото, як буде готове, дає адресу, а в подяку — кокосовий горіх. Джон має ніж, допомагає обчистити й прорізати в ньому дірочку. Всі пробують, який на смак сік. Я теж пробую. Він солодкуватий, приємний, але мій земляк, покоштувавши, сказав: "Нот мач ґут!" (не дуже добре).
Пройшовши недалеко в глиб острова, подивившись на
чудову рослинність і чимало дерев, які бачимо вперше, повертаємось назад до човна. Тепер їдемо побіля островів правою стороною. А Джон розповідає, що тут 1000 акрів пальмового лісу коштує дві тисячі кіна. "Це де-шево", — кажу я.
Пливучи назад, Джон показав на дві цятки на воді, які були далеченько попереду, так що ледве можна було роздивитися, що воно таке. Я надів окуляри і теж став придивлятися.
— То два пси пливуть від одного острова до ругого, — сказав, посміхаючись, Джон. Коли ми наблизились до тих цяток, то вже можна було бачити, що то поверх води виглядають дві собачі голови.
"/50В2
81
— То вони у вас добрі плавці, — кажу я. Справді, від одного до другого острова було не менше, як пів милі.
Повернувшись до готелю, ми трохи спочинули, а потім, по обіді, Джон знову повіз нас своїм чорним величеньким автом навколо Маданґу. Відвідавши ганчарське село Ябоб, їдемо до села Біл-Біл, яке в щоденникові Мак-лая зветься Білі-Білі. Воно все сховалося на побарежжі серед лісу. Від дороги йдемо стежкою до села. Біля хат майже нікого немає. Люди, мабуть, мали якесь свято й пішли до сусіднього селища. Де-не-де бачимо дітей та старих людей. Щоб не турбувати населення, проходимо повз хати й простуємо до берега. Море лагідно хлюпає на піскуватий берег. На березі, на поваленому стовбурі дерева, сидить дівчина з вудкою. їй, мабуть, років 10. Але вона не лякалась, лише з цікавістю дивилась на нас, бо її, видно, здивувала поява тут білих людей, що там трапляється не так часто. Я підійшов до неї, дав цукерку й розпитував її дещо. Я довідався, що вона ходить до школи, до четвертої кляси, що тут, поблизу, є село Бу-каті, де живе 200 осіб населення, а разом з Біл-Біл буде 500. Це село розкинулося вздовж берега й тягнеться на 12 кілометрів.
Недалеко від берегів в морі добре видно зелену шапку невеликого круглого острова. Він теж має назву Біл-Біл. За часів Маклая там були хати й жили люди. Вони часто відвідували косу Ґараґасі, коли він там жив, та Бонґу й запрошували його до себе. Це ж на тому острові на знак щирої пошани і вдячности за те, що Маклай часто лікував їхніх людей, один з папуасів схопив свого пса, вдарив об деревину й поклав забитого перед гостем, як подарунок. Правда, Маклай не взяв того пса в такому вигляді, а попросив обідрати й опекти. А коли м'ясо було готове, він відрізав собі добрий шмат, а решту віддав папуасам, знаючи, що й вони мають дуже мало м'яса. Та Маклаєві не новина їсти собаче м'ясо. Живучи в Ґараґасі чи Бонґу, йому не раз доводилося доповнювати
свій харчовий раціон і собачим м'ясом, яке приносили йому тубільці. Але тепер на тому острові вже ніхто не живе. То німці під час останньої війни переселили їх усіх на суходіл до села Біл-Біл.
Ходимо по піскуватому березі, любуємося красою побережжя. В травні тріщать коники, десь на деревах кричать птахи. Проходячи повз хатки, побачили жінок, що з глини робили посуд.
Вертаємось до авта й їдемо оглядати нові місцевості. На дорозі часто зустрічаємо людей, зрідка вантажне авто, але двічі бачили хлопців, що їхали на роверах.
По дорозі заїжджаємо до села Сіар через великі пальмові ліси. Вздовж берега скрізь стоять хати, тут вони
Морський берег біля Маданіу. Фото ТІ. В.
чепурніші й більші, ніж в гірських околицях. Біля хат ходять кури, пси, ростуть великі дерева манґо, плоди яких достигають в листопаді. Але поміж хатами й тут немає тинів чи парканів. Біля деяких хат сушаться рибальські сіті.
На околиці Маданґу заїхали до друкарні, де виконують великі поліграфічні замовлення. На підприємстві працює з тридцять папуасів, а керують ними два білих. Один з них, шо має прізвище Яворський, американець польського походження. Вони нас гостинно прийняли. Пан Вакуленко, що сам працює на поліграфічному підприємстві, добре обізнаний з цим ділом, багато розпитував, домовлявся навіть про можливі замовлення. Впадала в очі дуже делікатно виконана праця. Друкують великі альбоми, мани, ілюстровані книжки. Подарували нам по гарному календареві альбомного формату з великими ілюатраціями і з підписами англійською мовою та піджен. Ці календарі друкувалися для 1977-го року.
Вертаючись до свого готелю, ми бачили, як папуаська молодь на майдані грала в футбол, але не той довгастий, що часто бачимо його в Австралії, а наш, європейський, круглий.
Коли ми йшли вечеряти, я звернув увагу, що нібито з моря летять досить великі птахи, але мов би з коротшими хвостами. Папуас, що саме ходив поблизу сказав, що то щодня надвечір прилітають з лісів чи з печер летючі собаки. Тут їх називають "флаїнґ фокс", тобто летючі лисиці. Я зупинився й спостерігав, як вони сідали на пальми, на високі дерева. Харчуються вони плодами лісів та садів.