Шед О'Рорі подався вперед. Його тонке продовгувате обличчя стало блідим і суворим, очі нагадували блакитнувато-сірі льодинки, руки стискали підлокітники крісла.
– По-друге, – спокійно вів далі Нед, не звертаючи уваги на хвилювання, що всіх охопило, – по-друге, вона ...
– Не треба, Нед! – скрикнула Опаль.
Не встаючи з підлоги, Нед повернувся і поглянув на неї. Притиснувши руки до грудей, вона дивилася на нього зляканими очима. Все її змучене, опавше обличчя благало про пощаду.
Деякий час він мовчки вивчав її холодним, допитливим поглядом. Зразу стало чутно, як шаленіє за вікнами вітер, звалюючи на будинок потоки дощу, як реве ріка. Нед заговорив. Голос його звучав відчуджено, байдуже:
– Хіба ти не за цим сюди приїхала?
– Не треба, будь ласка, – повторила вона охриплим голосом.
Губи Неда ворухнулися у слабкій усмішці, але очі лишалися серйозними.
– А що, хіба крім тебе і ворогів твого батька, нікому не можна про це говорити? – запитав він.
Стиснувши руки в кулаки, вона сердито підвела голову і дзвінко викрикнула:
– Він убив Тейлора!
Нед обернувся до Елойс Метьюс.
– Ну, що я вам говорив? – почав він, розтягуючи слова. – Вважаючи батька убивцею, вона прийшла до вашого чоловіка, тому що прочитала у газеті ту маячню, котру він надрукував сьогодні. Звісно, у нього і в думках не було, що Поль убивця. Та що йому лишається робити? У його такому становищі? Всі закладні у руках центральної компанії, а заправляє там кандидат Шеда. Хочеш не хочеш – роби, що велять. А вона ...
Слабим голосом, в котрому звучала безнадійність, Метьюс спробував зупинити Неда:
– Ви це облиште, Бомонт ...
– Нехай говорить, – пролунав спокійний, мелодійний баритон Шеда О'Рорі. – Хай виговориться.
– Дякую, – недбало подякував йому Нед, навіть, не обернувшись. – Опаль пішла до вашого чоловіка, щоб він підтвердив її підозри, але що міг він їй сказати? Набрехати що-небудь? Адже він нічого не знає, ваш чоловік. Він просто поливає Поля брудом, тому що так наказав Шед. Дещо він, звісно, може зробити і самостійно. Він, скажемо, може надрукувати в завтрішньому номері історію про те, як Опаль прийшла до нього і сказала, що упевнена, ніби батько убив її коханого. Ото буде галасу! "Дочка політичного боса звинувачує свого батька у вбивстві", "Опаль Медвіг стверджує, що сина сенатора убив її батько!" Можете собі уявити? Жирні чорні букви на першій полосі.
Елойс Метьюс з розширеними зрачками і побілівшим лицем, не дихаючи, слухала Неда. Косий дощ стукав у стіни і вікна будинку. Іржавий шумно зітхнув.
Нед провів кінчиком язика по губах і всміхнувся.
– Він тому і привіз її сюди. Хоче сховати, допоки не розірветься бомба. Може бути, він не знав, що Шед і його хлопчики тут. Це не має значення. Йому треба було вивезти її, щоб до виходу газети ніхто не зміг пронюхати, що вона натворила. Я не думаю, що він рішився би привезти Опаль сюди проти її волі, чи силою тримав би її тут. Це було б безглуздо при нинішній ситуації. Та це й не потрібно. Вона сама готова на все, аби погубити батька.
– Я знаю: він убив Тейлора, – чітко прошепотіла Опаль.
Нед випрямився, серйозно поглянув на неї, а затим, покачавши головою, усміхнувся, даючи зрозуміти, що не хоче вступати в суперечку.
Елойс споглядала на чоловіка із здивуванням. Метьюс опустився на стілець і, схиливши голову, закрив лице руками.
Шед О'Рорі дістав сигарету, закинув ногу на ногу і вкрадливо запитав:
– Ну, у вас все?
Навіть, не обернувшись до нього, Нед відповів
– Так, все. Крапка. Кінець. – Голос його звучав спокійно, але лице якось зразу осунулось і постаріло.
О'Рорі запалив.
– То що? Яке все це, до біса, має значення? Настала наша черга задати вам жару, зробити вам подарунок, і ми свого не упустимо. Цю дівицю ніхто сюди на вірьовці не тягнув. Вона сама прийшла і все розказала, прийшла, бо їй так хотілося. Те ж саме і ви. Вона, ви і хто завгодно інший можете йти куди хочете і коли хочете. – Він встав. – Особисто я іду спати. Де ви мене вкладете, Метьюс?
– Це ж неправда, Хол, – У звернених до чоловіка словах Елойс не було запитальної інтонації.
Повагавшись, Метьюс опустив руки.
– Дорога, доказів проти Медвіга в сто разів більше, ніж треба, і ми цілком маємо рацію, вимагаючи, щоб поліція бодай допитала його. А це – єдине, чого ми вимагаємо, – заявив він, знову віднайшовши почуття власної гідності.
– Я зовсім не це мала на увазі.
– Але, дорога, коли міс Медвіг прийшла ... – він затнувся, зіщулився під її поглядом і знову закрив лице руками.
5
Елойс Метьюс і Нед Бомонт були самі у великій кімнаті першого поверху. Вони сиділи перед каміном неподалік одне від одного. Елойс, нахилившись до вогню, сумно слідкувала за догорявшим поліном. Нед, заклавши ногу за ногу і перекинувши руку через спинку стільця, палив сигару, нишком спостерігаючи за нею.
Заскрипіли дерев'яні східці. Появився містер Метьюс. Він ледь почав роздягатися, бракувало лише високого комірця. Розпущена краватка недоладно теліпалася поверх жилета. Опустившись до середини сходів, він сказав:
– Дорога, ти не хочеш прилягти? Вже північ.
Елойс не ворухнулася.
– А ви, містер Бомонт?
Почувши своє ім'я, Нед кинув на Метьюса байдужий, без тіні співчуття погляд і знову зайнявся сигарою і своїми спостереженнями.
Метьюс ще трохи потоптався і пішов нагору.
– Там, у ящику комода, є віскі. Тягніть його сюди, – не відриваючи погляду від вогню, попросила Елойс.
Нед приніс віскі, потім розшукав склянки.
– Розбавити? – запитав він.
Вона заперечливо покачала головою. Її груди тяжко здіймалися під червоним шовком сукні.
Нед наповнив склянки до половини і вклав один з них їй у руку. Тільки тоді вона, нарешті, підвела голову і усміхнулася, скрививши тонкі, яскраво намальовані губи. Її очі, в котрих відбивалося червоне полум'я, збуджено блищали.
Нед усміхнувся їй зверху вниз.
Елойс підняла склянку.
– За мого чоловічка! – пробелькотіла вона вуркотливим голоском.
– Не буду! – Він виплеснув своє віскі у камін. Язички полум'я тривожно затрепетали.
Захоплено засміявшись, Елойс схопилася.
– Налийте собі ще!
Він підняв з підлоги пляшку і знову наповнив свою склянку.
– За вас! – проголосила вона, піднімаючи склянку над головою.