Жеронт. Стривай, Скапене! Я піду десь роздобуду потрібну суму.
Скапен. Поспішайте, пане! Я тремчу від думки, що ми можемо запізнитися.
Жеронт. То ти кажеш — чотириста екю?
Скапен. Ні. П’ятсот екю.
Жеронт. П’ятсот екю?!
Скапен. Атож.
Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?!
Скапен. Ви маєте рацію… Але ж не гайте часу.
Жеронт. Хіба він не міг знайти собі іншого місця для прогулянки?
Скaпeн. Це правда; але ж швидше, пане!
Жеронт. Ах! Проклята галера!
Скапен (набік). Ото запала йому в голову та галера!
Жеронт. Слухай, Скапене, я зовсім забув, що саме одержав таку суму золотом, і аж ніяк не гадав, що її так скоро в мене відберуть… (Виймаючи гаманця з кишені і ніби даючи Скапенові). Бери… Іди ж і викупи мого сина.
Скапен (простягаючи руку). Слухаю, пане.
Жеронт (тримаючи гаманця, вдає, ніби хоче віддати його Скапенові). Але ж скажи тому туркові, що він — падлюка…
Скапен (простягаючи руку). Так.
Жеронт (не віддаючи гаманця). Безчесна людина…
Скапен (усе ще простягаючи руку). Так.
Жеронт (так само). Людина без совісті, грабіжник!..
Скапен. Та вже покладіться на мене!
Жеронт (так само). Що він витягає в мене з кишені п’ятсот екю, не маючи на те ніякого права…
Скапен. Так.
Жеронт (так само). Що я йому цього ніколи не подарую, ні живий ані мертвий!..
Скапен. Дуже добре…
Жеронт (так само). І що коли я вже його впіймаю, то добре помщуся!..
Скапен. Гаразд!
Жеронт (ховаючи гаманця в кишеню і йдучи). Іди, йди швидше, викупи з неволі мого сина.
Скапен (біжить за Жеронтом). Агов, пане!
Жеронт. Чого тобі треба?
Скапен. А де ж гроші?
Жеронт. Хіба ж я тобі їх не віддав?
Скапен. Та де там! Ви ж їх поклали собі в кишеню.
Жеронт. Ах, горе мені зовсім памороки забило…
Скапен. Це я добре бачу.
Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?! Ах!.. Проклята галера! Мерзенний турок! Щоб йому сто чортів на його голову!
Скапен (сам). Гляньте-но, як йому шкода з цими грішми розлучатися! Стривай, я ще не зовсім поквитався з тобою! Ти ще й іншою монетою заплатиш мені за те, що набрехав на мене своєму синові!
ЯВА 12
Октав, Леандр, Скапен.
Октав. Ну що, Скапене? Чи пощастило тобі владнати мою справу?
Леандр. Чи ти зробив що-небудь, щоб допомогти мені в горі?
Скапен (до Октава). Ось маєте — двісті пістолів! Я о видурив у вашого батька.
Октав. Ах! Яка це для мене радість!
Скапен (до Леандра). А для вас я нічого не міг зробити.
Леандр (хоче йти). От і край!.. Навіщо мені життя, коли в мене відібрали Зербінетту!..
Скапен. Стійте! Стійте! Заспокойтесь!.. Та й "куди це ви поспішаєте?!
Леандр (повертаючись). А що ж мені залишається, по-твоєму?!
Скапен. Годі, годі! Ваша справа у мене в. кишені.
Леандр. Ах!.. Ти повертаєш. мене до життя!
Скапен. Тільки з умовою, що ви дозволите мені трохи помститися на вашому батькові за ту штуку, яку він мені встругнув.
Леандр. Все, що ти схочеш!
Скапен. Ви мені обіцяєте при свідкові?
Леандр. Так.
Скапен. Ось маєте; тут п’ятсот екю.
Леандр. Ходім же швидше викупати мою кохану!..
ДІЯ ТРЕТЯ
ЯВА 1
Зербінетта, Гіацінта, Скапен, Сільвестр.
Сільвестр. Отже, ваші кохані юнаки вирішили, щоб ви обидві були вкупі; ми переказуємо вам те, що нам наказано.
Гіацінта (до Зербінетта). Це розпорядження дуже приємне для мене. Я з радістю вітаю таку милу подругу, і то лише від вас залежить, щоб дружба наша була такою ж щирого, як і та, що з’єднує наших коханих.
Зербінетта. Дякую вам за ласкаве слово. Я завжди готова відгукнутися на заклик щирої дружби.
Скапен. А на заклик кохання?
Зербінетта. Кохання — це інша річ; там далеко більше небезпеки, а мені бракує відваги.
Скапен. Мені здається, ви надто немилосердні до мого панича: те, що він зробив для вас, мало б надати вам сміливості відповісти на його почуття.
Зербінетта. Я ще не зовсім довіряю його почуттям, а того, що він для мене зробив, ще не досить, щоб я могла покластися на нього цілком. Я маю веселу вдачу і сміюся без упину, та хоч я й смішлива, а проте дуже обачна, і твій пан помиляється, коли гадає, що досить було мене викупити, щоб домогтися мого кохання., Тут не самі тільки гроші потрібні, а іще дещо… Для того, щоб я могла відповідати на його кохання так, як він того бажає, потрібна ще присяга на вірність та деякі обряди.
Скапен. Адже ж цього він тільки й хоче! В нього щодо вас найчесніші наміри. Та я б і не втручався в цю справу, коли б мій панич думав інакше.
Зербінетта. Хочу цьому вірити, бо це кажете мені ви, але я передчуваю, що батько Леандрів чинитиме перешкоди.
Скапен. Ми знайдемо спосіб усе владнати.
Гіацінта (до Зербінетти). Подібність нашої долі повинна ще більше зміцнити нашу дружбу; нас обох пригнічує однакова тривога, нам обом загрожує однакове нещастя…
Зербінетта. Ваше становище все ж таки краще: ви хоч принаймні знаєте, хто ваші батьки, ви можете сказати, хто ваші рідні, а вони вас підтримають, вони зроблять все для вашого щастя і примусять, кого треба, визнати ваш шлюб. Мені ж немає від кого сподіватися допомоги, і моє становище не пом’якшить волі батька, якому потрібні тільки гроші…
Гіацінта. Але ж ви маєте ту перевагу, що вашого коханого не примушують одружитися з іншою.
Зербінетта. Зрада коханого — це ще не те, чого слід боятися найбільше. Ми певні наших гарних якостей, певні того, що нас є за що кохати, і нам нема чого боятися зради… В таких справах найстрашніше для нас — батьківська влада, перед нею всі гарні якості — ніщо.
Гіацінта. Лишенько!.. І чого таким чистим почуттям судилося стільки перешкод!.. Ах, як солодко кохати, коли ніщо не перешкоджає ніжному єднанню двох сердець!
Скапен. Ви жартуєте! Спокій в коханні — то нестерпний спокій. Таке одноманітне щастя швидко надокучає. В житті потрібні зміни, коливання — то вниз, то вгору; перешкоди, навпаки, розпалюють кохання і надають великої цінності насолодам.
Зербінетта. Ах, Скапеие, розкажи нам, як ти спритно вимантачив гроші в твого скупого старого пана; мені казали, що це дуже кумедна історія! Адже ти знаєш, що, розповідаючи мені різці веселі пригоди, ти нічого не втрачаєш: я щедро плачу тобі за них щирим сміхом.
Скапен. Ось нехай Сільвестр, він не гірше від мене все вам розкаже. А у мене в голові вже зародився новий план маленької помсти, від якої я наперед відчуваю велику насолоду!