– Не став із себе мерзотника, Шед, – проказав Джефф, піднімаючись зі стільця. – Якого біса ти на мене в'ївся? – Він обійшов кругом стола. – Послухай, Шед, ми з тобою завжди були дружками. Якби ти тільки знав, як я тебе люблю. – Він простягнув руки, намагаючись обійняти О'Рорі. – Звісно, я нализався, але...
– Сідай, – сказав О'Рорі рівним голосом.
Він вперся своєю пещеною рукою в груди горили і з силою відштовхнув його.
Лівий кулак Джеффа здійнявся. О'Рорі відвернув голову вправо рівно настільки, щоб кулак пройшов мимо. Його вузьке, тонко окреслене обличчя лишалося цілком спокійне. Права рука швидко ковзнула до стегна. Нед скочив зі стільця і, упавши на коліна, обома руками вхопив Шеда за кисть.
Джефф схопив О'Рорі за горло. Його приплюснуте горилоподібне обличчя було перекошене звірячою гримасою. Увесь хміль немов зіскочив з нього.
– Взяв пушку? – пропихтів він.
– Еге ж.
Нед піднявся на ноги і зробив крок назад. Чорний пістолет у його руці був направлений на О'Рорі.
Очі О'Рорі помутніли, лице налилося кров'ю, він не пручався.
Повернувши голову через плече, Джефф поглянув на Неда і ощирив зуби в широкій ідіотській усмішці. Його очиська весело блищали. Хрипким добродушним голосом він промовив:
– Сам розумієш, тепер нам треба його прикінчити.
– Не вплутуй мене в цю історію, – проговорив Нед.
Голос його був спокійний, тільки ніздрі злегка здригалися.
– Злякався? – осміхнувся Джефф. – Думаєш, Шед все простить і забуде. – Він облизнувся. – Правильно. Забуде. Я це влаштую.
Осміхаючись і важко дихаючи, Джефф стояв, повернувшись до Неда обличчям, не дивлячись на чоловіка, якого він тримав за горло. М'язи важкими буграми здулися під його піджаком. краплі пота потекли по перекошеному обличчю. Він розставив поширше ноги. Спина його напружилась. пролунав звук і ніби як щось хрустнуло. Тіло О'Рорі обм'якло і повисло в руках Джеффа.
Нед зблід. Його чоло спітніло.
– Кришка, – хрипко засміявся Джефф. Пошпуривши ногою стілець, що стояв на дорозі, він кинув труп О'Рорі на диванчик, обличчям донизу. Після цього витер руки об штани і повернувся до Неда.
– Ти знаєш, хто я? Я просто добродушний слюнтяй. Мене хоч ногами копай, я і пальцем не поворушу.
– Ти боявся його, – сказав Нед.
Джефф розреготався.
– А хоч би й так? Я не соромлюся цього. Його всякий боявся, хто при собі. Один ти у нас герой. – Він розреготався і розглянувся довкола. – Давай змиватися звідси, поки хто-небудь не приперся. – Він простягнув руку. – Віддай мені пушку. Від неї треба позбутися.
– Не дам, – відрізав Нед. Неквапливими рухами він відвів руку вбік, направив пістолет Джеффу в живіт. – Ми скажемо, що ти оборонявся, що це була самооборона. Не бійся. Я з тобою. Як-небудь викрутимося на суді.
– Вигадав теж! Ото розумник! – вигукнув Джефф. – Адже мене й без того розшукують за вбивство Уеста. – Його маленькі червоні очиці квапливо перебігали з обличчя Неда на пістолет у його руці.
Тонкі губи Неда скривилися в усмішці.
– Саме про це я і подумав, – тихо сказав він.
– Не валяй дурака! – заревів Джефф, роблячи крок до нього.
Нед швидко відскочив за стіл.
– Я не сумуватиму, якщо мені доведеться всадити тобі кулю в живіт, Джефф, – проказав він. – Я у тебе в боргу, пам'ятаєш?
Джефф зупинився і почухав потилицю.
– Що ж ти за мерзотник? – здивовано запитав він.
– Не гірше тебе, – відповів Нед і, повівши пістолетом, наказав: – Сідай.
Джефф пом'явся і сів. Лівою рукою Нед натис на кнопку дзвінка. Джефф скочив.
– Сідай, – наказав Нед.
Джефф сів.
– Руки на стіл! – скомандував Нед.
– Та ти просто напівбожевільний покидьок, – сумно покачав головою Джефф. – Невже ти серйозно думаєш, що тобі дадуть витягти мене звідси?
Нед перемінив позицію так, щоб тримати під контролем одночасно і Джеффа і двері.
– Найкраще для тебе – це повернути мені пістолет і сподіватися, що я забуду про те, що сталося, – порадив Джефф. – Побий мене грім, Нед, та цей кабак же для мене ну просто дім рідний. Навіть не думай, що в тебе тут що-небудь вийде.
– Руки геть від солянки! – скомандував Нед.
Офіціант, який зайшов, витріщив очі на них.
– Поклич сюди Тіма, – велів Нед.
Горила відкрив рот, збираючись щось сказати.
– Заткнися! – порадив йому Нед.
Офіціант поспішно причинив за собою двері.
– Не будь дурнем, Нед, – наполягав Джефф. – Тобі ж гірше буде. Прикінчать тебе тут. Та і яка тобі вигода продавати мене фараонам? Ніякої. – Він облизнув пересохлі губи. – Послухай, Нед, я розумію, що ти бісишся за той раз, коли ми трохи пом'яли тобі боки, та, чорт візьми, при чому тут я? Я ж тільки виконував наказ Шеда, і хіба я зараз не розквитався з ним за тебе?
– Якщо ти не прибереш свої лапи від солянки, – сказав Нед, – я продірявлю тебе наскрізь.
– Ну й мерзотник же ти, – зітхнув Джефф.
Моложавий чоловік з пухлим ротом прочинив двері, швидко зайшов і прикрив їх за собою.
– Джефф убив О'Рорі, – повідомив Нед. – Подзвони в поліцію. У тебе якраз вистачить часу приховати алкоголь до їх приходу. І не завадило б знайти доктора на випадок, якщо він ще не вмер.
– Якщо він не вмер, – уїдливо розреготався Джефф, – можете називати мене папою римським. – Потім він перестав сміятися і фамільярно звернувся до моложавого чоловіка: – Як тобі подобається цей тип, котрий вважає, що йому зійдуть з рук такі фокуси? Поясни-но йому, Тім, що тут це не пройде.
Тім розважливо поглянув спочатку на труп, потім на Джеффа і, нарешті, перевів свої холодні круглі очі на Неда. Повільно, зважуючи кожне слово, він проговорив:
– Неприємна історія для мого закладу. Може витягти його на вулицю? Ні до чого приводити сюди фараонів.
Нед заперечливо покачав головою.
– Приховай алкоголь до їх приходу, і все буде гаразд. Я беру це на себе.
Бачачи, що Тім коливається, Джефф знову заговорив:
– Послухай, Тім, ти ж мене знаєш...
– Заткнися, ради Бога! – роздратовано обірвав його Тім.
– От бачиш, Джефф, після смерті Шеда тебе ніхто і знати не хоче, – усміхнувся Нед.
– Ах так! – горила Джефф усівся зручніше. – Ну, валяйте, біжіть за фараонами. Тепер, коли я дізнався, що ви за сукини сини, я скоріше здохну, ніж попрошу вас про що-небудь.
– А інакше ніяк не можна? – запитав Тім, не звертаючи уваги на Джеффа.