Слідами космічної катастрофи

Страница 2 из 17

Руденко Николай

Але вчених непокоїла думка: що ж це за небесне тіло? Своїми розмірами воно аж ніяк не було схоже на всі відомі планети . Виявилось, що Церера в чотири рази менша за Місяць і в шість з чимось разів менша за Ганімеда — одного з відкритих Галілеєм супутників Юпітера. Ні, радість була передчасною: Цереру не можна віднести до класу планет. І пошуки не припинялись.

Найупертіший серед своїх колег Ольберс знову взявся за роботу. Але все, що він відкривав протягом наступних п’яти’ років, його незмінно розчаровувало. Найближчі сусідки Цепери — Паллада, Веста й відкрита Гардінгом Юнона— виявилися ще меншими, ніж вона. Небесного тіла, яке можна було назвати планетою в повному розумінні цього слова, не було навіть близько. Та й не могло бути — його б відкрив іще Кеплер...

Проте Ольберс не припиняв спостережень за орбітами відкритих ним небесних тіл, які дістали назву малих планет. Незабаром він був нагороджений за свою наполегливість. Ольберс помітив, що їхні орбіти перетинаються майже в одній точці, — в тому ж місці, де мала перебувати гадана планета. Точка перетину цілком відповідала правилу Тіціуса-Боде.

Відкриття це не могло не вразити Ольберса. Залишався єдино можливий висновок: планета —була розірвана якимись невідомими силами, а "малі планети" є тільки найкрупнішими її осколками. Рухаючись по своїх штучних орбітах, що створилися внаслідок вибуху, осколки ці незмінно повертаються до місця загибелі планети, як скорботні сини приходять на могилу матері.

Який катаклізм міг зруйнувати цей загадковий світ? Сили тяжіння з боку сусідніх планет? Але сили тяжіння ніколи не бувають однобічними. Отже, в орбітах сусідніх планет ми повинні були б помітити якісь відхилення від норми. Проте орбіти Юпітера і Марса з такою точністю вкладаються в правило Тіціуса — Боде, що їх можна вважати зразком у межах цього правила. Особливо це стосується Юпітера, якого вважали "винуватцем" катастрофи.

Можливо, як гадали деякі дослідники, планета потрапила в сферу притягання гіганта Юпітера і була розірвана ним? Коли це так, то які ж сили зштовхнули її з орбіти? Адже не можуть планети робити авантюристичні екскурсії, безпричинно зриваючись із власних орбіт. І чому тоді нема жодних ознак відхилення від норми в орбіті Юпітера? Те, що він гігант, ще нічого не пояснює: для розриву планети потрібні були такі зусилля, які б не могли не відбитися навіть на орбіті гіганта.

І найголовніше: чому ж орбіти осколків загиблої планети перетинаються в точці, яка майже не зміщена зі старої орбіти, анітрохи не наближена до цього гіганта?..

Припустити, що поблизу загиблої планети пройшло якесь стороннє тіло, що виринуло з глибини космосу і знову пішло в безвість, аж ніяк не можна: вторгнення такого величезного тіла неминуче позначилося б і на орбітах сусідніх планет, а цього, як уже було сказано, не сталося.

Таким чином, всі припущення про зовнішні причини розриву повинні відпасти як неспроможні нічого пояснити. Планета розірвалася в силу якихось внутрішніх причин.

Але чи був це поступовий розлам, чи, може, величезної сили вибух? Якщо це був розлам, тоді вона мала розколотися на кілька великих шматків. В часи Ольберса це ще залишалося не-з’ясованим: в полі зооу були тільки найкрупніші з малих планет. Тривалий час існувала ще одна неясність: яку форму мають малі планети? Якщо вони кулястої форми, то ні про розлам, ні про вибух не може бути й мови.

В міру того як удосконалювалися телескопи, число відкриттів малих планет незмінно збільшувалося. Потім відкриття посипалися, мов із рогу достатку. Щоб навести в цьому "господарстві" якийсь лад, їх почали класифікувати за ознаками, умовившись, що планети одного типу слід називати чоловічими іменами, другого — жіночими. А число відкриттів з року в рік зростало...

І тільки через сто років після відкриття Церв ри вченим вдалося з точністю відповісти на питання, яке їх хвилювало, — про геометричну форму малих планет. Жодна з них не була кулястою, — всі без винятку мали яскраво виражену осколочну форму!..

Тепер налічується понад 3500 малих планет. Це, звичайно, тільки те, що дозволяють побачити найпотужніші телескопи. Довелося відмовитись од назви "малі планети", бо з планетами їх ріднить тільки хімічна структура, спільна для всіх небесних тіл. Вони дістали назву астероїдів (що відповідає слову "планетоїди"). Тепер уже ніхто не сумнівався, що ці небесні тіла є осколками загиблої планети. Крім астероїдів, на їх складних і різноманітних шляхах розсіяна безліч найдрібніших осколків і планетного пилу, загальна маса яких значно перевищує масу самих астероїдів.

Картина стала зрозумілою: відбувся не розкол, а титанічної сили вибух, спрямований з глибин самої планети. Радянський учений І. І.Путилін, якому належить найбільш ґрунтовна праця про походження астероїдів, пише: "Астероїди утворилися з досить великих шматків первісної планети, що розірвалася, і їх частин. Але одночасно з великими шматками при розриві повинні були утворюватись і численні дрібні осколки, аж до найдрібніших часток. Ці дрібні осколки породили метеорити і метеорний пил"1.

Такі дані "судової експертизи", яку ніяк не можна запідозрити в несумлінному ставленні до справи: її робота тривала майже п’ятсот років.

2. ЧИ МОЖНА ПРИПУСТИТИ, ЩО НА ЦІЙ ПЛАНЕТІ ІСНУВАЛО ЖИТТЯ?

Звичайно, можна припускати все що завгодно, — це ні до чого не зобов’язує. Але інша річ робити припущення на основі вірогідних наукових даних. На жаль, астрономія надавала дуже мало уваги вивченню астероїдів. На це скаржиться і видатний радянський вчений І. І. Путилін, який значною мірою заповнив цю прогалину: "В науковій астрономічній літературі, — пише він, — як у вітчизняній, так і в закордонній, бракує книг узагальнюючого характеру, присвячених малим планетам. В той час, як великим планетам, кометам, метеорам і метеоритам присвячено сотні книг всіма мовами світу, малим планетам не приділялося в цьому відношенні майже ніякої уваги".

Після того, як виявилось, що це лише Дрібний щебінь у нашій світобудові, що цим крихтам матерії немає ліку, інтерес до астероїдів згас. Це досить важко пояснити, — адже саме в них закладена разюча таємниця загибелі однієї з наших найближчих сусідок. Здавалося б, людина не може не сходити за ріг, щоб довідатися, від чого згоріла хата у сусіда. Та ще в наш час, коли людська думка уже ширяє за межами видимих галактик. І все ж факти свідчать про те, що астероїдами займається дуже обмежена кількість людей, — як у нас, так і за кордоном, їх, головним чином, "відкривали", і, головним чином, для того, щоб поставити на них свій підпис або вирізьбити ім’я коханої, як це все ще робиться на вершині Ай-Петрі. І справді, серед малих планет ми зустрінемо і Ларису, і Любу, і Ліду, і Риту, і Марину... Список малих планет можна було б повісити в загсі. При цьому "відкривача" не турбувало те, що ім’я коханої він намагається увічнити на рештках трагічно загиблого світу. Про це просто не хотіли думати. Докір стосується не тільки наших астрономів, — зарубіжні діяли так само.