Курт ВОННЕГУТ
СИЛА ДУХУ
Дія відбувається в наші дні у північній частині штату Нью-Йорк. У величезній кімнаті повно всяких машин, які пульсують, звиваються, тремтять, чмихають, виконуючи функції різних органів людського ті-ла — серця, печінки, нирок. Різнобарвні трубки відходять угору від апаратів, з'єднуються і проходять крізь отвір у стелі. Збоку розміщений надзвичайно складний пульт управління.
Сам творець і керівник експерименту доктор Нор бер т Франкенштейн показує апаратуру докторові Е л б е р т у Л іт л у, Люб'язному, симпатичному молодому терапевтові. Франкенштейнові — шістдесять п'ять років. Він — геній медицини. За пультом управління сидить у навушниках, спостерігаючи за стрілками приладів та миготінням лампочок, доктор Том С в іф т, перший асистент Франкенштейна, відданий помічник свого вчителя.
ЛІТЛ. Боже мій! Боже ж ти мій!
ФРАНКЕНШТЕЙН. Так. Оце —її нирки. Онде її печінка. А отам її підшлункова залоза.
ЛІТЛ. Дивовижно! Докторе Франкенштейн, після всього побаченого я починаю сумніватися, чи взагалі я тямлю щось у медицині. (Яо-казує.) Це її серце?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Так. його виготовлено фірмою "Вестінгауз". Серця там роблять справді чудові. Майте на увазі, якщо вам колись буде треба. Вони роблять нирки в три метри завбільшки.
ЛІТЛ. Це серце, мабуть, коштує більше, ніж усе містечко, в якому я живу.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Оця підшлункова залоза коштує більше, ніж весь ваш штат. Ви з Вермонту? ЛІТЛ. Так, з Вермонту.
ФРАНКЕНШТЕЙН. За ті гроші, в які нам обійшлася підшлункова залоза, ми могли б купити весь Вермонт. На той час ще ніхто не робив підшлункової залози, а нам треба було мати її за десять днів — або втратити пацієнтку. І ми звернулися до всіх найвідоміших фірм, які виготовляють органи: "Гей, люди, термінове замовлення — підшлункова залоза! Залучайте до роботи всіх до останнього. Торгуватися ми не будемо,— якщо наступного вівторка одержимо підшлункову залозу".
ЛІТЛ. І їм вдалося...
ФРАНКЕНШТЕЙН. Пацієнтка жива, чи не так? Повірте, ці тель*" бухи коштують добрячих грошей.
ЛІТЛ. Але ж пацієнтка може собі дозволити таке:
ФРАНКЕНШТЕЙН. Звісно, на допомогу по безробіттю всього цього не купиш. —4
ЛІТЛ. А скільки їй було зроблено операцій? І протягом скількох років?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Я зробив їй першу операцію тридцять шість років тому. Відтоді було зроблено тридцять вісім операцій. ЛІТЛ. І скільки їй років? ФРАНКЕНШТЕЙН. Сто. ЛІТЛ. Яке ж то треба мати серце... ФРАНКЕНШТЕЙН. Воно перед вами.
ЛІТЛ. Я хочу сказати, яку треба мати/мужність! Яку .силу!'духу.І ФРАНКЕНШТЕЙН. Ми щоразу вимикаємо1 її..!-'Ми *не оперуємо.'без наркозу.
ЛІТЛ. І все ж таки...
Франкенштейн плескає Свіфта по плечу. Свіфт знімає одинінавущ* никг щоб водночас слухати і співрозмовників,, і. пульт .управління.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Докторе Том Свіфт, де.дрктор Елберт/Літл. Том — мій перший асистент. СВІФТ. Здрастуйте.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Доктор Літл практикує у Вермонті, Він тут проїздом і попросив провести для нього екскурсію. ЛІТЛ. Що ви чуєте в навушниках?
СВІФТ. Усе, що робиться в кімнаті пацієнтки. (Пропонує Літлу надіти навушники.) Будьте моїм гостем. ЛІТЛ (слухає). Не чути нічого.
