Коли Гриф увійшов, Єремія поважно глянув на нього поверх окулярів, так само поважно відзначив сторінку в біблії, відклав книгу і поважно привітався.
— Я радий, що ви з'явилися особисто, — сказав він.
— А як іще я міг з'явитися? — засміявся Гриф.
Але Єремії бракувало почуття гумору, і він не звернув уваги на ті слова.
— Торговельні справи на острові до біса погані,— сказав він надзвичайно врочисто, смакуючи слова. — Баланс у мене просто жахливий.
— Погано торгується?
— Навпаки. Добре. Крамниця порожня, геть порожня. Але… — В погляді Єремії сяйнули гордощі.— Але на складі є ще багато краму. Я його добре замкнув.
— Певне, Туї Туліфау взяв багато в борг?
— Навпаки. Він платить за все готівкою і розрахувався за те, що був заборгував.
— Ну, то я тебе не розумію, Єреміє,— признався Гриф. — Ти кажеш, крамниця порожня, боргів нема, давні рахунки сплачено, крам на складі цілий… у чім же справа?
Єремія не відразу відповів. Він простяг руку позад себе й дістав з-під мат велику скриньку на гроші. Гриф здивувався, побачивши, що її не замкнено. Раніше самоанець завжди надзвичайно пильно ховав виторг. Скидалось на те, що в скриньці було повно паперових грошей. Єремія взяв верхній папірець і простяг Грифові:
— Оце вам відповідь.
Гриф оглянув досконало зроблену банкноту. "Перший королівський банк Фіту-Айви виплачує на вимогу подавця один фунт стерлінгів", — прочитав він. Посередині було намальоване якесь тубільче обличчя, а внизу стояли підписи Туї Туліфау і Фулуалеа, а до останнього додано друковане пояснення: "Міністр фінансів".
— Що це в біса за Фулуалеа? — запитав Гриф. — Це по-фіджійському, чи що? І означає "сонячне пір'я"?
— Авжеж, сонячне пір'я. Так себе називає той підлий шахрай. Він прибув з Фіджі і перевернув Фіту-Айву догори ногами, себто все, що стосується торгівлі.
— Мабуть, котрийсь із тих спритників з Левуки?
Єремія сумно похитав головою:
— Ні, він білий чоловік і негідник. Прибрав собі шляхетне, милозвучне фіджійське ім'я і викачав його в болоті задля власної підлої мети. Він зробив Туї Туліфау непросипущим п'яницею. Весь час його споює і не дає витверезіти. А король за це зробив його міністром фінансів і ще ким завгодно. Фулуалеа вигадав ці фальшиві гроші і змушує всіх їх брати. Він оподаткував комори, копру й тютюн. Завів також портове мито, якісь приписи суднам і ще різні податки. Тубільці нічого не платять, тільки торгівці. Коли заведено податок на копру, я відповідно знизив купівельну ціну. Тоді люди почали нарікати, і Сонячне Пір'я видав новий закон, що поновлював давню ціну та забороняв її знижувати. Мене він оштрафував на два фунти стерлінгів і на п'ятеро свиней, бо знав, що в мене їх якраз п'ятеро. Ви це побачите, їх записано в книзі. З Гоукінса, агента Фулькрумського товариства, взято штраф спочатку свиньми, потім джином; як він став опиратися, з'явилось військо й спалило йому комору. Коли я замкнув крамницю, Сонячне Пір'я вдруге оштрафував мене й погрозився, що спалить комору, якщо я знову чимось завиню. Тоді я спродав усе, що було в крамниці. І ось бачите, маю повну скриньку нікчемного паперу. Прикро мені буде отримати від вас платню такими папірцями, але це буде цілком справедливо, тільки справедливо. Тепер скажіть, що його робити?
Гриф знизав плечима:
— Насамперед мені треба побачити це Сонячне Пір'я та розвідати, що до чого.
— Тоді поспішіться його побачити, — порадив Єремія. — поки він не наклав на вас хтозна-скільки штрафів. У такий спосіб він збирає з королівства всі металеві гроші. Здається, він уже й загарбав їх усі, опріч того, що позакопувано в землі.
III
Повертаючись тією самою Дроковою стежкою, Гриф під запаленими лампами, що вказували вхід до палацового парку, здибав невеличкого товстенького добродія в пом'ятих парусинових штанях, гладенько виголеного й рум'яного. Він саме виходив з парку. Щось знайоме було в його сторожкій, вдоволеній ході. Гриф одразу вгадав її. Він уже бачив цю ходу у доброму десятку південноморських портів.
— Оце так! Корніліс Дізі! — вигукнув він.
— А це не хто інший, як сам Гриф, хай йому чорт, — почулось у відповідь, і вони потисли один одному руку.
— Приходьте на шхуну, я пригощу вас чудовим ірландським віскі,— запросив Гриф.
Корніліс випнув груди й набундючився:
— Ні, не вийде, містере Грифе. Тепер я Фулуалеа, і горілкою мене не звабиш, як колись. Крім того, з ласки його величності, милостивого короля Туліфау, я — міністр фінансів і головний суддя, бо король вершить суд тільки тоді, як бажає розважитись.
Гриф аж свиснув з несподіванки:
— То це ви Сонячне Пір'я?
— Я волію, щоб мене звали по-тубільчому, — зауважив той. — Я Фулуалеа, до вашого відома. Давня приязнь не в'яне, містере Грифе, і мені аж серце розривається, що я мушу сказати вам неприємну новину. Вам доведеться сплатити законне в'їзне мито так само, як і всім іншим торгівцям, що прибувають сюди грабувати лагідного полінезійського дикуна, мешканця коралових островів… Що ще я хотів сказати? Ага! Пригадав. Ви порушили наші приписи: з лихими замірами ви ввійшли в порт Фіту-Айви після заходу сонця, не засвітивши бічних ліхтарів. Не впадайте мені в слово. Я це на власні очі бачив. За таку провину вас оштрафовано на п'ять фунтів… Маєте на шхуні джин? Це великий злочин… Не можна так легковажити життям моряків нашого затишного порту задля того, щоб заощадити мідяк на світлі. Одначе ви мені не відповіли, чи маєте джин? Я питаю вас, як завідувач гавані.
— Ви взяли великого тягаря на свої плечі,— осміхнувся Гриф.
— Це тягар білої людини. Ті підлі торгівці ввесь його звалювали на бідного Туї Туліфау, найдобрішого з усіх монархів, що будь-коли сиділи на південноморських тронах і попивали грог із королівських калабашів. І от я, Корніліс… себто Фулуалеа, прийшов оборонити їхні права. Мені дуже неприємно, але обов'язок завідувача гавані примушує мене обвинуватити вас у порушенні карантину.
— Якого карантину?
— Це припис портового лікаря. Ніяких стосунків з берегом, поки корабель не оглянено. Ви ж бо можете завезти якусь заразу, віспу, приміром, чи кашлюк, а це для довірливого тубільця страшне лихо. Хто ж захистить лагідного, довірливого полінезійця? Я, Фулуалеа, Сонячне Пір'я, що взяв на себе цю високу місію.