Насправді ж, для того, щоб зберегти всю радикальність цього потягу, потрібно тлумачити його всупереч Фройду і всупереч самому психоаналізу. Потяг до смерти потрібно розуміти як цілковиту протилежність усій науковій позитивності фройдівського психоаналітичного апарату. Цей потяг не є ані скрайнім формулюванням, ані вищою мірою радикальним висновком психоаналітичного апарату, — він становить його зворотній бік, і ті, що відкинули це поняття, були, в певному розумінні набагато далекоглядніші від тих, котрі прийняли його вкупі з усім фройдівським психоаналізом, добре й не тямлячи, про що ж у ньому йде мова. І справді, потяг до смерти робить потенційно зайвими усі попередні погляди і концепції, залишаючи далеко за собою економіку, енерґетику, топіку і навіть психіку. І звичайно ж, лоґіку потягів, успадковану з наукової мітолоґії ХІХ сторіччя, — ту лоґіку, на котру він же ж сам і покликається. Можливо, саме це й мав на увазі Лакан, коли говорив про "іронію" цього концепту, про нечуваний і нерозв'язний парадокс, який у ньому спостерігається. Історично психоаналіз наважився визнати оце своє дивовижне створіння, однак смерть не простежується у дзеркалі психоаналізу. Вона постає як тотальний, радикальний принцип функціювання, і в неї нема потреби у витісненні, а значить, і в лібідовій економіці. Їй немає чого робити на манівцях численних топік та енерґетичних розрахунків, а в самому скрайньому випадку, вона може існувати і без підсвідомого, — розвінчуючи і це також як конструктивний механізм Ероса, як позитивний механізм інтерпретації, котрий вона, як і всі інші механізми, руйнує і перетворює в прах. Принцип контр-фінальности, радикальна спекулятивна гіпотеза, — метаекономічна, метапсихічна, метаенерґетична, метапсихоаналітична, — смерть (і потяг до смерти) перебувають потойбіч підсвідомого, тож її (і його) треба вилучити з психоаналізу й обернути проти нього ж самого.
СМЕРТЬ У БАТАЯ
Психолоґічна візія смерти, незважаючи на всю її радикальність, усе іще відзначається недостатністю: інстинктивна вимога повторювання, перспектива остаточної рівноваги в неорґанічному континуумі, усунення відмінностей та інтенсивностей в процесі інволюції до найнижчого рівня, ентропія смерти, консервативність потягу, недостатня рівновага нірвани, — вся ця теорія виказує деяку подібність до політичної економії. Вона так само пов'язана з мальтузіянством, як і політична економія, адже її завдання теж полягає в тому, щоб захиститися від смерти. Політична економія існує лише внаслідок недостатности: смерть є її сліпою точкою, відсутністю, котра маніякально переслідує усі її розрахунки. А тільки ця відсутність смерти і дозволяє здійснювати обмін цінностей і гру еквівалентностей. Присутність навіть нескінченно малої дози смерти створила б такий надлишок, таку амбівалентність, що вся гра цінностей негайно зазнала б краху. Політична економія — це економіка смерти, тому що вона економить на смерті, силкуючись поховати її під своїм дискурсом. Потяг до смерти впадає у протилежну крайність: він становить собою дискурс смерти як неподоланної, остаточної мети. Зворотній, однак усе ж додатковий дискурс, адже якщо політична економія — це нірвана (нагромадження і нескінченне репродукування мертвої цінности), то потяг до смерти виказує її істинну суть і водночас її цілковиту недоречність, — однак робить він це в межах тої ж таки системи, себто ідеалізуючи смерть як потяг (як об'єктивну доцільність). Як такий, потяг до смерти становить собою винятково радикальне заперечення сучасної системи, однак він виступає ще й дзеркалом, у якому відображається потойбічна уявність політичної економії.
Замість того, щоб інституціювати смерть як засіб реґулювання напруг і функцію рівноваги, як економіку потягів, Батай, навпаки, розглядає її як пароксизм обмінів, як виняткову щедротність і надмірність. Смерть завжди виступає як уже наявний надмір і як доказ того, що життя існує лише за умови вторгнення в неї смерти і в обміні зі смертю, інакше вона прирікається на дисконтинуальність цінности, а отже, й на цілковитий дефіцит. "Прагнення до того, щоб існувало тільки життя, призводить до того, що залишається сама смерть". Ця ідея говорить про те, що смерть — це аж ніяк не збиток життя, що саме життя прагне смерти і що божевільний фантазм усунення смерти (фантазм економіки) означає поселення її в самому осерді життя, — але цього разу вже у вигляді безцільного, чорного небуття. В біолоґічному аспекті: "Світ, в якому людське життя нескінченно продовжується завдяки штучним засобам, був би якимсь жахом" ("Еротизм"). Надто ж у символічному аспекті — тут цей жах виступає не просто як можливість, а як реальність, котру ми постійно переживаємо: в ньому відсутня смерть (надмірність, амбівалентність, дарунок, посвята, трата і пароксизм), а отже, відсутнє й життя. Ми відмовляємося вмирати і накопичуємо, замість того, щоб витрачати: "Ми присвоюємо об'єкт бажання, котре насправді є нашим бажанням смерти, ми залучаємо його в перебіг нашого життя. Ми збагачуємо наше життя, замість того, щоб утрачати його". Переважання розкоши й марнування над функційним розрахунком, переважання смерти над життям як однобоким цільовим настановленням продукування й нагромадження: "Якщо подивитися на людське життя загалом, то воно тривожно стремить до марнування, до такої межі, де тривога вже стає нестерпною. Все інше — просто балаканина моралістів... Якась гарячкова невпокоєність вимагає від нас, щоб смерть здійснювала свої смертельні жнива за наш рахунок".
Смерть і сексуальність, замість того, щоб ворогувати як антаґоністичні принципи (Фройд), взаємно обмінюються в межах того самого циклу, в межах єдиного циклічного кружеляння безперервности. Смерть аж ніяк не є "ціною" сексуальности — щось на зразок еквівалентности, котра повсюдно спостерігається в теорії складних живих істот (на відміну від безсмертної й позастатевої інфузорії), — і так само сексуальність не є просто кружним шляхом до смерти, як у "Незручностях цивілізації": обидві вони обмінюються енерґіями, взаємно звеличують одна одну. Ні одна, ні друга не мають якоїсь особливої економіки: лише внаслідок відокремлености, життя і смерть потрапляють під оруду економіки — у взаємному ж поєднанні вони разом долають економіку через свято і марнування (або ж еротизм, як вважає Батай): "Поміж смертю і сексуальністю немає жодної різниці. Вони є просто найвищими моментами свята, котре справляє природа разом з незліченною кількістю інших створінь, — й та, і друга мають сенс необмежного марнування, до котрого вдається природа всупереч прагненню всякої істоти продовжувати себе до нескінченности." Отож, це свято, і свято це призводить до відновлення циклу, тоді як дефіцит призводить до утворення лінійної економіки тривалости, — свято призводить до відновлення циклічного кружеляння життя і смерти, тоді як Фройд не бачить іншого виходу, крім глухої безвиході повторювання і смерти.