Н і ч. Дрібниця, то найменшенький, Нежить... Він із тих, що їх не дуже й переслідують, тож і почувається найкраще... (Підкликає Нежить.) Ходи сюди, маленький! Зарано ще тобі. Почекай весни...
Нежить, кахикаючи, втираючи носа та чхаючи, повертається до печери, а Тільтіль зачиняє за ним двері.
Тільтіль (підходячи до наступних дверей). Ну ж бо, відчинімо ці!.. Хто там?..
Н і ч. Стережись!.. Там — Війни... Вони могутніші й жахливіші, ніж будь-коли. Не доведи, Господи, котрась із них вислизне!.. На щастя, всі вони доволі огрядні й неповороткі... Одначе будьмо напоготові: натиснімо на двері всі разом, щойно ти зазирнеш до печери...
Тільтіль надзвичайно обережно прочинив двері й, зазирнувши у шпаринку до печери, тут-таки відсахнувся.
Тільтіль. Мерщій! Мерщій!.. Натискаймо!.. Вони помітили мене!.. Сунуть сюди!.. Вони ось-ось відчинять двері!..
Н і ч. Нумо, гуртом! Насідайте!.. Хлібцю, що ви там робите?.. Насідайте гуртом!.. Оце так силачі!.. А! Нарешті!.. Відступили... Саме час... Ти бачив їх?..
Т і л ь т і л ь. О! Так... Страхітливі велетні!.. Гадаю, Блакитного Птаха в них нема...
Ніч. Звісно, немає... Вони б його зжерли одразу... То як? Годі вже? Ти ж бачиш: шукати його тут — марно...
Т і л ь т і л ь. Я маю оглянути все... Так сказала Душа Світла...
Н і ч. "Так сказала Душа Світла"! Легко говорити, як сам боїшся й тишком сидиш удома...
Тільтіль. Ходімо до наступних дверей... Хто це там?..
Н і ч. Тут замкнено Темних Духів і Страхіть.
Тільтіль. Можна, я відчиню?..
Н і ч. Звісно... Вони такі ж тишки, як і Хвороби...
Тільтіль (сторожко прочиняє двері й боязко зазирає до печери). Та їх там немає...
Н і ч (і собі зазирає до печери). Агов! Що вам, Темні Духи?.. Вийдіть на хвильку, вам корисно трохи розім'ятись... Та й вам теж, Страхіття... Нема чого боятися!.. (Кілька Темних Духів і Страхіть у подобі жінок, закутаних відповідно в чорні й зелені серпанки, роблять два-три боязкі кроки за межі печери, однак за першим же порухом Тільтіля хутко ховаються.) Стривайте! Куди це ви?.. Це ж дитина, вона вас не скривдить... (До Тільтіля.) Вони стали страшенно сором'язливі, окрім хіба найбільших, котрі зачаїлись по кутках...
Тільтіль (зазираючи вглиб печери). Ой! Які ж вони страшнючі!..
Н і ч. Вони на ланцюгах... Лише вони не бояться Людини... Та зачини двері, не дратуй їх...
Тільтіль (підходить до наступних дверей). Ти ба!.. Ці двері темніші за попередні... Що за ними?..
Н і ч. За ними кілька Таємниць... Якщо тобі аж так кортить, відчини їх... Та не заходь усередину. Стережися!.. А ми всі маємо приготуватись і замкнути двері відразу ж, як ти зазирнеш усередину...
Тільтіль (надзвичайно обережно прочиняє двері й боязко просовує туди голову). Брр! Оце так холоднеча!.. Навіть очі обпікає!.. Зачиняйте!.. Мерщій!.. Насідайте ж!.. Вони насуваються!.. (Ніч, Пес, Киця і Цукор зачиняють двері.) О! Я бачив таке!..
Н і ч. Що, власне?..
Тільтіль (вражений). Не знаю... Щось жахливе!.. Там сиділи якісь безокі чудиська!.. А хто був отой велетень, що ледь не спіймав мене?..
