Скотоферма (Ферма тварин)

Страница 20 из 26

Джордж Оруэлл

Вони перемогли, але були втомлені й закривавлені. Помалу пошкандибали назад до колгоспу. Поляглі товариші, що лежали розпростерті на траві, зворушили багатьох з них до сліз. У жалібному мовчанні вони спинились на хвилину на місці, де колись стояв вітряк. Так, вітряк щез, а з ним майже безслідно щез їхній труд. Навіть підвалини були частково зруйновані. На цей раз вони вже не могли вжити каменю з руїн для відбудови, як раніше. На цей раз щезло й каміння. Сила розриву розкидала його на сотні ярдів. Здавалось, що вітряка ніколи й не було.

Коли вони вже наближались до колгоспу, назустріч їм вибіг підплигуючи Квікун. Хвостик микався йому жваво, увесь він сяяв з задоволення. Тварини почули як від обійстя пронеслось врочисте гудіння рушниці.

"Для чого це рушниця стріляє?" — спитав Гнідко.

"Щоб відсвяткувати нашу перемогу", — відгукнув Квікун.

"Яку перемогу?" — Сказав Гнідко. З колін йому капала кров, він загубив підкову, розбив собі копито, з десяток шротовин засіло йому в задній нозі.

"Яку перемогу, товаришу? А чи ми не прогнали ворога з нашої землі — з святої землі Колгоспу Тварин?"

"Але вони знищили вітряк. А ми працювали над ним два роми!"

"Ну, то й що? Збудуємо інший вітряк. Збудуємо шість вітряків, коли нам сподобається. Ти, товаришу, не дооцінюєш нашого могутнього досягнення. Ворог займав оцю землю, де ми зараз стоїмо. А тепер — завдяки мудрому проводові Товариша Наполеона — ми відвоювали все, до останньої п'яді!"

"Отже ми тільки відвоювали те, що мали раніше" — сказав Гнідко.

"У цьому наша перемога" — відказав Квікун.

Тварини пошкандибали на подвір'я. Шротовини під шкурою в Гнідковій нозі боляче щеміли. Він бачив перед собою важку працю відбудови вітряка від підвалин і в уяві запрягався вже до виконання цього завдання. Та йому вперше прийшло на думку, що йому вже повних одинадцять років і що його великі м'язи вже може не зовсім ті, що давніше.

Та коли тварини побачили як лопоче прапор, почули постріли з рушниці — сім раз вистрілила рушниця — і почули Наполеонову промову, що вітала їх і хвалила за їхню поведінку, їм здалося, що врешті решт за ними велика перемога. Тваринам, що полягли в бою влаштовано врочисті похорони. Гнідко з Конюшиною тягли воза, що правив за мари, а Наполеон сам крокував на чолі походу. Два повні дні призначено на святкування. Були там пісні, промови, знов стрілянина з рушниці і спеціяльні подарунки: яблуко кожній тварині, дві унції зерна кожній птиці, три сухарі кожній собаці. Повідомлено, що бій називатиметься боєм під Вітряком і що Наполеон встановив нове відзначення "Орден Зеленого Знамени", що його вже надав сам собі. Серед загальних веселощів забуто про нещасливу справу з банкнотами.

Кілька днів пізніше свині натрапили в льоху панського будинку на скриньку віскі. Спочатку, коли будинок займали, її не помічено. Того вечора з панського будинку неслися голосні звуки пісень; на загальне здивовання, чути було між ними ноти з "Звірів Англії". Біля пів на десяту усі виразно бачили, як Наполеон у старому Джонсовому капелюсі виринув із задніх дверей, прогаталав довкола подвір'я і щез знову в дверях. Ранком будинок стояв сповитий у глибоку тишу. У свиней не помічалось найменшого руху. Наближалась дев'ята, коли появився Квікун; ступав поволі й пригноблено;очі йому посоловіли, хвостик в яло повис, усе вказувало на те, що він поважно занедужав. Він скликав тварин і заявив, що приносить їм жахливу новину: Товариш Наполеон вмирає!

Почулося жалібне голосіння. Перед дверима до панського будинку розстелили солому; тварини увіходили на шпиньках з слізьми в очах вони запитували одне одного що робитимуть, коли смерть забере від них їхнього Вождя. Розійшлася чутка, що це таки Білан зумів досипати отрути до Наполеонової страви. Об одинадцятій Квікун вийшов і оголосив нову заяву. Як свій останний вчинок на землі, Наполеон видав урочистий закон: вживання алкоголю каратиметься смертю.

Проте над вечір Наполеонові наче трохи покращало, а другого ранку Квікун зміг заявити тваринам, що він незабаром видужає. Цього ж дня над вечір Наполеон був уже за працею, а на другий день усі дізналися, що він дав Скавутишинові інструкції купити у Вілінгдоні брошури про пивоварство та перегін. За тиждень Наполеон видав наказ заорати малий вигін за садом, що його початково хотіли відокремити як пастівник для нездібних до праці тварин. Повідомлено, що пасовище витравлене і потребує нового засіву. Але незабаром стало відомо, що Наполеон наміряється засіяти його ячменем. Приблизно в цей час стався чудний випадок, що його мало хто вмів собі пояснити. Однієї ночі, біля дванадцятої години на подвір'ї почувся голосний тріск; тварини метнулися з стоянок. Ніч була місячна. Під задньою стіною великої клуні, де були записані Сім Заповідей, лежала драбина, зламана на двоє. Квікун, хвилево приголомшений, лежав розпростертий побіч неї, під рукою лежали: ліхтарня, квач і перекинений глечик з побіллю. Собаки негайно оточили Квікуна колом і провели його до панського будинку, як тільки він годен був іти. Ніхто з тварин не міг уявити собі в чому справа, за винятком Беніяміна, що кивав мордою з тямучим виглядом, наче все збагнув, та не хотів нічого сказати.

Але за кілька день Муріель, перечитуючи Сім Заповідей про себе, помітила, що між ними є ще одна, що її тварини хибно пам'ятали. Вони думали, що п'ята Заповідь була "Хай жодна тварина не п'є алкоголю", та там було ще два слова, що якось забулися. По правді Заповідь звучала: "Хай жодна тварина не п'є алкоголю над міру."

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ.

ГНІДКОВЕ розщеплене копито гоїлося помалу. За день по закінченні святкування перемоги тварини почали відбудову вітряка. Гнідко не схотів взяти хоча б однодневу відпустку і вважав за справу чести не показувати, "що йому боляче. Вечорами він віч-на-віч признавався Конюшині, що копито дошкуляє йому немало. Конюшина лікувала копито припарками з зілля, що його жувала і так готувала до вжитку; обоє з Беніяміном намовляли Гнідка не працювати так важко. "Кінські легені не вічні", — казала вона йому. Та Гнідко не хотів слухати. Він казав, що йому залишилася ще тільки одна правдива амбіція: бачити, що будування вітряка посунулось помітно вперед, коли прийде пора іти на пенсію.