"Віґмени" з племени Ялібу. Вид спереду. Фото П. В.
де вже ми були й бачили різні сценки, навіть тих "мад-менів". Там був певний зміст, ідея і мистецтво виконання, а тут — нічого.
Під час цієї "імпрези", крім нас, іще з пів сотні місцевих людей з багатьма дітьми розсілися навпроти й спостерігали. Малих дітей матері тримали на руках, а більшенькі весь час перебігали з місця на місце, оглядали нас. Надворі було досить холоднувато не тільки для нас, а й для місцевого населення племени Ялібу. Деякі напівголі жінки напинали на себе шмати якоїсь ряднини, скулились малі діти, що були майже цілком голі. Я пробував завести розмову з дітьми шкільного віку, але вони тіка-
в/.-,пм 65 ли від мене, посміхаючись. До того ж ніхто не розумів англійської мови.
Надворі знову небо проясніло, і почало пригрівати сонце. їдемо в напрямку села Менді. Коли прийшла обідня пора, зупиняємось біля річки Кауґел, переїхавши залізний міст. Беремо скриньку з холодним обідом і спускаємося по зарослій стежці біля мосту просто вниз до річки. Стежка, що веде круто вниз, слизька від недавнього дощу й вологи, хапаємось за кущі, за високу траву і таки опиняємось біля самої води. Вздовж берега й далі в річці лежить багато великого каміння. Деякі камені, ніби пороги на Дніпрі: через них і поміж них з шумом перелітає або пробивається холодна прозора вода. Все дно кам'яне. Ми перестрибуємо з каменя на камінь, кожен знаходить собі зручне місце для обіду. Я придивляюся біля берега до дна та до невеликих кавбаньок, між камінням, де без руху стоїть вода, але ніде ні водяних павуків, ні рибинки, ні пуголовка, ні навіть звичайної жаби. І я так і не міг знайти відповіді, яка в цьому причина. А тим часом навколо всі береги вкриті густою рослинністю: кущами, деревцями, бур'яном, кунаєм.
Поївши, Вакуленко почав фотографувати. Я перескочив на найбільший камінь, що височів, майже посеред річки метрів на два з води, і теж позував. А вернувшися до дороги, ми всі стали разом, і Морріс зфотографував нас усіх Вакуленковим апаратом.
Знову в дорозі. Авто несе нас то вгору, то вниз і лише надвечір привозить до селища Менді. Воно, як і більшість більших селищ, лежить в долині над річкою. Одноповерховий довгий готель під одним дахом має і мешкання, і їдальню, і бар та канцелярію. За вечерею знайомлюсь з двома вчительками: одна з них англійка, а друга — папуаска. Розпитую про університет у Порт Моресбі, де вони навчались. Папуаска ще не закінчила його. В університеті понад тисячу студентів. Це та культурна сила, що має вдихнути нове життя в країну, що
На "порогах" річки Кауґел. Дм. Чуб та П. Вакуленко. Фото П. В.
недавно здобула самостійність і яка має ще так багато залишків середньовіччя, в чому завинила й біла людина, що панувала над цим людом протягом багатьох років.
З розмови роблю припущення, що ці молоді вчительки приїхали з певним завданням від якоїсь церковної місії. Але конкретно вони так і не сказали, лише натякнули, що "провадитимуть культурну працю серед населення* Ці молоді люди дуже привітні й інтелігентні, і з ними присмно було поговорити під час вечері. Вони також цікавилися нашим життям в Австралії, в Україні. Учителі "гайскул" дістають у них по одинадцять тисяч кіна в рік.
В ДОРОЗІ ДО МІСТА МТ. ГАҐЕН
Вранці, о дев'ятій годині, збираємося в новий "тур". Спершу оглядаємо господарство місцевого сільсько-господарського технікуму, що не має великої привабливо-сти, та музей агрономічної школи, де ми побачили багато світлин та експонатів з життя навколишніх племен з найдавніших до теперішніх часів. Тут були світлини з народніх свят, з щоденної праці, а також експонати одягу, прикрас, трав'яні підниці, старі зразки оосуду, знарядь виробництва. На одній світлині бачтимо, як люди беруть з дерева тіґасо з штучного дупла олію, якою намащують себе виконавці мистецьких програм та учасники сінґ-сінґів. Таких намащених ми недавно бачили "віґменів" з племени Ялібу.
На окремих стендах подано статистику населення, з якої довідуємося, що в околиці (дистрикті) Менді в периметрі 150 миль замешкує 16 різних племен, що нараховують 64 тисячі населення. Кожне плем'я має свої трохи відмінні звичаї і святкові прикраси.
Крім різноманітної зброї, як щити, стріли, луки виставлені також матеріяли, подібні до тканини, але зроблені з кори з допомогою спеціяльного молотка з рівчачками. Тією тканиною накривають голови від сонця, як полотнищами. Це дуже давня їхня продукція.
Оглянувши ще свинарник, їдемо до міста Мт. Гаґен, але не тією дорогою, що їхали вчора до Менді, а іншою, щоб побачити інших людей та інші краєвиди. З долини виїжджаємо крутими дорогами вгору. Зліва відкривається глибоке урвище, глиняні стіни чи схили якого щороку
Дві папуаски біля дороги
розмивають дощі. А праворуч підноситься також глиняна гора. Тут, видно, весь час працюють бульдозери, робляться різні заходи проти ерозії, але це тяжка боротьба проти дій природи.
Незабаром зупиняємось біля невеликого селища. Назустріч вибігло з тридцятеро дітей та дорослих. Вони привітно зустрічають нас, дивляться, як на якесь диво. Діти боязкі, коли підходиш, кидаються з сміхом геть, хоч на них не раз покрикували старші, щоб не тікали. Хати-курінчики примітивні, вони й тут розкинулись навколо подвір'я. З одного боку стоїть церковця з хрестом зверху. В ній порожньо, навіть немає ніякого іконостасу чи образів. Зрідка сюди приїжджає священик-мі-сіонар. Мало хто розуміє англійську мову. Лише одного хлопчика здибав, що ходить до школи до четвертої кляси. Виймаю ролик цукерок і даю дівчині років п'ятнадцяти. Вона з острахом взяла, з радости засміялась і відразу почала давати іншим та брати собі.
Це трапилося, мабуть, перше село, яке стоїть не в лісі, а майже на чистому полі. Лише поблизу є трохи городів, але вдалині чорніють ліси.
їдучи далі, зупиняємось біля ще одного селища, що стояло майже серед поля не в оточенні лісів. Кілька хаток були порожні, в деяких двері були навхрест закладені дошками чи дрючками, а це означало, що нікого немає дома. Зустріли тільки одного старшого чоловіка, що нічого не розумів англійською мовою, лише з допомогою провідника довідалися, що люди десь на роботі. Але впало в очі, що вздовж довжелезного подвір'я, вкритого травником, зліва тягся дуже довгий хлів без вікон, лише з причілків були двері. Провідник також пояснив, що тут папуаси влаштовують щороку спільний сінґ-сінґ. Сюди сходиться з сусідніх селищ до двох тисяч людей, і вони святкують удень і вночі: танцюють, гуляють, розважаються часом по два тижні. Щоб прогодувати таку кількість гостей, ріжуть кілька сот свиней (у нас казали ко'лять — Д. Ч.). Все це говорить про добру організацію проводу цих селищ. Цілими ночами тоді горять вогнища, смалять і печуть м'ясо, таро та готують інші страви.