Н і ч. Мабуть, Мовчання. Воно охороняє вхід... То що, злякався-таки?.. Ти зблід і весь тремтиш...
Тільтіль. Так... Я й гадки не мав... Я ніколи не бачив... От і руки змерзли...
Н і ч. Це тільки квіточки... Найгірше — попереду, якщо не припиниш пошуків...
Тільтіль (підходячи до наступних дверей). А як щодо цих?.. Так само страшно?..
Н і ч. Ні, там усього потроху... Я складаю там не вжиті Зірки, мої улюблені Пахощі та Світіння, як-от Блукай-вогні чи Світлячки. Там замкнуто також Росу, Солов'їні Співи та ще дещо...
Тільтіль. Отож-бо й воно... Зірки, Солов'їні Співи... Птах має бути тут.
Н і ч. Відчини, коли хочеш. Все це тобі не зашкодить...
Тільтіль широко прочиняє двері. Із печери тут-таки вибігають Зірки в подобі прекрасних дівчат у серпанках, що виблискують різнобарвним світінням. Вони розсотуються по залі, ведучи довкола колон і на сходах чарівні танки у зблисках присмерку. До них долучаються ледве зримі Блукай-вогні, Світлячки, Пахощі Ночі та прозора Роса. Водночас із печери долинають і розливаються по всьому палацу Солов'їні співи.
Мітіль (захоплено плескає в долоні). Ой! Які гарнесенькі панянки!..
Т і л ь т і л ь. А як вони добре танцюють!.. Мітіль. Вони так солодко пахнуть!.. Т і л ь т і л ь. А як вони гарно співають!.. М і т і л ь. А хто це там ледве-ледве мріє?.. Н і ч. То Пахощі моєї тіні...
Т і л ь т і л ь. А хто це там, начеб зітканий зі скла?..
Н і ч. То роси лісів і долин... Та годі вам!.. Цьому не буде кінця-краю!.. Як уже підуть у танок, то їх несила потім загнати... (Плескає в долоні.) Ну ж бо, хутчіш, Зірочки!.. Не час іще для танців... Небо затягло важкими хмарами... Ну ж бо, мерщій назад!.. Бо зараз принесу сонячного променя...
Перелякані Зірки, Пахощі та інші хутко втікають до печери. За ними причиняють двері. Стихають воднораз і Солов'їні Співи.
Тільтіль (підійшовши до дальніх дверей). Аж ось і велика брама в глибині...
Н і ч (поважно). Не відчиняй її... Т і л ь т і л ь. А чому?.. Н і ч. Бо це заборонено...
Тільтіль. Отже, саме тут сховано Блакитного Птаха... Душа Світла мені казала...
Н і ч (по-материнському). Послухай мене, дитинко... Я була привітна й люб'язна до тебе... Тобі я зробила більше послуг, аніж будь-кому... Відкрила тобі всі свої таємниці... Ти мені дуже подобаєшся, і мені дуже жаль тебе — ти ще надто молодий і наївний... Кажу тобі, як мати... Вислухай і повір мені, дитинко: краще покинь усе, не йди далі, не випробовуй Долі, не відчиняй цих дверей...
Тільтіль (вагається). Але чому?
Н і ч. Я не хочу, щоб ти себе занапастив. Бо жоден — чуєш — жоден із тих, хто прочинив бодай завширшки з волосинку цю браму, не повернувся живий, не побачив більше денного світла... Бо найстрашніше, що тільки можна уявити, всі страхіття й жахіття, що про них знають на Землі, все те — ніщо проти найменшого з лих, котрі кидаються на Людину, чиє око побачить тамтешню безодню, безодню, яку не описати словами... Там таке страхіття, що, якби ти все-таки зажадав одімкнути цю браму, я попрошу тебе почекати, поки сховаюсь на той час у своїй вежі без вікон... Отож зваж і вирішуй сам...