Тільтіль. Яж бачив її брата!.. Він побіг до Лих із Товстими Блаженствами...
Блаженство. Я було певне — добра з нього не буде! Зле товариство геть його зіпсувало... Та не кажи про це сестрі — вона піде шукати його, й ми втратимо чи не найбільшу Радість... Серед найвищих — також Радість Бачити Прекрасне, яка щодня додає кілька променів до тутешнього світла...
Т і л ь т і л ь. А ген там, удалині; в золотому захмар'ї — хто це — там, так високо, що не побачиш, навіть як станеш навшпиньки?..
Блажентво. То Велика Радість Любити... Але скільки не старайся, всю ти її не побачиш — іще замалий...
Т і л ь т і л ь. А ген там, углибині, кого це вгорнено серпанком? Чому вони не підходять?..
Блаженство. То незнані ще Людям Радощі...
Т і л ь т і л ь. А чому це інші відсахнулись?.. Через нас?..
Блаженство. Вони дають дорогу іншій Радості... Вона, мабуть, найчистіша... Тільтіль. Хто це?..
Блаженство. А ти хіба досі не впізнав її?.. Придивись пильніше, відкрий очі з усієї душі!.. Вона побачила тебе! Побачила!.. Вона простягає руки і біжить до тебе!.. Це Радість Матері твоєї, Неповторна Радість Материнської Любові...
Інші Радощі, підкликавши Радість Материнської Любові, мовчки відступають перед нею.
Материнська Любов. Тільтілю! І Мітіль!.. То це ви? Чи справді вас я бачу?.. Оце так несподіванка!.. А я сиділа собі однісінька вдома, аж тут ви обоє раптом злітаєте до неба, де сяють радістю душі всіх матерів!.. Та спершу поцілуйте мене, поцілуйте з усією душею!.. Хутчіш до моїх обіймів! На світі немає більшого щастя!.. Тільтілю, чом ти не смієшся?.. А ти, Мітіль?.. Чи ж ви не впізнаєте мамину любов?.. Таж погляньте: хіба ці очі, губи й руки — не мої?..
Тільтіль. Еге ж... Та я не знав... Ти схожа на Маму, тільки значно вродливіша.
Матринська Любов. Авжеж... Адже я не старію... Щодня мене повнить снага, юність, щастя... Кожна ваша усмішка відмолоджує на рік!.. Вдома цього не видно, але ж тут видно все, все істинне...
Тільтіль (зачудовано дивиться на неї та цілує). А з чого зіткана твоя чарівна сукня?.. Із шовку, зі срібла чи з перлів?..
Материнська Любов. Та ні... Вона — з ваших цілунків, поглядів і пестощів... Кожен цілунок вплітає в неї сонячного чи місячного променя...
Тільтіль. Дива!.. Я ніколи й гадки не мав, що ти така багатюща. А де ти ховала цю сукню?.. У шафі, ключ од якої в тата?..
Материнська Любов. Та ні, вона завжди на мені, ось тільки її не видно. Коли очі заплющиш, нічого ж не бачиш. Геть усі матері багаті, якщо люблять своїх діток... Немає бідних мам, немає некрасивих чи старих... їхня Любов — найбільша Радість, і то навік. І навіть коли нені здаються сумними, одного лише цілунку досить, аби сльози "їхні обернулися на зорі в глибинах віч.
Тільтіль (вражено дивиться на неї). Так. Справді, очі в тебе повні зірок. Це мамині очі, але вони ще кращі... І рука твоя, з обручкою... На ній навіть слід опіку з того часу, як ти запалювала лампу... Та рука біліша, а шкіра така ніжна!.. Наче струмінь світла... Хіба ти не працюєш тут, як удома?..
Материнська Любов. Ні-бо, ці руки — мої. Хіба ти не бачив, як вони білішають і світяться, коли пестять тебе?..
Тільтіль. Мамцю! Дивно! І голос ніби твій... А от говориш краще, ніж удома...
Материнська Любов. Вдома надто багато справ і немає часу на розмови... Проте й невимовне можна почути. То після нашої зустрічі ти впізнаватимеш мене, як повернешся завтра до хатки?.. Впізнаватимеш мене і в подертій сукні?..
Т і л ь т і л ь. Я не хочу вертати... Адже ти тут! Поки ти тут — хочу бути з тобою!..
Материнська Любов. Але ж я й там також... Усі ми там... Хіба є різниця?.. Ти прийшов сюди лише, щоб усвідомити, щоб навчитися бачити мене, як дивитимешся там... Розумієш, Тільтільчику?.. Гадаєш, ми на небі? Але ж небо скрізь, де ми цьомаємось... Немає двох матерів, і в тебе є лише одненька... У кожної дитини тільки одна мати, одна навік, і вона завжди найкраща, треба лише добре її пізнати й навчитися дивитись... Але ж яким дивом ти потрапив сюди і як знайшов дорогу?.. Таж Люди шукають її, відколи з'явилися на Землі...
Тільтіль (вказуючи на Душу Світла, яка сором уязливо відійшла вбік). Це вона привела мене...
Материнська Любов. Хто це?..
Тільтіль. Душа Світла.
Материнська Любов. Я бачу її вперше... Чула тільки, що вона дуже добра і щиро любить вас. Але чому вона там зачаїлась?.. Вона ніколи не показує обличчя?..
Т і л ь т і л ь. Та ні, показує. От хіба боїться, аби Блаженства не злякалися, як вона все прояснить...
Материнська Любов. Та хіба ж вона не знає?.. Ми так чекаємо на неї!.. (Підкликає інші Великі Радощі.) Ходіть сюди, сестри! Ходіть! Біжіть усі сюди! Нарешті до нас завітала Душа Світла!..
Між Великих Радощів перебіг шепіт. Вони підходять. Чути вигуки: "Душа Світла тут!.. Душа Світла!.. Душа Світла!.."
Радість Розуміти (відсторонює інших і цілує Душу Світла). То ви — Душа Світла? А ми й не знали!.. Ми стільки років, стільки літ чекали вас!.. Впізнаєте мене?.. Я — Радість Розуміти, я стільки шукала вас... Ми дуже щасливі, ось тільки не бачимо далі самих себе...
Радість Справедливості (теж цілує Душу Світла). Впізнаєте мене?.. Я — Радість Справедливості, я стільки молилася вам... Ми дуже щасливі, ось тільки не бачимо далі своїх тіней...
Радість Бачити Прекрасне (і собі цілує Душу Світла). Впізнаєте мене? Я — Радість Краси, я так вас люблю... Ми дуже щасливі, тільки не бачимо далі своїх мрій...
Радість Розуміти. Бачите, сестро, бачите?.. Не баріться!.. Ми вже досить дужі, вже досить чисті. Відкиньте свій серпанок, за яким сховалася решта істин і блаженств. Погляньте: всі мої сестри стали навколішки. Ви — наша володарка, ви — наша винагорода.
Душа Світла (щільніше загортається в серпанок). Сестри, прекрасні сестри мої, я корюся Владарю... Час іще не настав, та колись він проб'є, і я прийду до вас усіх сміливо та ясно!.. Прощавайте! Підведіться. Обнімімося, віднайдені сестри мої, і чекаймо зустрічі, вона не забариться...
Материнська Любов (цілує Душу Світла). Ви були такі добрі до моїх сердешних діточок...
Душа Світла. Я завжди добра до тих, хто любить душею...
Радість Розуміти (підходить до Душі Світла). Нехай останній цілунок закарбується на моєму чолі.