Він знову застогнав і привстав, пригладжуючи рукою розкуйовджене темне волосся, стискаючи скроні долонями. Його губи пересохли і потріскалися. Він провів по губах язиком і скорчив гримасу. Затим він встав, покашлюючи, зняв рукавички і пальто, кинув їх на диван і пройшов у ванну.
Вийшовши з ванної, Нед підійшов до кушетки і поглянув на Федінк. Вона спала важким сном, уткнувшись обличчям у подушку. Одна її рука у блакитному рукаві була закинута високо над головою. Телефон перестав дзеленчати. Нед поправив краватку і повернувся до вітальні.
На столику між двома кріслами у відкритій коробці лежали три сигарети "Мюрад" з золотим пояском. Він взяв одну, пробурмотів без тіні гумору: "Піжонство?", знайшов сірники, запалив і направився до кухні. Там він витиснув у високий бокал сік із чотирьох помаранчів і випив.
Відтак він зварив і випив одну за другою дві чашки кави. Коли він виходив з кухні, пролунав безнадійно тужливий голос Федінк:
– Де Тед? – вона злегка розплющила одне око.
Нед підійшов до неї.
– Хто такий Тед? – запитав він.
– Хлопець, з котрим я була.
– А ти хіба була з хлопцем? Звідки мені знати?
Вона позіхнула так, що хруснули щелепи.
– Котра тепер година?
– Цього я теж не знаю. Ранок, мабуть.
Вона потерлася лицем об подушку.
– Хороша ж я! Вчора обіцяла вийти за нього заміж, а потім кинула, щоб притягти до себе додому першого зустрічного пияка. – Вона стисла в кулак і знову розжала затікшу руку. – А може я й не вдома?
– В усякому разі, ключ від цієї квартири був у тебе, – відповів Нед. – Хочеш помаранчевого соку і кави?
– Нічого в світі не хочу, тільки померти. Можеш ти піти, Нед, і ніколи більше не повертатися?
– Мені це буде важко, – роздратовано відповів він, – та я спробую.
Він вдягнув пальто, натягнув рукавички, витяг з кишені пом'ятого темного картуза, напнув його на голову і вийшов.
5
Півгодини пізніше Нед Бомонт був у своєму готелі і грюкав у двері 734-го номера. Через деякий час з-за дверей почувся сонний голос Джека.
– Хто там?
– Бомонт.
– А-а-а, зараз, – захоплення в голосі не чулося.
Джек відчинив двері і запалив світло. На ньому була піжама в зелену крапинку, з —під якої вилізали босі ноги. Очі у нього були заспані, обличчя розчервоніле і припухле від сну. Він позіхнув і знову ліг у ліжко, витягшись на спині і втупившись у стелю. Потім запитав без особливої цікавості:
– Як ви себе почуваєте сьогодні?
Нед зачинив двері. Він стояв біля ліжка, похмуро дивлячись на лежавшого в постелі чоловіка.
– Що відбулося після мого відходу? – запитав він.
– Нічого не відбулося. – Джек знову позіхнув. – А може ви хочете довідатись, що робив я? – Він не став дожидатись відповіді. – Я відразу ж пішов і тинявся на протилежному боці вулиці, поки вони не вийшли. Діспейн і дівиця ця, і той хлопець, що вам втулив. Вони вийшли разом і відправилися до Бакмена, Сорок восьма вулиця. Діспейн там влаштувався під ім'ям Бартона Дьюі – номер дев'ятсот тридцять вісім. Я простирчав на вулиці до початку четвертої, а потім змився. Вони все ще там лишалися, якщо, звісно, вони мене не обдурили. – Він мотнув головою вбік крісла, що стояло в кутку. – Он ваш капелюх. Я подумав, може він вам ще згодиться.
Нед пройшов у куток кімнати, взяв з крісла капелюх, котрий був йому замалий, і нап'яв його, а зім'ятого картуза засунув до кишені пальто.
– Якщо хочете випити, на столі є джин, – запросив Джек.
– Ні, дякую, – сказав Нед. – У тебе є пістолет?
Джек відвів погляд від стелі. Він сів на ліжку, потягся, втретє широко позіхнув і запитав:
– А що ви задумали робити?
Здавалося, він запитує просто із чемності.
– Збираюся побачитися з Діспейном.
Джек обхопив коліна руками і завмер на місці, втупившись на спинку ліжка. Потім він повільно промовив:
– Мені здається, вам цього робити не слід. Принаймні, зараз.
– Ні, слід, і саме зараз, – відповів Нед.
Тон його змусив Джека підвести очі. Нед виглядав виснаженим. Обличчя його було жовтувато-сірого кольору. Мутні очі з червоними краями повік так набрякли, що майже не було видно білків. Сухі, ніби обвітрені губи сильно розпухли.
– Всю ніч не спали? – поцікавився Джек.
– Трохи подрімав.
– Перебрали?
– Ага. Так як щодо пістолета?
Джек висунув ноги з-під ковдри і опустив їх на підлогу:
– Чому б вам спершу не виспатися? А потім підемо до нього. Зараз ви не в формі.
– Піду зараз, – повторив Нед.
– Ну гаразд, – сказав Джек, – тільки даремно ви це затіяли. Вони не які-небудь хлопчики, щоб іти проти них у такому стані. Вони люди серйозні.
– Де пістолет? – повторив Нед Бомонт.
Джек встав і почав розстібати піжаму.
– Дай пістолет і валяй спи далі. Я йду.
Джек застебнув розстебнутий було гудзик і знову забрався в постіль.
– Пістолет у шафі, на горішній полиці. Там же й патрони, якщо вони вам потрібні. – Він повернувся на бік і заплющив очі.
Нед знайшов пістолет, засунув його до задньої кишені, кинув: – До скорого, – вимкнув світло і вийшов.
6
Квадратний, пофарбований жовтою фарбою багатоквартирний будинок Бакмена займав майже цілий квартал. Нед Бомонт зайшов у холл, назвав себе і сказав, що хоче піднятися до містера Дьюі.
Через п'ять хвилин він вийшов з ліфта і попростував по довгому коридору до відкритих дверей, в яких стояв Берні Діспейн.
У низькорослого жилавого Діспейна була непропорціонально велика голова. Довге, пишне підвинуте волосся робило її ще більшою, створюючи враження фізичного потворства. Глибокі борозни зморшок різкими лініями розрізали його лоб і збігали від крупного носа до широкого важкого підборіддя. Тільки очі у нього були маленькі. Одну щоку прикрашав рожевий рубець. Його синій костюм був ретельно відпрасований. Ніяких дорогоцінностей він не носив.
Берні стояв у дверях, саркастично посміхаючись.
– Доброго ранку, – привітав він Бомонта.
– Мені треба поговорити з тобою, Берні, – відповів Нед.
– Я вже здогадався про це. Як тільки мені знизу повідомили, що ти піднімаєшся, я зразу ж сказав собі: "Б'юся в заклад, що він хоче зі мною поговорити".
На жовтому набряклому обличчі Неда не здригнувся жоден м'яз. Він мовчав.
Діспейн ще ширше усміхнувся.
– Ну, що ж ти стоїш, мій хлопчику? Заходь, заходь! – запросив він і ступив убік.