— Я не згоден із цим! — вперто трусонув білим гладеньким волоссям, що спадало до пліч, Світовид. — Чому Київ?
— Я теж проти! — обурився Стрибог.
— Ну, як вам це пояснити... — покрутив головою Даж-бог-Ярило. І не розібрати — він за чи проти Києва. Батько Рід одвернувся від них і ні до кого сказав:
— За правдою — життя. І на стезі її нема смерті.
— О! Чули? Як учено заговорив наш вітець!
— Та про яку правду мова?
— Про Оскольдову правду. Про Київ. Як би там щ було, а Перун створив свою державу. І в цьому — найбільша правда життя!..
Мовчало віче. Негаразд вийшло в родині великого бога світу Рода...
І тоді старий Рід спустився на своїй хмарі-оболоці до землі, торкнувся нею київських гір і покликав до себе Ольга. Той саме виїздив із воріт княжого двору. А за ним сунула тьма псарів, сокольничих, загонщиків, бояр, дружинників. Пускали в небо соколів, сунули на лови.
— Пощо бешкетуєш тут, відважний муже? Чи вже своїх богів забув, що прийшов у чужі уділи? Олег хитнувся в сідлі, узявся в боки.
— А ти хто? — примружив одне око на Рода, ніби й справді не впізнав верховного повелителя світу.
— Рід я. От хто. Бог! Пощо не чекаєш від свого бога-покровителя благості й дару влади, а сам свавільно захопив усе чуже?
— Чекати? Ха-ха-ха! — зареготав Ольг. — Хіба я черв'як чи пацюк, щоб чекати? А бог хіба курка, що знесе яйця? Я сам добуваю те, чого жадаю! І ти, отче, не втручайся в мої справи. Іди й спи собі. Не заважай мені. Ми тут із синами твоїми — Хорсом і Перуном — якось самі полагодимо.
Рід аж зайшовся кашлем від такої зухвалості. Таки Перун говорив правду: нині люди як ті боги. Самі все вирішують. На себе покладаються. На богів уже не зважають... Іще одна істина відкрилась Родові — владарюють не мудрі, а зухвалі.
Старий Рід зітхнув. І тільки тоді запримітив на корогві Олегових (рокольничих лик свого сина Хорса. Той хитрець і мовчун гордовито пнув свої груди в небеса. Ба! А ці люди самі обрали собі бога! Перевернувся світ!.. Стає незбагненним... Краще подалі від нього!
Не мав що робити тут. Піднявся до своїх небесних чертогів і розтанув ув імлі. Зрештою, Хоре також його кревний. Отже, Родове ім'я пануватиме на цій землі. Та й справа Оскольдова не загинула: полянська держава житиме! Родові можна спокійно забиратися на піч і ні про що не думати...
Над київськими кручами знову летіли білі лебеді. Летіли на ясні зорі, на тихі води. З-під хмар падали на них запущені вправною рукою мисливців рароги-соколи, ловили білих лебедиць, вбивали і каменем кидали на землю.
Та це не збивало лебедині стаї зі свого шляху, вони здіймалися вище, крила їхні лопотіли пружніше, політ ставав стрімкішим. Бо летіли на поклик життя рідної Землі, в її надійні обійми. І ніхто не міг зупинити того стрімкого лету...
Ірпінь — Київ
11.ХІІ 1984 — 19.1 1986
СЛОВНИК
А в д о н о м— самодержець
А р і с т о т е л ь— давньогрецький філософ і вчений (бл. 384 — 322 рр. до н. е.)
Б а р м и ц я — сітка шолома, яка прикривав обличчя і шию воїна
Б а р х о т — шовкова або бавовняна тканина з ворсом
Б е р д а — місто в Азербайджані
Б и л і — заможні жителі міста.
Б л а г и й — добрий, добросердний, лагідний
Б л у д — лісовий дух, що заманює людину в нетрі чи в місця, де можна заблукати
Б о г о с л о в Г р и г о р і й — давньогрецький поет, прозаїк, церковний діяч, мислитель (бл. 330—390 рр.)
Б о р и с ф е н — так греки називали Дніпро
Б р а ш н о — борошно, взагалі їжа
Б р а ч и н а — парча, шовкова тканина
Б р е з г — світанок
Б р о н ь, або к у я к — коротка шкіряна або безрукава полотняна сорочка, на яку густо наклепували чи прикріплювали дротом залізні бляшки. Поширена серед простих воїнів-селян, для яких кольчуга була надто дорогою
Б у є в и щ е — у Новгороді частина Дитинця — дідинця, кладовища, місця, де в старовину біля капища збиралось віче, правився суд, відбувались язичницькі ритуальні обряди — треби і а адміністративні відправлення
Б у л ш и ц я (хозар.)—правитель місцевості чи міста
Б у н ч у к — булава з металічною кулькою на верхівці, до якої прикріплялась прикраса — волосінь з кінського хвоста. Ознака влади у деяких східних народів та в древніх слов'ян
В а р я г и (у різних народів ще: варнаки, вар'яти, веринги) — назва військових бродячих дружин, які виникали у народів Балтійського помор'я, в тому числі серед балтійських слов'ян та скандінавів; чинили грабіжницькі напади на Західну та Східну Європу, займалися торгівлею, служили воїнами-найманцями у Візантії та в інших країнах
В е л і с л а в — слов'янське місто на Лабі (Ельбі), пізніше завойоване німецькими феодалами і перейменоване у Валслебен
В е р е т е я — вузенька смужка землі
В е с ь — прибалтійсько-фінське плем'я, жило в районі Біло-озера
В й р а й — інакше ірій — за давніми слов'янськими віруваннями, тепла країна на сході, біля моря, куди ховаються на зиму птахи, комахи, гадюки. У Володимира Моно-маха: "сему ся подивуєми, како птица небесная із ірья ідут...")
В и х о р — в народних віруваннях чародій, дух, що літає чи ходить по землі у вигляді вкритого густим чорним волоссям чоловіка, із крилами, якими здіймає вітер
В и т а л и щ е — приміщення, кімната, житло
В і к а р і й — у католицькій церкві заступник єпископа чи священика
В о л и н ь — велике торгове місто поморських слов'ян
В о л ь н и ц я — вовняна тканина
Г а с и л о — вид зброї: металічна куля на ремінній шворці
Г а ч і — назва вузьких полотняних штанів у населення гірських Карпат
Г і л я н — приморська місцевість в Азербайджані
Г і п п о к р а т — давньогрецький лікар, реформатор античної медицини (бл. 460—370 рр. до н. е.)
Г л а д ь с т в о — жадібність, ситість
Г р и в н а — грошова одиниця у східних слов'ян і в Давньоруській державі: злиток срібла у 160 г. (київська гривна); трохи менша вагою гривна новгородська; також прикраса на шию у вигляді обруча.
Д а ж б о г — у східних слов'ян бог сонця, світла, дарувальник благ
Д ж у р д ж а н с ь к е м о р е — Каспійське море
Д и в — за повір'ям східних слов'ян, чудисько, яке мало вигляд дракона чи змія, втілення злого духу. У "Слові о полку Ігоревім" — уособлення біди і нещастя: "уже тресну нужда на волю, уже вріжся Див на землю"