А потім усе стихло. До них дійшла летюча смуга штилю. Гриф запалив сірника — вогонь навіть не блимав у тихому повітрі. Панував тьмавий присмерк. Хмарне небо, що вже кілька годин спускалося дедалі нижче, тепер наче й зовсім лягло на море.
Налетів новий вихор, і "Роберта" знов нап'яла свої ланцюги, а так само й решта шхун. Біле розлютоване море кипіло й бризкало дрібними хвильками. Палуба "Малагіні" ходила ходором під ногами людей. Натягнені фали тарабанили по щоглах, і всі снасті деренчали, немов хтось дужий гупав по них кулаком. Проти вітру годі було дихнути. Малгол, що, як і інші, пригнувся під захистком рубки, зазнав цього на собі, ненароком обернувшись до вітру. В одну мить така глибінь повітря наповнила йому легені, що він мало не задихнувся, поки відвернув голову.
— Ну й диво, — сказав він, відсапуючись, але ніхто його не почув.
Герман та кілька канаків порачкували на прову кинути
третього якоря. Гриф торкнув за плече капітана Ворфілда й показав на "Роберту". Вона сунула на них, тягнучи за собою кітви. Ворфілд гукнув Грифові в саме вухо:
— Ми теж зрушили!
Гриф кинувся до штурвала і крутнув його, скерувавши "Малагіні" ліворуч. Кинуто третій якір, і "Роберта", кормою наперед, просунула повз них ярдів за дванадцять. Вони помахали Пітерові Джі та капітанові Робінсону, що разом з матросом працювали на прові.
— Вони розбивають якірні ланцюги! — гукнув Гриф. — Зважились вийти в море. Та й мусять, коли якорі ковзаються.
— А ми тримаємось! — гукнув у відповідь Ворфілд. — Дивіться, "Кактус" нагнався на "Мізі"! Тепер їм край!
Досі "Мізі" трималася, але "Кактус" своїм тягарем зрушив її з місця, і обидві шхуни, зчепившися снастями, посунули по бурхливій пінявій воді. Видко було, як люди рубають снасті, силкуючись роз'єднати шхуни. "Роберта", звільнившись від якорів і наставивши клівер, прямувала до проходу на північно-західному кінці лагуни. Вони бачили, що їй пощастило вийти в море. Але "Мізі" і "Кактус" не змогли розпоїтися, і їх викинуло на кораловий берег за півмилі від проходу.
Вітер усе дужчав і дужчав. Щоб витримати його натиск, треба було напружити всю свою силу; рачкуючи по палубі проти вітру, людина знемагалася за кілька хвилин. Герман з канаками завзято працювали, прив'язуючи та прикріплюючи все, що можна було прикріпити. Вітер здирав і рвав з них тонкі сорочки. Люди ворушилися поволі, неначе їхні тіла важили тонни, — не випускали з руки опори, доки не хапалися за щось інше. Вільні кінці линв стояли поземо; вітер розскубував їх, відривав клоччя й ніс із собою.
Малгол торкнув за плечі своїх сусідів і показав на берег. Очеретяні повітки зникли, будинок Парлі хитався, мов п'яний. Вітер дув уподовж острова, і будинок був під захистком кокосового гаю. Але великі хвилі, що налітали з океану, підмивали й розхитували його підвалини. Будинок уже сповз з піщаного схилу і ось-ось мав завалитись. Острів'яни поприв'язувалися до кокосових пальм. Дерева не хиталися й не колихались, тільки, зігнувшись під напругою вітру, тремтіли, як напнуті струни. Під деревами на піску нуртувала біла піна.
Уздовж лагуни тепер котилися такі самі великі хвилі, як і в океані. їм було де розгулятися на десяти милях від навітряного краю атолу до пристані, і шхуни раз у раз то здіймалися вгору, то пірнали у воду. "Малагіні" почала занурювати прову у хвилю, котра більша, а деколи палубу шхуни заливало аж по саме поруччя.
— Оце вже настав час і на ваш мотор! — на весь голос гукнув Гриф, і капітан Ворфілд, переповзши туди, де лежав механік, прокричав йому наказ.
Коли мотор запрацював на повну силу, "Малагіні" полегшало. Хоч хвилі й заливали їй прову, але вона вже не так люто шарпала якорі. Щоправда, ланцюги й далі були туго натягнені, однак мотор на сорок кінських сил усе-таки трохи стримував натиск.
А вітер чимраз дужчав. Маленькій "Нугіві", що стояла попереду "Малагіні", ближче до берега, доводилося кепсько. Мотора на ній ще не полагодили, а капітан її залишився на березі. Вона так часто й глибоко занурювалась у воду, що за кожним разом на "Малагіні" дивувались, як це вона знову виринає. О третій годині дня її вкрила нова хвиля, коли ще не встигла зійти попередня, і тоді "Нугіва" більше не показалася.
Малгол глянув на Грифа.
— Линуло їй у люки! — гукнув той.
Капітан Ворфілд показав на "Вініфреда" — невеличку шхуну, що її шарпало й занурювало з другого боку "Малагіні", — і закричав щось Грифові в саме вухо. Однак той чув тільки уривки слів, бо хвилинами все глушило ревіння вітру:
— Негодящі… ночви… Якорі тримають… Але як вона сама не розсиплеться?.. Стара, як ноїв ковчег…
За годину вже Герман показав на "Вініфреда". На шхуні бракувало тепер передніх бітенгів, фок-щогли та більшої частини прови, яку висмикнули з неї власні її якорі. Вона важко гойдалася, провалювалась між хвиль, закопувалась провою у воду, і так її відносило вітром.
Залишилося ще п'ять суден, і з них тільки "Малагіні" мала мотор. Боячись, щоб їх не спіткала доля "Нугіви" або "Вініфреда", дві шхуни за прикладом "Роберти" звільнилися від якорів і помчали до проходу. "Лялечка" йшла перша, але вітер зірвав їй вітрило, і вона загинула на завітряному краї атолу біля "Мізі" й "Кактуса". Незважаючи на це, "Моана" також знялася з якоря й пішла слідом за нею, і її спіткала така сама доля.
— Непоганий мотор, — прокричав каштан Ворфілд Грифові.
Той тільки стиснув йому руку.
— Він окуплює себе! — ревів капітан у відповідь. — Вітер повертає на південь, тепер нам полегшає.
Дедалі дужчий вітер поволі й неухильно змінював напрямок, повертаючи на південь і південний захід, аж поки всі три вцілілі шхуни опинилися провою до берега. Руїни будинку Парлі підхопила хвиля, гепнула в лагуну, і вітер погнав усе те на шхуни. Проминувши "Малагіні", уламки вдарилися в "Папару", що стояла за чверть милі позаду. Команда на прові "Напари" відчайдушно кинулася риту вати шхуну, і за чверть години рештки будинку попливли далі, але забрали з собою фок-щоглу та бушприт.
Ближче до берега, з другого боку від "Малагіні", стояла "Тагаа", струнка й подібна до яхти, тільки з надзвичайно важким рангоутом. Якорі ще тримали її, але капітан, бачивши, що вітер не вщухає, наказав зрубати щогли.