— Годиться, — відказав щасливий склодув, — бо якщо я втрачу шкіру, то мені вже буде не до краси.
— Скажіть, де знайти мого пса, і буде вам порошок, — пообіцяв чаклун.
Тоді склодув вийшов з дому і вдав, ніби шукає, а невдовзі повернувся й сказав:
— Я розвідав, де пес. Ви його знайдете в палаці панни Мідас.
Чарівник одразу пішов подивитися, чи це правда, і, звісно ж, скляний пес вибіг і на нього загавкав. Тоді чаклун розвів руки й виголосив чарівне закляття, від якого пес заснув, а чаклун узяв його й приніс у свою квартиру на останньому поверсі багатоквартирного будинку.
Після того він заніс сусідові порошок краси, і чоловік його негайно ковтнув і став найкрасивішим на світі.
Коли склодув наступного разу прийшов до панни Мідас, пса, який би на нього гавкав, не було, а молода жінка, як його побачила, то тут таки й закохалася в його красу.
— Якби ж ви були графом чи князем, — зітхнула вона, — я б охоче за вас вийшла.
— Я і є князь, — відповів він. — Князь Псодувський.
— Ах! — сказала вона. — Тоді, якщо ви погодитеся прийняти утримання — чотири долари на тиждень — я замовлю весільні запрошення.
Чоловік завагався, та як подумав про петлю, що висить на бильці його ліжка, то погодився на умови.
Отож вони одружились, молода дуже заздрила вроді молодого і влаштувала йому собаче життя. А він зумів залізти в борги і також зробив її нещасною.
* * * * *
Що ж до пса, то чаклун своїм чаклунством знову примусив його гавкати й посадовив у коридорі під дверима. Я припускаю, що він і досі там сидить, і мені це прикро, бо я хотів порадитися з чаклуном, яка ж мораль цієї казки.