— Знаєте, що я вам порадив би, пане доктор? — промовив Володко, як у гарячці.— Може би, ви ще тепер не вбиралися у фрак, а переїхалися зі мною трохи по місті по свіжім повітрі. Мені буде приємно і вам не пошкодить. Фіакр уже жде, я замовив собі. За півгодини вернемо. Що будете цілу годину робити?
Курянський подивився на годинник і зачав думати, що робити. Потім говорив, що готов спізнитися, що любить точність, що сьогодні вже милю їхав возом,— всего того Володко слухав і стояв, мрв на грані.
— Ну, та нехай там! — сказав нарешті.— Се ще справді не час на вечерок. Трохи провітритися не пошкодить.
Володко аж відітхнув.
— Ручу вам, що вечерок не почнеться о 7-й годині! — промовив з запалом, мовби хотів звеличати всю Русь-Ук-раїну за єї неточність.
Курянський надягнув знову сурдут і пальто, і оба вийшли надвір. Коли б так був надумувався ще кілька хвилин, була би вийшла невдача на цілій лінії.
Фіакр, не питаючи, повіз обох просто на дворець. По дорозі Сверликовський розмовляв з Курянським то про се, то про те, а тим часом думав, куди і як єго завести на перон, аби виглядало, що саме тепер він приїхав. Казав фіакрові станути перед бічним входом до двірця і попросив свого гостя, чи не був би ласкав заглянути з ним на хвилину на перон, бо саме тепер надходить поїзд із Львова, а ним, може, приїде тітка на вечерок, отже, випадає взяти її до себе додому.
Курянський не перечився і пішов зі своїм прихильником без ніякого підозріння на перон саме в хвилю, як заїздив з гуркотом довгий поїзд. Коли з возів почали вилазити люди, оба стояли вже перед поїздом і розглядалися.
— Здається мені, що тітка не приїхала,— замітив Во-лодко.— Ану, вертаймо!
І пішли за гуртом людей.
Коли тут ціла громада, що стояла збоку, як не крикне: "Славно! Славно!" Курянський аж перепудився і оглянувся, кому се честь дають. Але зараз і зміркував, що се єго вітають, і усміхнувся. Тим часом панна Нуся, гарна, як рожа, вийшла з громади, вклонилася і почала говорити:
— Високоповажаний пане доктор! Ми з тугою чекали на сей поїзд, що мав нам привезти так дорогого гостя,— і він привіз нам вас...
І далі говорила панна Нуся гладко, з чуттям і поважанням, так що Володко ріс як на дріжджах і єго нервовість зовсім минулася. Курянський, як годиться, слухав промови з похиленою головою, прийняв букет, подякував, привітався зі всіма — і ані тепер, ані потім ні одним словом не згадав, що він уже в місті від полудня.
Всі вийшли з двірця і гуртом пішли в місто. Сверликовський хотів садовити славного чоловіка у фіакра, однак він не згодився і йшов пішки разом з громадою.
Володко виконав свою програму, на вдоволення своє, Курянського, Нусі і громади. А як промовляв славний чоловік на вечерку і як випала дальша програма, про се було в часописах, отже, тут нема що розписуватися.