СВІФТ. її саме причісують. Там нагорі її косметичка. Місіс Лав-джой завжди спокійна, коли її причісують. (Бере навушники.)
ФРАНКЕНШТЕЙН (до Свіфта). Ми маємо поздоровити нашого молодого колегу.
СВІФТ. З чим?
ЛІТЛ. Вчасне запитання. З чим же, справді? ФРАНКЕНШТЕЙН. О! Я чув про славу, яка прийшла до вас. ЛІТЛ. А от я, на жаль, про це не чув.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Адже ви той самий доктор Літл, якого названо, кращим сімейним лікарем у жіночому журналі "Ледіз хоум джор-нел", хіба ні?
ЛІТЛ. Так, справді. Я не знаю, з яких міркувань вони спинили свій вибір на мені. І я тим більше здивований, що така людина, як ви, знає про це.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Я читаю кожний номер цього журналу, від першої до останньої сторінки, ЛІТЛ. Ви?
ФРАНКЕНШТЕЙН. У мене тільки одна пацієнтка, місіс Лавджой. Місіс Лавджой читає "Ледіз хоум джорнел". І я його теж читаю. В останньому номері ми прочитали про вас. Місіс Лавджой усе повторювала: "Який то має бути рдзумний хлопець. Мабуть, він дуже чуйний*.
ЛІТЛ. Гм-м-м!..
ФРАНКЕНШТЕЙН. І ось ви тут власною персоною. Я певен, вона вам написала листа. ЛІТЛ. Так, написала.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Вона пище кілька тисяч листів на рік, і щороку кілька тисяч отримує. Вона велика аматорка листування. ЛІТЛ. І... в неї постійно добрий настрій?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Якщо ні, то це вже наша помилка. Коли в неї поганий настрій, це свідчить про те, що в нас тут не все працює нормально. МісЯць тому вона засумувала. Як виявилося, вийшов з ладу один транзистор у системі управління. (Схиляється над плечем Свіфта
І натискає якісь кнопки. Машини переходять на новий режим.) Ось так. Тепер, на кілька хвилин, вона —засумує. (Знову щось, перемикає.) А зараз вона стане ще безтурботнішою, ніж досі. Вона співатиме, наче пташка.
ЛІТА насилу приховує свій жах.
Кімната пацієнтки, заповнена книжками, квітами, коробкцми цукерок. Пацієнтка — С і ль в і я Л а в док ой, удова мільярдера. Власне, Сільвія — це не більш як голова, з*єднана з трубками і дротами, які піднімаються від підлоги, але це не зразу впадає у вічі. Позад Сільвії стоїть Глорія, її косметичка, — молода жінка пишної вроди. Сіль-вія — надзвичайно гарна літня, дама, в минулому славнозвісна красуня.
СІЛЬВІЯ (плаче). Глоріє...
ГЛОРІЯ. Слухаю, мем. V
СІЛЬВІЯ. Утри мені сльози, поки^хтось не ввійшов і не.побачив, що я плачу.
ГЛОРІЯ (й сама мало не плаче). Слухаюсь, мем. (Втирає сльози паперовим носовичком і дивиться, чи не лишилось де сльозинки.) Ну годі вам, годі.
СІЛЬВІЯ. Я не знаю, що зі мною подіялося. Раптом мені стало так сумно, що я не могла витримати.
ГЛОРІЯ. Кожному колись треба поплакати. СІЛЬВІЯ. Уже минулося. Чи помітно, що я плакала? ГЛОРІЯ. Ні, ні...
Вона нездатна втримати власні сльози і відходить до вікна, щоб Сільвія не побачила, як вона плаче. Відкривається жахливе видовище голови, трубок та дротів. Голова встановлена на триніжку. Під головою, там, де в людини мають бути груди, висить чорний ящик із ме^ рехтливими кольоровими лампочками. Від ящика відходять механічні руки. На відстані простягнутої руки стоїть стіл. На столі — ручка, аркуші паперу, не до кінця розгаданий кросворд, торбинка з плетінням. З торбинки виглядають спиці та недоплетений светр. Над головок) Сільвії звисає з перекладини мікрофон.