Попри тяжкий труд, тварини не вважали, що вони живуть гірше. Хай у них їжі не більше, аніж за Джонса, так не набагато ж і менше! Головне — вони годували самих себе, а не тримали на власній шиї п'ять марнотратних людських істот. Відчуття цієї переваги допомагало їм долати незлагоди. Часто прийоми, які вони застосовували в роботі, давали змогу ощаджувати енергію. Люди, наприклад, нізащо б не прополювали поля аж так чисто. І знову ж таки: відпала потреба в загорожах, які відділяли пастовні від орних земель, бо серед худоби злодіїв не було. Однак улітку почали дошкуляти різні непередбачені труднощі: виникла потреба в парафіні, цвяхах, дротах, собачих бісквітах і підковах — нічого цього на фермі не виробляли. Трохи пізніше з'ясувалося, що скінчилося насіння та штучні добрива, а де брати інструмент, реманент, не кажучи вже про обладнання для вітряка? Як це все можна дістати, не уявляв ніхто.
Одного недільного ранку, коли всі зібралися, щоб вислухати завдання на тиждень, Наполеон оголосив, що він запроваджує нову економічну політику. Віднині Скотохутір торгуватиме з сусідніми фермами: звичайно, не задля комерції, а щоб мати життєво потрібні товари. На першому плані має бути будівництво вітряка, а тому він вирішив продати кілька скирт пшениці та частину вже зібраного врожаю ячменю, коли ж грошей не стачить, доведеться пустити в діло яйця, для яких в Уїлінгтоні завжди є ринок збуту. Хай кури мають цю невелику жертву за внесок у спорудження млина.
Присутні трохи збентежилися. Ніколи не знатися з людьми, ніколи не торгувати, ніколи не торкатися грошей — чи ж не ці високі заповіти прозвучали на тому тріумфальному зібранні одразу, як Джонса було вигнано? Всі тварини пам'ятали, як ухвалювали ці рішення або ж принаймні гадали, що пам'ятають. Четвірка підсвинків, що свого часу спромоглася на протест проти відміни Асамблеї, і цього разу спробувала підняти голос, та собаче гавкання одразу заспокоїло їх. Потім, як завжди, овечки заспівали "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано", і дискомфортне відчуття розвіялося. Наполеон підняв ратицю, закликаючи до уваги, й сказав, що він уже зробив потрібні розпорядження. Ніхто з тварин і не повинен вступати в контакт з людьми, котрі варті лише зневаги, — він бере цей тягар на себе. Містер Уїмпер, юрист з Уїлінгтона, згоден стати посередником між Скотохутором та іншим світом; щопонеділка вранці він приходитиме на ферму для інструктажу. Наполеон завершив свою промову традиційним вигуком "Слава Скотохутору!" І, виконавши гімн, всі розійшлися.
Згодом Верескун заспокоїв збентежені уми. Він переконав тварин, що ухвала не вдаватися до торгівлі ніколи не обговорювалася й навіть не стояла на порядку денному. Все це чиста фікція, міраж, пробна куля, яку запустив Сноубол, збираючись розпочати грандіозну кампанію брехні. Тих, хто мав якісь сумніви, Верескун одверто спитав: "А ви впевнені, що це вам не наснилося, товариші? Де запротокольовано ці рішення? Де їх записано?" А що так і було, то всі вирішили, що їх ввели в оману.
Віднині щопонеділка ранком містер Уїмпер одвідував ферму. Це був хитренький чоловічок з великими бакенбардами, адвокат, який не потерпав від великого на нього попиту, однак швидше від інших збагнув, що на Скотохуторі можна заробити непогані комісійні. Тварини уникали його, однак вид Наполеона, котрий, стоячи на чотирьох лапах, віддавав накази двоногому, сповняло їх почуттям законної гордості й мирило з новими фермерськими порядками.
Тепер, коли перед Скотохутором розгорнулися нові обрії, люди почали його ненавидіти ще дужче. Всі були переконані, що ферма от-от збанкрутує, вітряк завалиться, а коли й вистоїть, то однаково не працюватиме ніколи. Та не поважати трудову звитягу, з якою тварини втілювали в життя свої задуми, вони не могли. Ознакою цього було те, що сусіди визнали назву ферми "Скотохутір", забувши, що колись на воротях були написані інші слова. Сусіди навіть перестали підтримувати претензії Джонса, який і сам втратив надії повернути власність та кудись виїхав. Подейкували, що у Наполеона склалися серйозні ділові стосунки чи то з містером Пілкінгтоном з Фоксвуда, чи то з містером Фредериком з Пінчфілда — з кимось одним, але не з обома водночас, це вже напевне.
Ці події стосуються до того часу, коли свині раптом переселилися в Джонсів будинок і оголосили його своєю резиденцією. І знову тварини заходилися згадувати, що ніби ж було ухвалено рішення про неприпустимість подібних дій, і знов Верескунові довелося переконувати їх, що насправді й близько не було чогось подібного. Конче потрібно, сказав він, щоб свині, мозковий центр усієї ферми, могли спокійно працювати. Окрім того, достоїнство вождя (тепер Наполеона титулували тільки так) вимагає, щоб він мешкав у будинку, а не в стійлі. Ніби ж то все було розтлумачене, а деяких тварин обходило, що свині не тільки відпочивають у вітальні та споживають їжу на кухні, а й сплять на ліжках. Боксер відкинув сумніви своїм "Наполеон не помиляється!", однак Кловер, котрій здавалося, що вона пам'ятає заповідь, де йшлося про постіль, підійшла до торця стодоли й спробувала розібрати написані там слова. Пересвідчившись, що це для неї непосильне завдання, вона покликала на допомогу Мюріель.
— Прочитай мені Четверту Заповідь, — попросила вона козу. — Хіба там не заборонено спати в ліжку?
Не без труднощів, але Мюріель прочитала й врешті оголосила:
— Тут сказано, що жодна тварина не спатиме в постелі з простирадлами.
Досить спостережлива, Кловер засумнівалася, чи раніш у Заповіді йшлося про якісь простирадла… Однак коли це написано на стіні, то так воно і є. Сумніви остаточно розвіяв Верескун, котрий на той час нагодився в супроводі кількох собак:
— Ви, звичайно, чули, товариші, що тепер ми, свині, спимо у ліжку? А чому б і ні? Сподіваюсь, ви не думаєте, що це правило спрямоване проти постелі? Постіль — це просто місця для спання; солом'яний куль у стійлі — теж постіль. Правило спрямоване проти простирадел, які справді є суто людським винаходом. Тож ми зняли простирадла з ліжок і спимо поміж ковдрами. Це зручно. Однак це тільки мінімальні вигоди, які вкрай потрібні нам, бійцям інтелектуального фронту. Ви ж не збираєтеся позбавляти нас заслуженого відпочинку — чи не так, товариші? І не змусите нас аж так перевтомлюватися, виконуючи свої обов'язки? Я певний, що ніхто з вас не хоче, щоб повернувся Джонс…