А потім сталось ось що. Хворому не зробили перев'язки, бо лікар, який його лікував, поїхав, а інший був зайнятий. Вночі у хворого піднявся жар, а фельдшер каже, що його це не стосується. Тоді Владек вимив руки, сам змінив пов'язку й написав рапорт: нехай його покарають за самовільність. Зчинився рейвах, цілий тиждень усе вирувало. Владека стали навіть побоюватись.
І нарешті стався випадок, який остаточно прославив Владека.
Прийшов з ревізією поважний сановник, весь в орденах, і вони з головним лікаром хотіли зайти до операційної зали, коли там ішла операція, а Владек їх не впустив, сказав, що це заборонено.
— Впусти,— каже головний лікар.— Я тобі наказую.
— Не можна заважати, не впущу, мій лікар заборонив,— відповідає Владек.
Вони пошепталися про щось між собою.
— Молодець, знаєш службу,— сказав сановник. І пішли геть.
І ось приїхав з Кракова один великий хірург знайомитися з лікарнею.
— Можна зайти до операційної? — з усмішкою запитує у Владека головний лікар.
А гість із Кракова каже:
— Значить, це і є ваш знаменитий санітар Владислав? — І потиснув Владекові руку.
"Як бачите, мої дорогі, і я тепер "знаменитий",— пише Владек Олекові й Мані.
У тому ж листі Владек повідомляє, що в батька з очима вже краще, що мама з Абу приїдуть до них на свята й що він просить Олека порекомендувати йому адвоката, який написав би статут Спілки медичних працівників.
"Пам'ятаєте наш статут "Рицарів Честі"? Дивовижно, як усе збувається в житті!"
* * *
Діти! Дерзайте, мрійте про славні діла! Щось та збудеться!